|
Освальдо Рамірес
Освальдо Рамірес (ісп. Oswaldo Ramírez, нар. 28 березня 1947, Ліма) — перуанський футболіст, що грав на позиції нападника. Вважається одним із найкращих форвардів у Південній Америці. На клубному рівні з 27 голами він входить у десятку найкращих бомбардирів в історії Кубка Лібертадорес та є найкращим перуанським бомбардиром в цьому змаганні, будучи найкращим бомбардиром турніру в 1972 і 1975 роках. Також він є другим найкращим бомбардиром у Першому дивізіоні Перу з 190 голами, п'ятим найкращим бомбардиром в історії «Універсітаріо» (95 голів), дев'ятим найкращим бомбардиром клубу «Спортінг Крістал» (89 голів) та сьомим бомбардиром «Спорт Бойз» (48 голів) — з останнім був найкращим бомбардиром чемпіонату Перуана в 1969 року. У складі збірної Перу — володар Кубка Америки. Клубна кар'єраУ дорослому футболі дебютував 1966 року виступами за команду «Спорт Бойз», разом з якою брав участь у Кубку Лібертадорес 1967 року. Клуб фінішував 3-ім у групі та вибув на груповому етапі, а Рамірес забив 4 голи за свій клуб. У 1968 році він забив 26 голів і завоював звання найкращого бомбардира перуанської ліги. Загалом у своїй першій команді провів чотири сезони, взявши участь у 92 матчах чемпіонату, в яких забив 50 голів. Своєю грою за цю команду привернув увагу представників тренерського штабу клубу «Універсітаріо де Депортес», до складу якого приєднався 1970 року. З командою він брав участь у Кубку Лібертадорес 1971 року, де «Універсаріо» показав чудові результати на груповому етапі, не програвши жодної гри і вигравши групу, залишивши за собою два аргентинські гранди — «Росаріо Сентраль» та «Бока Хуніорс». Рамірес забив один гол за свій клуб. На стадії півфіналу «Універсаріо» посів останнє місце в групі. Разом з командою того ж року Рамірес виграв свій перший титул чемпіона Перу. Наступного року «Універсаріо» дійшло до фіналу Кубка Лібертадорес 1972 року, де в півфіналі залишило за собою двох уругвайських гігантів — «Насьйональ» та «Пеньяроль». Рамірес забив 6 голів за клуб на тому турнірі, у тому числі відзначився хет-триком у Монтевідео в грі проти «Насьйоналя» (3:3), ставши найкращим бомбардиром турніру. У 1974 році разом з «Універсаріо» він виграв свій другий титул чемпіона Перу, а наступного року знову вийшов з командою у півфінал Кубка Лібертадорес 1975 року, забивши 8 голів, ставши вдруге найкращим бомбардиром головного континентального клубного турніру[1]. Всього Рамірес відіграв за команду з Ліми шість сезонів своєї ігрової кар'єри. Після вдалого виступу на Кубку Америки 1975 року Рамірес відправився за кордон у мексиканський «Атлетіко Еспаньйол», з яким того ж року виграв Кубок чемпіонів КОНКАКАФ, забивши по голу в півфіналі і фіналі[2]. Також забив гол у матчі за Міжамериканський кубок 1976 року у ворота аргентинського «Індепендьєнте», але трофей мексиканцям здобути не вдалось. У 1977 році нападник повернувся в Перу, де виграв два чемпіонати з клубом «Спортінг Крістал» і знову став найкращим бомбардиром чемпіонату у 1980 році з 18 голами[3]. У 1980—1981 роках Рамірес виступав у Венесуелі за клуб «Депортіво Галісія», потім він повернувся до «Спортінг Крістал» і востаннє взяв участь у Кубку Лібертадорес 1981 року. «Спортінг» вибув на груповому етапі, а Рамірес забив свої три останні голи в цьому турнірі. У 1982 році він закінчив свою футбольну кар'єру. У матчах чемпіонату він зіграв загалом 440 матчів і забив 224 голи, а в міжнародних клубних змаганнях провів 56 матчів і забив 29 голів. Він є одним з найкращих бомбардирів в історії Кубка Лібертадорес — у цьому турнірі він забив 27 голів (4 за «Спорт Бойз», 15 за «Універсаріо» та 8 за «Спортінг Крістал»), що є рекордом для перуанських футболістів. За даними Міжнародної федерації історії та статистики футболу він забив 224 голи в 438 офіційних матчах у вищому дивізіоні в Перу, Мексики та у Кубку Лібертадорес, що робить його одним з найкращих бомбардирів Південної Америки 1970-х років. Також майже тридцять років Рамірес утримував рекорд найкращого бомбардира чемпіонату Перу, поки Серхіо Ібарра не побив його результат у 2008 році[4]. По завершенні ігрової кар'єри став функціонером, працював президентом Перуанської федерації футболу (1985—1986)[5] та уповноваженим ФІФА. Виступи за збірну7 квітня 1968 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Перу в товариській грі проти Бразилії (1:2). Наступного року взяв участь у кваліфікації до чемпіонату світу 1970 року, де перуанці у вирішальному матчі сенсаційно вибили Аргентину (2:2) завдяки дублю Раміреса і вперше за 40 років вийшли на «мундіаль»[6]. На самому чемпіонаті світу 1970 року у Мексиці[7] Рамірес зіграв у двох іграх групового етапу — проти ФРН (1:3) та Марокко (3:0), а його команда дійшла до чвертьфіналу. Рамірес виступав за національну збірну Перу на Кубку незалежності Бразилії, який проходив з 18 по 25 червня 1972 року в Бразилії. Він допоміг своїй команді здобути перемогу над Венесуелою з рахунком 1:0, забивши вирішальний гол у матчі, але Перу програло у останній грі своєї групи Югославії з рахунком 1:2, де Рамірес також забив гол, і не вийшло до фінального раунду. Згодом Рамірес у складі збірної був учасником розіграшу Кубка Америки 1975 року у різних країнах, здобувши того року титул континентального чемпіона[2]. Рамірес зіграв у всіх 9 іграх — двічі проти Чилі, Болівії (забив по одному голу) та Бразилії, а також в усіх трьох фінальних матчах проти Колумбії (забивши гол у другому з них в Лімі)[8]. Загалом протягом кар'єри у національній команді, яка тривала 10 років, провів у її формі 57 матчів, забивши 17 голів[9]. Статистика виступівСтатистика клубних виступів
Голи за збірнуТитули і досягненняКомандні
Особисті
Примітки
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
