Папужник синьощокий

? Папужник синьощокий
Охоронний статус
Найменший ризик  (МСОП 3.1)[1]
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota) Царство: Тварини (Animalia) Тип: Хордові (Chordata) Клас: Птахи (Aves) Ряд: Горобцеподібні (Passeriformes) Родина: Астрильдові (Estrildidae) Рід: Папужник (Erythrura) Вид: Папужник синьощокий
Біноміальна назва
Erythrura trichroa (Kittlitz, 1833)
Ареал виду
Підвиди
(Див. текст)
Синоніми
Fringilla trichroa
Посилання
Вікісховище: Erythrura trichroa Віківиди: Erythrura trichroa ITIS: 179608 МСОП: 22719712 NCBI: 247731

Папу́жник синьощокий[2] (Erythrura trichroa) — вид горобцеподібних птахів родини астрильдових (Estrildidae). Мешкає в Австралазії. Виділяють низку підвидів.

Опис

Довжина птаха становить 11-14 см, вага 14,4 г. Самці мають переважно зелене забарвлення, нижня частина живота дещо світша,крила більш темні. Обличчя індигово-синє, надхвістя зелене, хвіст зелений, дзьоб міцний, чорний. У самиць синя пляма на обличчі менша і менш виражена. Молоді птахи мають менш яскраве забарвлення, ніж дорослі птахи, синя пляма на облиичі у них слабо виражена або відсутня.

Підвиди

Виділяють одинадцять підвидів:[3]

• E. t. sanfordi Stresemann, 1931 — гори Сулавесі, зокрема Рантемаріо і Лоре-Лінду^[en];
• E. t. modesta Wallace, 1862 — північні Молуккські острови (Тернате, Тідоре, Хальмахера і Бачан);
• E. t. pinaiae Stresemann, 1914 — центральні Молуккські острови (Буру, Серам);
• E. t. sigillifer (De Vis, 1897) — Нова Гвінея і острови архіпелагу Бісмарка;
• E. t. macgillivrayi Mathews, 1914 — південний схід півострова Кейп-Йорк на північному сході Квінсленду, в районі Кернса;
• E. t. eichhorni Hartert, EJO, 1924 — острови Муссау^[en] і Емірау^[en] (острови святого Маттія^[en]);
• E. t. pelewensis Kuroda, Nm, 1922 — Палау;
• E. t. clara Taka-Tsukasa & Yamashina, 1931 — острови Чуук і Понпеї;
• E. t. trichroa (Kittlitz, 1833) — острів Косрае;
• E. t. trichroa Rothschild & Hartert, EJO, 1900 — острови Гуадалканал, Бугенвіль і Коломбангара (Соломонові острови);
• E. t. cyanofrons Layard, EL, 1878 — Вануату (від Гауа до Анейтьюма) і острови Луайоте (Маре та Ліфу^[en]).

Поширення і екологія

Синьощокі папужники мешкають в Індонезії, Папуа Новій Гвінеї, Австралії, на Соломонових Островах та Новій Каледонії, у Федеративних Штатах Мікронезії, Палау і Вануату. Вони живуть в гірських і рівнинних тропічних лісах, на узліссях і трав'янистих галявинах, в мангрових і чагарникових заростях, в садах. На Новій Гвінеї вони зустрічаються на висоті від 800 до 3000 м над рівнем моря, під час негніздового періоду мігрують в долини, утворюючи зграї до 100 птахів.

Синьощокі папужники живляться переважно насінням трав'янистих рослин, плодами, ягодами, пагонами, під час сезону розмноження також дрібними комахами. Сезон розмноження у них триває з жовтня по лютий. В цей час самці приваблюють самиць співом, слідуюючи за нею, пока самиця тримає в дзьобі стебло трави або інший рослинний матеріал у вертиакальному положення; самиці демонструють готовність до спарювання, присідаючи і рухаючи хвостом зі сторони в сторону.

Пара птахів будує гніздо, причому самець приносить матерал (гілочки, травинки, листя, корінці), а самиця будує гніздо. Воно має кулеподібну форму і розміщується в густрій рослинності на висоті кількох метрів над землею. В кладці від 3 до 6 білуватих яєць. Інкубаційний період триває 13-14 днів, насиджують поперемінно і самиці, і самці. Пташенята покидають гніздо через 15 днів після вилуплення, однак батьки продовжують піклуватися про них ще 2 тижні. Вони набувають дорослого забарвлення у віці 4 місяців.

Збереження

МСОП класифікує цей вид як такий, що не потребує особливих заходів зі збереження. За оцінками дослідників, популяція синьощоких папужників становить приблизно 20 тисяч птахів.

Примітки

1. BirdLife International (2016). Erythrura trichroa: інформація на сайті МСОП (версія 2022.1) (англ.) 01 вересня 2022
2. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
3. Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Waxbills, parrotfinches, munias, whydahs, Olive Warbler, accentors, pipits. IOC World Bird List Version 12.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 01 вересня 2022.

Джерела

• Jürgen Nicolai (Hrsg.), Joachim Steinbacher (Hrsg.), Renate van den Elzen, Gerhard Hofmann: Prachtfinken – Australien, Ozeanien, Südostasien. Eugen Ulmer Verlag, Stuttgart 2001, ISBN 3-8001-3249-4.
• Peter Clement, Alan Harris, John Davis: Finches and Sparrows. An Identification Guide. Christopher Helm, London 1993, ISBN 0-7136-8017-2.