Ой рано-рано та й загадано
Проблеми з програванням файлу? Див. довідку .
«Ой, рано-рано та й загадано» — історична колядка , в якій поєднуються мотиви військових походів (напучування матір'ю сина, хоробрість козака ) з християнськими мотивами «святого Рожества» і колядниковими рефренами «Святий вечір».
Зразок архаїчної поліської гетерофонії (вид багатоголосся ) з ладовою змінністю.[ 1]
Цікавий варіант колядки знайшли В. Антонович і М. Драгоманов у рукописній збірці Штангея (Київська губернія ) про дівчину Катерину, яку на війну відправила мати-вдова.[ 2] Хуа Мулань з китайської легенди VI століття, Жанну д'Арк та інші, відомий з давніх часів.
Ой рано-рано та й загадано Святий вечер, та й загадано усім на войну Святий веч[ір]! Та й загадано усім на войну Святий вечер, по самім вперьод молодому Івану Святий веч’ А його ненька та й відправляла, Святий вечер, та й відправляла, приказувала: Святий веч’ Єдь же мой синку, єдь же, не гайся! Святий вечер, поперед войска не виникайся! Святий веч’ Поперед войска не виникайся Святий вечер, а позад войска не зоставайся Святий веч’ Вон молоденький не слухав неньки Святий вечер, поперед войска конем іграє Святий веч’ Поперед войска конем іграє Святий вечер, а позад войска шаблею махає Святий веч’
Зобачив його сам цар у двору Святий вечер, коли б вже я знав, чий то син іграв Святий веч’ Коли б вже я знав, чий то син іграв Святий вечер, то я б за его, царівну отдав, Святий веч’ Дав би я коня неученого Святий вечер, дав би я гроша неліченого Святий веч’ А за цим словом, бувай же здоров! Святий вечер, не сам собою, з отцем, мамкою Святий веч’ Не сам собою з отцем, мамкою Святий вечер, Ісусом Христом, святим Рожеством! Святий веч’ Святе Рожеством радость принесло Святий вечер, а Матір Божа розвеселила Святий веч’
Ой заказано і зарадано Святий вечор! (або Славен есі наш милий Боже!)
Всем козаченькам у войсько ітти: Пану Іванку корогов нести; А у його ненька, Вельми старенька, Випровожала І научала: Ой, сине мой, синку! Не попережай у перед войська, І не оставайся позади войська: Держися войська - все середнього І козаченька все статечного. Молодий Іванко непослухав нені своеї, У перед войська конем играє, А позад войська мечем махає. Угляне, се, сам царь на креслі: Ой коли б я знав, Чий то син гуляв: То я б за його, свою дочь отдав, Половину царства йому би отдав.[ 3]
Тай чую загадано та заповідано, Усім козаченькам та в військо йти У кого в сини то висилати А в кого нема, — то наймати. Жила вдова на край села, Та не мала ні одного сина, Тілько мала одну дочку Катериночку, Тай тую в військо виряжала, А виражаючи наущала: —Дочко моя, Катериночко! Як будеш ти в військо йти, То не попережайся поперед війська І не оставайся позад війська Та держись війська середнього І козаченька сердешного.
Дочка Катериночка не послухала Конем попереду поїхала. Усі козаченьки у плин пішли А Катеринин коник ве перейшов, Десь узявся та татарин Та узяв кониченька за повідовьки, А Катериночку за білую ручку, Повів кониченька у станечку Катериночку у світлицю, Дав коникові вівса-сіна А Катериноньці меду-вина Кінь ірже сіна-вівса не їсть Катерина плаче, меду-вина не п’є, Кінь ірже та по станеці — Катерина плаче та по матінці.
