Олійник Олексій Петрович

Олійник Олексій Петрович
Народження25 квітня 1925(1925-04-25)
Шпола, Шевченківська округа, Київська губернія, Українська СРР, СРСР
Смерть24 жовтня 1993(1993-10-24) (68 років)
 Буча, Ірпінська міська рада, Київська область, Україна
ПохованняБуча
Країна СРСР
 Україна
НавчанняКиївський державний художній інститут (1956)
Діяльністьхудожник
ВчительПащенко Олександр Софонович, Єржиковський Сергій Миколайович і Максименко Олександр Григорович
ЧленСпілка радянських художників України
ПартіяКПРС
У шлюбі зПанченко Любов Михайлівна
Учасникнімецько-радянська війна
Нагороди
орден Вітчизняної війни II ступеня
У Вікіпедії є статті про інших людей з таким прізвищем: див. Олійник.

Олексій Петрович Олі́йник (нар. 25 квітня 1925, Шпола — пом. 24 жовтня 1993[1], Буча) — український радянський графік; член Спілки радянських художників України з 1960 року. Чоловік художниці Любові Панченко.

Біографія

Народився 25 квітня 1925 року в місті Шполі (нині Черкаська область, Україна). Брав участь у німецько-радянській війні. Нагороджений орденом Вітчизняної війни II ступеня (6 квітня 1985)[2].

1956 року закінчив Київський художній інститут, де навчався зокрема у Олександра Пащенка, Сергія Єржиковського, Олександра Максименка. Член КПРС з 1963 року.

З 1970-х років жив із дружиною Любов'ю Панченко у власному будинку в Лісовій Бучі. Помер у Бучі 24 жовтня 1993 року. Похований у Бучі на кладовищі № 2.

Творчість

Працював у галузях станкової та книжкової графіки. Серед робіт:

  • «У полон» (1953);
  • «У рейд» (1956);
  • «У Корсуні» (1956);
  • «Весна» (1956);
  • «Остап Вересай» (1957, вугілля);
  • «Тютюнник радгоспу» (1957);
  • «Дівчина з Поділля» (1957);
  • «Весільне вбрання» (1957, акварель);
  • «Чоловік та лев» (1960, папір, олівець);
  • «Вій­на» (1960-ті, полотно, олія);
кольорові автолітографії
  • «Вечір на Росі» (1955);
  • «Осінь» (1955);
  • «На Велику землю» (1956);
серії
  • «Партизани Великої вітчизняної вій­ни» (1956);
  • «Донбас. На комсомольській будові» (1957, вугілля);
  • «На будівництві комсомольських шахт» (1957, зарисовки);
  • «Двобій» (1970, ліногравюри);
кольорові ліногравюри
  • «Натюрморт» (1964);
  • «Весна» (1965);
  • «Дочка Прометея» (1970).
Книжкова графіка

Також проілюстував казки «Біда навчить» Лесі Українки, «Фарбований Лис» Івана Франка, «Весна» Віталія Біанкі, українські народні казки «Котик і Півник», «Чоловік та Лев», «Шакал і глечик», байки «Осел і Соловей» та «Вовк і Кіт» Леоніда Глібова (усі — 1960), «Квартет» Івана Крилова (1964) тощо.

Автор 6-ти ілюстрацій на тему вірша «Мені аж нудно, як згадаю…» Тараса Шевченка до документального фільму «Розповіді про Шевченка» (1963, режисер Лідія Островська-Курдюм, «Київнаукфільм»).

Його роботи вміщували в журналах «Народна творчість та етнографія» (1957, ч. 3, 4), «Зміна» (1957, ч. 4).

Брав участь у республіканських виставках з 1956 року, зарубіжних — з 1968 року.

Деякі твори зберігаються в Національному музеї історії України у Києві.

Примітки

  1. ↑ Дати народження та смерті — із напису на надгробку.
  2. ↑ Олейник Алексей Петрович / Память народа. (рос.)

Література