|
Перша Яссько-Кишинівська операція
 Пе́рша Я́ссько-Кишині́вська опера́ція (8 квітня — 6 червня 1944) — стратегічна наступальна операція південного крила радянських військ силами 2-го та 3-го Українських фронтів на Східному фронті Другої світової війни з метою розгрому німецьких та румунських військ на балканському напрямку, вигнання нацистських окупантів з Молдавської РСР та ізоляції румунських нафтопромислів від нацистської Німеччини. В подальшому, замислом передбачався глибокий прорив на Балканський півострів та виведення Румунії і Болгарії з війни. Перша Яссько-Кишинівська операція розпочалася після завершення Умансько-Ботошанської і Одеської операцій в контексті загального стратегічного наступу радянських військ на Правобережній Україні. У відповідності до замислу Ставки ВГК, два радянських фронти, практично без паузи після попереднього наступу та відповідної підготовки у квітні 1944 року розпочали активні спроби прорватися вглиб території Румунії та Молдови і далі на Балкани[5]. Битва розпочалася із запеклих боїв під Тиргу-Фрумос і Поду-Ілоаєй. Після невдалих спроб прорвати потужну німецько-румунську оборону в передгір'ях Карпат, у травні 1944 Червона армія здійснила перегрупування та розпочала наступну наступальну операцію під Тиргу-Фрумос. Однак, усі намагання подолати добре ешелоновані оборонні позиції супротивника були марні і врешті-решт на початку червня, після 2-х місяців безплідних атак[6], радянські війська перейшли до оборони та розпочали ретельну підготовку до наступної стратегічної наступальної операції на південному фланзі радянсько-німецького фронту. Перша Яссько-Кишинівська операція відноситься до числа військових операцій, що велися на Східному фронті та повністю ігнорувалися радянськими істориками та експертами[7]. Як писав відомий військовий історик Девід Гланц,
Історія5 березня 1944 року командувач 2-го Українського фронту генерал-полковник І.Конєв розпочав Умансько-Ботошанську операцію у південній Україні. В результаті успішного проведення стратегічної операції німецька група армій «Південь» зазнала серйозної поразки, а між 1-ю танковою та 8-ю польовою арміями виявився прорив у оперативній побудові військ[8]. На початку квітня радянські війська вийшли до румунських кордонів[9]. На фоні обстановки, що утворилася, Ставка ВГК віддала 2-му та 3-му Українським фронтам наказ сумісними діями продовжити наступ у західному напрямку та розширити глибину просування Червоної армії, аж до території західної Румунії[10]. У подальшому радянське командування сподівалося прорвати оборону військ країн Осі на південному фланзі німецько-радянського фронту та увірватися на Балканський півострів, тим самим змусити Румунію і Болгарію вийти з війни. Загальним задумом операції передбачалося розгромити послаблені формування німецько-румунських військ у північно-східної частині Королівства Румунія, опанувавши стратегічні міста Ясси та Кишинів, а також Плоєшті та Бухарест[11]. 5 квітня війська 2-го Українського фронту генерала І.Конєва з ходу форсували верхню течію Дністра та Прута, захопили Хотин та Дорохой й наблизилися до Тиргу-Фрумос і Ботошані. Оборону на цих рубежах тримали тільки легкоозброєні та кволі формування румунської легкої піхоти[12]. 8 квітня 27-ма (генерал-лейтенант С.Трофименко) та 40-ва радянські армії (генерал-лейтенант П.Жмаченко) за підтримки 2-ї танкової армії генерал-лейтенанта танкових військ С.Богданова здійснили спробу потужним ударом знести хирляву оборону противника поблизу Тиргу-Фрумос[13]. Одночасно, війська 52-ї армії генерала К.Коротеєва та 6-ї танкової армії генерал-лейтенанта А.Кравченко завдавали допоміжного удару північніше Ясс, намагаючись розтрощити оборонний фронт румунських військ та вийти на оперативний простір[13]. У той час, як радянські війська генерала І.Конєва готувалися до прориву ворожої оборони біля Тиргу-Фрумос, 8-ма польова армія генерала Отто Велера вела запеклі бої в та поблизу села Попрікань, у 14 км північніше за Ясси[14], де два радянських корпуси стинали з німецькою танковою бронегрупою, відволікаючи увагу німецького командування від напрямку головного удару[15]. Найближчим завданням наступу 2-го Українського фронту було вихід на рубіж Тиргу-Фрумос—Пашкань—Тиргу-Нямц на відстані 50-100 західніше за Ясси[16]. Три стрілецькі дивізії 51-го стрілецького корпусу просувалися на південь у напрямку Пашкань, ще дві радянські дивізії наступали діяли північніше за Тиргу-Нямц[16]. Східніше сім стрілецьких дивізій 35-го гвардійського та 33-го стрілецьких корпусів 27-ї армії здійснювали спробу прорватися поздовж річки Прут та змісити війська 8-ї румунської піхотної дивізії відступити в напрямку на Хирлеу, у 27 км північніше за Тиргу-Фрумос[17]. Одночасно, 2 дивізії 33-го стрілецького корпус за підтримки двох корпусів 2-ї танкової армії діяли проти 7-ї румунської піхотної дивізії поблизу цього міста[17]. Зранку 8 квітня війська радянського ударного угруповання перейшли в наступ, однак, через великі труднощі в подоланні весняного розпуття, просування вперед проходило надзвичайно повільно. Форсування Прута на північному заході від Ясс також тривало з надвеликими проблемами[16]. Радянські війська розгромили румунські підрозділи, що обороняли Тиргу-Фрумос, захопили Пашкань й продовжили наступ вперед[18]. Однак, німецьке командування швидко відреагувало на такий перебіг подій й кинуло в бій панцер-гренадерську дивізію «Гросдойчланд» Х.фон Мантойфеля[19]. Окремими тактичними групами панцергренадери ув'язалися в бій за місто Тиргу-Фрумос на південній його околиці. Бачачи такий розвиток ситуації, Червона армія перенацілила до району битви ще декілька дивізій, які вступили в бій з німецькою елітною частиною. Зранку 10 квітня 1944 року, дивізія «Гроссдойчланд», що нараховувала у своєму складі близько 160 танків, серед яких 40 «Пантер» та 40 «Тигрів», потужним ударом контратакувала у західному напрямку з Поду-Ілоаєй на Тиргу-Фрумос, у місті зав'язалися запеклі вуличні бої між німецькими та радянськими підрозділами[20]. З південного напрямку у контрнаступ перейшли румунські 1-ша гвардійська та 7-ма піхотна дивізії, які змусили відступити радянські війська на північ. У напівоточенні в місті опинилися розрізненні угруповання радянських 206-ї стрілецької, 3-ї гвардійської повітряно-десантної та 93-ї гвардійської стрілецької дивізій, які билися по усьому Тиргу-Фрумосу невеликим осередками[21]. Через 48 годин боїв, німецько-румунські війська остаточно захопили місто, формування Червоної армії дрібними групами прорвалися на північ і відійшли. З 12 квітня лінія фронту на північ від Тиргу-Фрумос відносно стабілізувалася[21]. 2 травня 1944 року війська генерала І.Конєва здійснили другу спробу прорвати оборону німецько-румунських військ північніше Тиргу-Фрумос, проти битва, що на початковій фазі проходила на користь Червоної армії, поступово перетворилася на серію поодиноких боїв на окремих ділянках фронту. У сутичках радянські танкісти втратили значну кількість броньованої техніки й подальші спроби атакувати ворога швидко сходили нанівець. Німецькі LVII-й танковий (танко-гренадерська дивізія «Гроссдойчланд» і 24-та танкова дивізія) та LII-й армійський корпуси знищили більше за 350 танків противника у цих боях. У другій битві за Тиргу-Фрумос радянські війська вперше в історії кинули у битву новітні важкі танки ІС-2. Як пізніше згадував генерал Х.фон Мантойфель
Поступово сили супротивників танули, інтенсивність боїв затухала, й на початку червня фронт стабілізувався, сторони перейшли до глухої позиційної оборони. Наприкінці серпня 1944 Червона армія завдала найпотужнішого удару на цій ділянці німецько-радянського фронту й вщент розгромила ворога. Примітки
Див. також
Література
Посилання |
||||||||||||||||||||||||||||||||||
.2.jpg)
.svg){kind=small}
