Пилипенко Сергій Володимирович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Пилипенко.
Сергій Володимирович Пилипенко
ПсевдонімСергій Сліпий, Плугатар, Книгочій, Слухач
Народився10 (22) липня 1891
Київ, Російська імперія
Помер3 березня 1934(1934-03-03) (42 роки)
·розстріл
Країна УНР, СРСР СРСР Російська імперія (до 1917)
Національністьукраїнець
Діяльністьпрозаїк, поет
Alma materПерша київська гімназія (1909) і Імператорський університет Святого Володимира (1912)
ЗакладУкраїнський голос (Рига), Народня воля (газета), Селянська правда, Книгоспілка і Інститут літератури імені Тараса Шевченка НАН України
Мова творівукраїнська
Роки активності1922–1933
Жанроповідання, байка
ЧленствоПлуг
ПартіяУкраїнська Партія Соціалістів-Революціонерів (1919) і ВКП(б) (21 серпня 1933)
У шлюбі зКардиналовська Тетяна Михайлівна
ДітиГумецька Ася і Пилипенко-Кардиналовська Міртала Сергіївна
УчасникПерша світова війна
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Пилипе́нко Сергі́й Володи́мирович (10 [22] липня 1891(18910722), Київ, Київська губернія, Російська імперія — березень 1934) — український письменник (прозаїк, байкар, літературний критик), громадський діяч. Літературні псевдоніми — Сергій Сліпий, Плугатар, Книгочій, Слухач та інші. Батько Асі Гумецької та Міртали Пилипенко, чоловік Тетяни Кардиналовської. Один з представників розстріляного відродження.

Життєпис

Народився 10 (22) липня 1891(18910722) року в Києві в сім'ї народного вчителя. 1909 року закінчив Першу київську гімназію. Навчаючись, брав активну участь у гуртках Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР), членом якої вважав себе з 1908 року.

Закінчивши гімназію, Пилипенко вступив на історичний факультет Київського університету (відділ славістики)[1]. 1912 року за революційну діяльність Сергія Пилипенка відрахували з університету та вислали з Києва без права в'їзду в університетські міста.

До Першої світової війни Пилипенко вчителював у Броварах. Улітку 1914 року Пилипенка призвали в російську армію і відправили на фронт. Там він пройшов шлях від рядового до капітана, здобув усі бойові офіцерські нагороди, був тричі поранений і двічі контужений. У військовому середовищі вів революційну пропаганду, 1917 року редагував у Ризі фронтову газету «Український голос».

1918 року, після демобілізації, Пилипенко повернувся до Києва, примкнув до місцевої групи УПСР, що гуртувалася навколо газети «Народна воля», став її редактором. Брав участь в організації повстання проти гетьмана Павла Скоропадського, за що три місяці відсидів у в'язниці.

На початку 1919 року, вступивши в суперечку з лідерами есерів і есдеків щодо ставлення до Радянської влади, Пилипенко оголосив про вихід з УПСР і 13 березня вступив у Комуністичну партію більшовиків.

Сергій Пилипенко з дружиною Тетяною Кардиналовською

Працював переважно як редактор партійних і радянських газет («Більшовик», «Вісті», «Комуніст»), в редакційних відділах Всевидаву, завідував видавництвом ЦК КП(б)У «Космос». У часи військових кампаній проти Денікіна і «білополяків» командував бригадою Червоної армії. Саме його вважають прототипом редактора Карка з однойменної новели Хвильового.

Після закінчення Українських визвольних змагань редагував газету «Селянська правда», обіймав керівні посади у видавництвах «Книгоспілка», ДВУ.

Від 1922 року був головою створеної ним спілки селянських письменників «Плуг» і був редактором її видань, зокрема журналу «Плужанин». Був одним із основних опонентів М. Хвильового у літературній дискусії 1925—1928 рр.

1923 року виступив з ініціативою переведення української абетки на латинське письмо[2].

У 1932—1933  рр. був директором створеного партією при Народному комісаріаті освіти Інституту Тараса Шевченка[3] і згуртував там коло себе групу молодих дослідників літератури, здебільшого членів «Плугу», до якої входили Григорій Костюк, Юрій Савченко, Андрій Панів та розстріляні в грудні 1934 року Р. Шевченко, Кость Півненко, Гнат Проценко і Сергій Матіяш.

Арешт і загибель

Постановою партійної колегії ЦКК КП(б)У від 21 серпня 1933 року Пилипенка виключено з партії «як небільшовика за спотворення національної політики, ідеологічну нестійкість і примирливе ставлення до буржуазно-націоналістичних елементів».

Після трусу на квартирі в будинку «Слово» 29 листопада 1933 року Пилипенка арештували.

Судова «трійка» 23 лютого 1934 року порушила клопотання перед Колегією ОДПУ застосувати до Пилипенка «найвищу міру соціального захисту — розстріл». Колегія ОДПУ УРСР 3 березня 1934 року затвердила цю пропозицію.

Зустріч харківських і київських митців. Київ, 1923 р. З ліва на право, перший ряд: Максим Рильський, Юрій Меженко, Микола Хвильовий, Майк Йогансен, Григорій Михайлов, Михайло Вериківський. Другий ряд: Наталя Романович, Михайло Могилянський, Василь Еллан-Блакитний, Сергій Пилипенко, Павло Тичина, Павло Филипович. У третьому ряду стоять: Дмитро Загул, Микола Зеров, Михайло Драй-Хмара, Григорій Косинка, Володимир Сосюра, Тодось Осьмачка, Володимир Коряк, Михайло Івченко

Постановою Військового трибуналу Київського військового округу від 30 квітня 1957 року вирок щодо Пилипенка скасовано і справу припинено за відсутністю складу злочину. Сергія Пилипенка реабілітовано посмертно.

Творчість

Делегати Першої Всесоюзної конференції Асоціації пролетарських письменників СРСР, представники України та Білорусі. Зліва-направо, сидять: Микола Хвильовий, Сергій Пилипенко, Цішка Гартний, Адам Бабарека. Стоять: Григорій Епік, Міхась Чарот, Анатоль Вольний, Микола Христовий. Москва, 6 січня 1925 р.

Видав тридцять книжок оповідань і байок. Серед них збірки оповідань «Скалки життя» [Архівовано 22 травня 2017 у Wayback Machine.] (1925), «Кара», «Під Черніговом» (1927), збірки байок «Байківниця» (1922), «Байки [Архівовано 2 червня 2016 у Wayback Machine.]» (1927), «Свині на дубі» [Архівовано 22 травня 2017 у Wayback Machine.] (1932), «Анекдоти старого редактора [Архівовано 2 червня 2016 у Wayback Machine.]» (1933), «Байки та оповідання» (1936).

Був автором низки літературно-критичних статей, зокрема:

Редактор різних видань. Серед них:

Посмертні видання

1963 року видано «Байки та оповідання» Пилипенка.

2007 року видавництво «Смолоскип» у серії «Розстріляне відродження» видало «Вибрані твори» Сергія Пилипенка. На сьогодні це найповніше зібрання, яке розкриває різні грані творчості письменника. До книги увійшли байки, прозові твори, статті, рецензії, написані у 1920-ті — на початку 1930-х років, матеріали діяльності Спілки селянських письменників «Плуг», засновником і незмінним керівником якої був Сергій Пилипенко, а також спогади сучасників про нього.

Пам'ять

Меморіальна дошка С. Пилипенку в Харкові

21 червня 1998 року в Харкові на будинку № 4 на майдані Рози Люксембург — колишньому Селянському будинку, де у 1920-х роках мешкав Сергій Пилипенко, відкрито меморіальну дошку, присвячену йому.

Автор меморіальної дошки — дочка письменника, скульптор із США Міртала Пилипенко. Вона виконала бронзовий портрет батька на фоні землі, що розтріскалась. Це символ розколотого життя письменника. Під портретом — початок вірша Міртали, присвяченого батькові:

«Хай проб'ється голос мій
крізь час, землю і море —
я тобі свою пам'ять несу,
і любов, і тугу, і горе.»

Меморіальну дошку виготовлено на кошти дочок Пилипенка — Ести та Міртали. Саме в день відкриття меморіальної дошки у Харкові в США, де живуть сестри, святкувався День батька, до якого і приурочили вони свій приїзд у місто свого дитинства, щоб увічнити пам'ять про батька.

Примітки

  1. ↑ Автобіографії, 2015, с. 311.
  2. ↑ «Червоний шлях», № 6—7, Х, 1923, с. 267—268 (передруковано в газеті ПостПоступ № 9 (15), червень 2007 р.)
  3. ↑ Шевченківська енциклопедія: В 6 т. — К.: НАН України, Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — Т. 5: Пе–С. — С. 115

Література

Посилання

S:
 Твори цього автора перебувають у суспільному надбанні. Ви можете допомогти проєкту, додавши їх у Вікіджерела.