Онищук Антін Іванович

Антін Іванович Онищук
Народився7 червня 1883(1883-06-07)
Коломия
Помер29 жовтня 1937(1937-10-29) (54 роки)
Биківня
ГромадянствоАвстро-Угорщина Австро-УгорщинаЗУНР ЗУНР УНРСРСР СРСР
Національністьукраїнець
Діяльністьпедагог
Відомий завдякиетнограф
Alma materСтаниславівська вчительська гімназія[джерело?]
ЧленствоНаукове товариство імені Шевченка
У шлюбі зЯдвіга
ДітиОльга, Іванна-Наталія, Мирослава

Антін Іванович Онищук (7 червня 1883, Коломия, Коломийський повіт, Станіславівський округ, Королівство Галичини та Лодомерії, Австро-Угорщина29 жовтня 1937, Київ, УРСР) — український етнограф, фольклорист, дослідник Гуцульщини та українського гончарства[1].

Життєпис

Народився Антін Онищук у Коломиї 7 червня 1883 року. Закінчив станіславівську учительську гімназію (1904), Чернівецький університет (1916, екстерном).

Спочатку оселився у с. Зелениця. Створив початкову школу, будівництво якої розпочали 1900 року, а вже 1902 року у школу було записано 18 дітей, хоча відвідувало значно менше (8 – 9 учнів). Дещо пізніше навчання вже відбувалося в дві зміни: зранку 1 та 2 класи, а після обіду – 3, 4 класи. У школі вивчали польську, німецьку та українську мови, арифметику, географію та історію. Важливе місце посідало вивчення релігії, урок починався і закінчувався молитвою. Час від часу до школи навідувався священик.

Автор праць «Матеріали до гуцульської демонології», «Останки первісної культури гуцулів», «Народна пожива в Зелениці», «Народний календар у Зелениці та віру, що в'яжуться з поодво опублікували в «Етнографічному збірнику» під його редакцією (частину записів не опубліковано, зберегаються в архівах).[2]

У Першу світову війну був мобілізований у австрійську армію — служив санітаром.З розпадом Австро-Угорщини бере активну участь у встановленні влади ЗУНР. Був делегатом Української Національної Ради ЗУНР від Снятинського повіту. Після війни опинився на теренах УСРР. У 1919 разом із УГА відступає до Кам’я­нця-Подільського, на початку 1920р. переїжджає до Вінниці. За наказом головнокомандувача УГА В. Порайка працює у Києві у видавництві відділі політуправління 12-ї армії.

Згодом був завідувач відділу рукописів та стародруків Київського музею. Протягом 1921–1926 років завідувач Кабіне­ту антропології та етнології імені Федора Вовка при ВУАН та етнографічного музею, потім старший науковий співробітник Всеукраїнського історичного музею у Києві. На цій посаді був причетним до переслідування Д. Щербаківського.

У фондах Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Рильського зберігається клопотання керівництва Музею антропології та етнології до Комітету допомоги вченим, де, зокрема, йдеться: «З огляду на те, що вчений спеціаліст Антін Іванович Онищук, що зараз перебуває на Чернігівщині, виконуючи спеціальне доручення щодо збирання етнографічного матеріалу, залишився майже зовсім без чобіт, а при тому ще й не може прибути до Києва з приводу нездужання — Музей звертається до Комітету з проханням не відмовити видати одну пару взуття для передачі А. І. Онищукові»

7 серпня 1937 року заарештований НКВД за статтею 54 Кримінального кодексу УРСР, засуджений військовим трибуналом до розстрілу. Похований у Биківнянському лісі. [3]

3 серпня 1983 року родина Антона Онищука отримала довідку: «Дело по обвинению Онищука А. И., 1883 года рождения, до ареста 7 августа 1937 года работавшего старшим научным сотрудником Укр. государственного исторического музея в городе Киеве, пересмотрено военным трибуналом Киевского военного округа 29 июля 1983 г. … Онищук А. И. по данному делу реабилитирован посмертно».

Родина

Дружина — Ядвіга Онищук. Доньки:

  • Ольга Антонівна Онищук
  • Наталія-Іоанна Антонівна Онищук
  • Мирослава Антонівна Онищук.

Онука:

  •  Лідія Гузенко, вчителька-пенсіонерка, мешкає в Києві[4].

Пам'ять

Доробок

  • Матеріяли до гуцульської демонольоґії. Записав в Зеленици, Надвірнянського повіта, 1907—1908 рр. […] народний учитель. Материяли до української етнольоґії. — Львів, 1909. — Т. XI. — Ч. 2. — С. 1—139.
  • Антін Онищук. Останки первісної культури у Гуцулів. Записано в Зеленій, Надвірнянського повіту. Матеріяли до української етнольоґії. — Львів, 1912. — Т. XV. — С. 159—177.
  • Як Незнайко став муравлем та що він тодї цїкавого бачив. — Львів, 1912.
  • З народнього життя Гуцулів. Матеріали до українсько-руської етнології. — Львів, 1912. — Т. XV. — С. 90–158.
  • Народний календар у Зеленици, Надвірнянського повіту (на Гуцульщинї). Матеріяли до української етнольоґії. — Львів, 1912. — Т. XV. — С. 1—61

Галерея

Примітки

  1. Абетковий іменний покажчик до: Листування Володимира Гнатюка з Михайлом Грушевським [Архівовано 16 лютого 2013 у Wayback Machine.] // Старожитності Південної України. — Запоріжжя, 2006. — Вип. 16.
  2. Іван Крайній. Етнограф без чобіт як різновид «ворогів народу» // Україна молода, № 4, 12.01.2011. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 31 січня 2011.
  3. ДА СБУ. № 58 220; Центр. держ. архів громад. об’єднань України. Ф. 263, оп. 1.
  4. Іван Крайній. Етнограф без чобіт як різновид «ворогів народу» // Україна молода, № 4, 12.01.2011. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 31 січня 2011.
  5. Україна. Повернення своєї історії. https://youtu.be/.