|
Осадчук Богдан Іванович
  Богда́н Іва́нович Осадчу́к (1 серпня 1920, м. Коломия[1] — 19 жовтня 2011, Закличин, Польща[2][3]) — український публіцист, науковець, дослідник історії Центральної та Східної Європи, професор політології Вільного Університету Берліна (Німеччина). Входив також до складу керівництва Колегіуму Східної Європи ім. Яна Новака-Єзьожанського. БіографіяДитинство і юність провів у південній частині Польщі, неподалік від Кракова, у селах Бощинек (пол. Boszczynek) і Пшибениці (пол. Przybenice), де його батько працював eчителем. Навчався в гімназії в м. Пінчів, звідки пізніше було вигнано і переслідувано за національною ознакою. На початку Другої світової війни родина Богдана Осадчука проживала в с. Казімежі-Велькій i Буську-Здруй (Busku-Zdrój).1941 року отримав атестат про закінчення німецької середньої школи у Кракові і розпочав навчання в Берлінському університеті, де вивчав міжнародне право, історію країн Східної Європи та Балкан. Дипломну роботу на тему преси в Карпатській Україні захистив в 1944 році. Навчання продовжив в Українському Вільному Університеті в (Мюнхені), де захистив кандидатську дисертацію пов'язану з дослідженням радянської політики в період від Леніна до Хрущова. З 1966 р. працював професором новітньої історії Східної Європи в Otto-Suhr-Institut Вільного Університету Берліна. Захистив докторську дисертацію щодо планів Юзефа Пілсудського провести превенційну війну проти Адольфа Гітлера. В еміграції працює українським журналістом (зокрема, в німецьких виданнях «Українські вісті», «Die Neue Zeitung» (1950—1955), «Der Tadesspiegel», «Műnchener Merkur», «Stuttgarter Nachrichten», «Kölner Stadtanzeiger» і швейцарських «Die Neue Zurcher Zeitung» і «Baseler Nationalzeitung»). У червні 1950 брав участь у берлінському антикомуністичному Конгресі Вільна Культура, де познайомився з Єжи Гедройцем та Юзефом Чапським. В результаті зустрічі виникла ідея заснувати журнал, який би висвітлював проблематику Східної Європи. Разом з Єжи Прондзинським, протягом червня 1952 по січень 1953, видавав німецькомовний інформаційний бюлетень «Stimmen zu Osteuropäischen Fragen» ("Слово на тему питання Східної Європи ") за підтримки Літературного Інституту «Kultura» в Парижі. Під псевдонімом «Берлінець» активно взаємодіє і публікує матеріали у відомому часописі «Культура», головним редактором якого був Єжи Ґєдройць . Останній високо цінував дослідження Богдана Осадчука та його внесок у формування польсько-українського діалогу по'єднання. Позитивну оцінку дав Богдану Осадчуку й лауреат Нобелівської премії з літератури польський письменник Чеслав Мілош. Кореспонденцію Богдана Осадчука з Єжи Гедройцем видано в польському виданні «Emigracja ukraińska. Listy 1950—1982» / «Українська еміграція. Листи 1950—1982» (seria: "Archiwum "Kultury ""; Czytelnik 2005, ISBN 83-07-02981-3). Довгий час був коментатором на німецькому телебаченні в програмі «Internationaler Frühschoppen». В 80-х роках був редактором часопису незалежних українських інтелектуалів, що перебували в еміграції, під назвою «Віднова». В 1984 році отримав відзнаку Нагорода і Співпраця Літературного Інституту «Kultury». 3 травня 2001 отримав орден Білого Орла — найвищу урядову нагороду Польщі. Хрестом Командира (Орден Заслуги Республіки Польща, 30 березня 1994) нагороджено за заслуги в польсько-українському поєднанні. В 2005 отримав титул «Людина Пограниччя». В 2006 нагороджений срібним орденом «За інтелектуальну відвагу». 8 листопада 2007 отримав нагороду ім. Єжи Гедройця. 13 листопада 2009 «відзначаючи істотний науковий доробок і активну роль в справі польсько-українського примирення» міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський нагородив проф. Богдана Осадчука Почесною Відзнакою «Bene Merito»[4]. У 2007 році з'явилася книга під назвою «Польща. Україна. Осадчук. Ювілейна книга в честь професора Богдана Осадчука в 85 річницю його дня народження» / Polska. Ukraina. Osadczuk. Księga jubileuszowa ofiarowana profesorowi Bohdanowi Osadczukowi w 85 rocznicę urodzin (під ред. Богумили Бердиховської i Олі Гнатюк) За два роки, у 2009, було видано українською мовою збірку інтерв'ю із Богданом Осадчуком «Розмови з Богданом Осадчуком» (К: Дух і літера, 2009), під редакцією Базиля Керського та Анджея Станіслава Ковальського. Автор книг «Die Entwicklung der Kommunistischen Parteien Ostmitteleuropas» — «Розвиток комуністичних партій Центральної та Східної Європи» (1962), «Der Sowjetkommunismus-Dokumente» — «Радянський комунізм. Документи» (1964). Був ініціатором створення Європейського Колегіуму Польських та Українських Університетів (EKPiUU) у м. Люблін, Польща. З 2006 року почесний доктор НаУКМА. Проживав в Берліні. З огляду на поважний вік переїхав до родини своєї подруги Агати Фрайтаґ до Закличина. Помер і похований в Закличині на парафіяльному цвинтарі. Поховальна служба відбулася 25 жовтня 2011 р. в парфіяльному костелі св. Ідзя-абата за участі греко- та римо-католицького духовенства[5]. Примітки
Наукові праці та інші публікації
Джерела та література Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Осадчук Богдан Іванович  Вікіцитати містять висловлювання від або про: Осадчук Богдан Іванович
Шаповал Ю. Богдан Осадчук: “Мене називають “Отаманом”, що керується винятково власною думкою та власним пером” // Український історичний журнал. – 2018. - № 4. – С. 146-174.
Шаповал Ю. Богдан Осадчук: 100 років несамотності // День. – 2020. – 4 серпня (№ 145). (https://day.kyiv.ua/uk/article/cuspilstvo/bogdan-osadchuk-100-rokiv-nesamotnosti).
Посилання
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
