|
Олонець
Олоне́ць (також вимовляється Оло́нець[3][4], карел. Anuksenlinnu, фін. Aunus) — місто в Республіці Карелія Російської Федерації, одне з найстаріших в Північній Росії. Адміністративний центр Олонецького національного району, утворює Олонецьке міське поселення. Етимологія і наголосНазва утворена від назви річки Олонка, котра, можливо походить від фін. alanko — низина — або від давньовепського «алнус», що також значить низина. Раніше це місце називалося Алонѣсь, Олонѣсь (тобто Оло́нісь). Нормативний наголос в російській мові падає на другу голосну — Оло́нець[5]. Однак
Наголос у назві мешканця міста ставиться на третю голосну — олонча́нин. ГеографіяОлонець розташований у злиття річок Олонки і Мегреги, на Олонецькій рівнині, за 140 км на північний захід від Петрозаводська, 269 км на північний схід від Санкт-Петербурга по автодорозі Р21 (автодорога «Кола»).
ІсторіяОлонець — одне з найдавніших поселень Карелії. Стоянки стародавньої людини, виявлені в пониззі річки Олонки (басейн Ладозького озера) датуються археологами 3-2 тисячоліття до н. е.
 Вперше в письмових джерелах Олонець згадується у приписку до Статуту новгородського князя Святослава Ольговича. Сам статут датується 1137 роком. Однак, сучасні історики датують приписку XIII століттям[8], а першим згадуванням вважається 1228 рік, коли Олонець згадують записи в декількох літописах[9]. За часів новгородської незалежності Олонець належав новгородському владиці. В ході російсько-шведських воєн XVI—XVII століть місто неодноразово розорялося. За Столбовським мирним договором 1617 року кордон зі Швецією став проходити у 40 км від Олонецького сільського поселення. У 1648 р., зі стратегічних міркувань, Олонецьке Різдвяне сільське поселення було відписане в казну. У місці злиття річок Олонки і Мегреги, де знаходилося головне селище сільського поселення, відоме під назвою Толмачов-наволок, у вересні 1649 року за указом царя Олексія Михайловича під керівництвом князя Федора Волконського і дяка Степана Єлагіна була побудована «порубежная фортеця» Олонець. Олонецька фортеця стала ядром міста, адміністративним центром Заонежских і Лопских сільських поселень, форпостом у боротьбі зі шведами. Фортечна стіна (в стінах налічувалося 1300 бійниць) тяглася вздовж річкових берегів більш ніж на 1,5 км і мала 19 веж. Найвища — Червона вежа була заввишки 32 метри. У фортеці була відбудована церква Трійці, хлібні комори, воєводські двори і 155 дворів, у яких під час нападів шведських загонів ховалося навколишнє населення. На озброєнні гарнізону були 31 гармати різного калібру і 824 мушкета. За кількістю веж, протяжності стін і військової оснащеності фортеця перевершувала Архангельську і всі сибірські міста, поступаючись лише Холмогорам. Фортеця згоріла при пожежі в 1741 році і більше не відновлювалася[10]. Саме місто стає місцем олонецькій воєводи (в 1670-х роках олонецким воєводою служив Яків Стрешнев). У той період Олонець був єдиним торговим, військовим і адміністративним центром Карелії. «Щоб у місті не було порожньо», сюди були переселені з різних заонежских сільських поселень заможні селяни, які займалися торгівлею і промислами, у тому числі железоделательным промислом. Посадські люди Олонца у 2-й половині XVII сторіччя були підприємливими торговцями, на своїх невеликих судах вони ходили навіть в Стокгольм. Наприкінці XVII століття Олонець налічував 726 дворів.
У серпні 1700 року Петро I оголосив війну Швеції, почалася Велика Північна війна. До початку 1702 року на північ від Олонца вже були залізоробні заводи, що видно з указу Петра I синові А. Бутенанта від 5 січня 1702 року: «На Олонецький залізних заводах чужинця Андрія Бутенанта фон Розенбуша вилити негайно 100 гармат залізних і чавунних найдобріших, без всяких вад, ядром по 12 фунтів і за 1000 ядер до кожної гармати, і з Олонця, як йому вже зазначено, поставити в Новгород не пізніше березня 1702 року»[11]. До 1703 році в околицях Олонця, у Лодейному Полі на р. Свір, була влаштована військова верф, яка отримала назву Олонецкої верфі. Фрегати Балтійського флоту будувалися на Олонецкій верфі і озброювалися гарматами на Олонецьких заводах. Про це нагадує герб Олонца, на якому змальовано два перехрещені книппеля. Книппель — це специфічний морський гарматний боєприпас з двох ядер, скутих коротким відрізком ланцюга. У перші роки В ході кампаній 1702-1703 рр. російські війська зайняли Інгрію. У 1707 році за наказом А. Д. Меншикова були встановлені поштові стани від Петербурга до Олонца і дещо пізніше — до Петровського збройового заводу. У 1708 році була утворена Ингерманландская губернія, до складу якої був включений і Олонець. У 1712 році Олонець віддано у ведення Адміралтейства. Значення Олонца — фортеці зберігалося до 1721 року, коли шведська межа була відсунута на північ і військово-стратегічне значення міста зійшло нанівець. Мобілізації населення на роботи і в армію, а також будівництво Петербурга сприяло зубожіння, поступового розорення і запустіння дворів Олонца. У частині міст зазначена спад була значною. До числа таких міст Північно-Заходу Росії, де спад населення в ті роки була значною, можна віднести також Псков, Новгород і Каргополя[12]. З 1719 по 1724 рік Петро I кілька разів бував в Олонці і лікувався на олонецький марциальных водах. Лікування на олонецький водах супроводжувалося звичної для Петра I активністю[13]. Бачачи, що лікування водами в Олонці йде повільно, Петро I сказав: «Врачую тіло водами, а підданих власними прикладами. І в тому і в іншому бачу зцілення досить повільне, проте ж, покладаючись на Бога уповаю на те, що все вирішить час»[14][неавторитетне джерело].
В 1727 року з Санкт-Петербурзької губернії була виділена Новгородська губернія. Олонець знову став адміністративно-судовим центром Олонецькій повіту, і в розпису губерній і провінцій цей повіт зарахований до Новгородської провінції (однієї з п'яти провінцій нової губернії). В 1773 році за указом Катерини II була створена Олонецька провінція (складалася з двох повітів і однієї округи). Олонець був призначений обласним містом Олонецкой провінції. У 1784 році він став повітовим містом Олонецькій намісництва (на перше місце вийшов Петрозаводськ), а з 1801 року — повітовим містом Олонецкой губернії. У XVII—XVIII ст. ст. Олонець продовжував залишатися великим торговим («купецьким») центром. З утворенням наприкінці XVIII століття Олонецкой губернії адміністративний центр перемістився в Петрозаводськ, а Олонець поступово перетворився в тихе провінційне містечко.
Слідом за скасуванням кріпацтва, проведеної у 1861 році, була земська реформа 1864 року, яка створила органи місцевого самоврядування — земства. До 1 січня 1896 р. жителів 1496: дворян — 118, духовного стану — 23, почесних громадян і купців — 49, міщан — 1037, військових станів — 143, финляндцев — 88, інших станів — 38. Православних — 1445, розкольників — 1, католиків — 16, лютеран — 29, магометан — 5. Церков православних — 1 кам'яних і 4 дерев'яних, 2 каплиці. Земська лікарня на 12 ліжок. Міське училище, з 70 учнями, і жіноче парафіяльне, з 27 ученицями. Будинків кам'яних — 1, дерев'яних — 171; лавок — 28. Купецьких свідоцтв видано — 12, на дріб'язкової торг — 16, промислових — 4, приказчичьих — 12. Ярмарок — 2. Міський землі 7954 десятини. Міський дохід 7674 руб., витрата 7244 руб.; запасний капітал 2400 руб. Дві богадільні (на 59 призреваемых), з яких одна — з притулком для дітей (19 осіб); щорічний витрата — 4225 руб. Був також комітет піклування бідних і благодійний гурток.
У 1912 році в Олонці проживало 2058 осіб.
Після падіння монархії в Росії в 1917 році почався розпад Російської імперії. Наприкінці 1917 року оголосило про незалежність Велике князівство Фінляндське. Під час Громадянської війни 1918-1920 років і інтервенції незалежності від Радянської Росії зажадали північні волості Карелії. У 1919 році головою Олонецькій повітового революційного комітету, олонецким військовим комісаром стає більшовик Ф. В. Єгоров. У 1920—1921 рр. він виконує обов'язки голови Олонецькій повітового комітету РКП(б). У 1920 року більшовики остаточно встановили на території Карелії радянську владу. При активній участі фінської соціаліста Едварда Гюллинга і підтримки в. І. Леніна 8 червня 1920 декретом ВЦВК з населених карелами місцевостей Олонецкой і Архангельської губерній була утворена Карельська трудова комуна[15]. У 1923 році Карельська трудова комуна була перетворена в Автономну Карельську Радянську Соціалістичну Республіку. У 1927 році Олонець був перетворений в сільський населений пункт. В ході Великого терору 1937-1938 років в околицях с. Олонець відбувалися масові розстріли жертв сталінських репресій[16]. Під час Радянсько-фінської війни 5 вересня 1941 року частини Карельської армії Фінляндії зайняли Олонець. Місто було перейменовано в Aunuslinnu («Олонецька Фортеця»). 25 червня 1944 року частини Карельського фронту в ході Свірсько-Петрозаводської наступальної операції увійшли в залишене фінськими військами місто[17]. 7 липня 1944 року Олонець знову отримав статус міста. НаселенняНа 1 січня 2016 року по чисельності населення місто перебувало на 996 місці з 1112 міст Російської Федерації. Олонець є єдиним містом на території Карелії, де карели становлять більшість населення, крім цього Олонецький район є місцем компактного проживання карелів-ліввіків і найнаселенішим карелами районом Республіки Карелії. Крім карелів в Олонці проживають такі традиційні для Карелії народи, як фіни, росіяни, а також білоруси, українці, поляки і литовці. І якщо росіяни проживали на цій землі здавна, то інші перераховані вище народи переселились в Карелію і зокрема в Олонецький район порівняно недавно. Щодо білоруського і українського населення це пов'язано насамперед з післявоєнним переселенням із зруйнованих сіл Білорусі і України, для поляків і литовців Карелія була місцем заслання. Що стосується фінів, то велика їх кількість переселилося в Карелію в 50-х роках XX століття, так як в той час фінська мова був на території республіки другою офіційною. Цікавим також є і той факт, що в Олонці і Олонецькому районі існує невелика громада чеченців, що не характерно для цього регіону і республіки в цілому. За переписом населення 2002 року тут проживало 53 представника цієї національності. У зв'язку з цим в районі виникла низка міжнаціональних конфліктів[18][19].
Економіка
В околицях міста розташовані кілька фермерських господарств. ТранспортУ північній частині міста проходить лінія Янісярві — Лодєйне Поле Волховстроєвського відділення Жовтневої залізниці. Залізничний вокзал станції Олонець розташований на початку вулиці Пролетарська. Культура і мистецтво
Пам'ятки
Міські свята і заходи
Пам'ятна монета Банку Росії20 квітня 2017 року Банк Росії випустив в обіг пам'ятну монету номіналом 10 рублів серії "Стародавні міста Росії": р. Олонець, Республіка Карелія (1137 р.)[29]. Міста-побратимиПочесні громадяни міста
Видатні уродженці
Примітки
Література
Посилання |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
