|
Одоєвський Олександр Іванович
 Одо́євський Олекса́ндр Іва́нович (26 листопада 1802 — 15 серпня 1839) — російський князь, належав до старовинного роду удільних князів Чернігівських. Декабрист. Корнет лейб-гвардії Кінного полку. Поет. БіографіяБатько — генерал-майор князь Одоєвський Іван Сергійович (1769–1839), мати — Парасковія Олександрівна Одоєвська (двоюрідна сестра батька, померла 9 жовтня 1820 року). Отримав гарну домашню освіту. У 1821 році вступив на військову службу. Друг О. Бестужева та К. Ф. Рилєєва. Член Північного товариства з 1825 року, учасник повстання на Сенатській площі. Добровільно з'явився до петербурзького обер-поліцмейстера О. С. Шульгіна — 16 грудня 1825 року; 17 грудня ув'язнений у Петропавловську фортецю. Засуджений за IV розряду і по конфірмації 10 липня 1826 року засуджений до каторжних робіт на 12 років, термін скорочений до 8 років — 22 серпня 1826 року. Відправлений до Сибіру — 2 лютого 1827 року. Покарання відбував у Читинському острозі і Петровському заводі. У 1833 році Одоєвський був переведений на поселення спочатку під Іркутськ, потім до Тобольської губернії. У 1837 був направлений на Кавказ солдатом в діючу армію. У Ставрополі відбулося його знайомство з М. Лермонтовим, яке незабаром перейшло в дружбу. Вони служили в одному полку. Лермонтов присвятив Одоєвському вірш «Пам'яті О. І. Одоєвського». У 1839 році в П'ятигорську познайомився з М. П. Огарьовим. У 1839 під час експедиції на Східний берег Чорного моря у фортеці Псезуапе (тепер с. Лазаревське поблизу Сочі) Одоєвський захворів малярією і помер. Могила не збереглася. ТворчістьНаписав відповідь («Струн вещих пламенные звуки…») на віршоване послання О. С. Пушкіна до декабристів у Сибір. Оригінальний текст (рос.) " Струн вещих пламенные звуки До сердца нашего дошли, К мечам рванулись наши руки, И - лишь оковы обрели. Но будь покоен, бард; цепями, Своей судьбой гордимся мы, И за затворами тюрьмы В душе смеёмся над царями. Наш скорбный труд не пропадёт, Из искры возгорится пламя, - И просвещенный наш народ Сберётся под святое знамя. Мечи скуём мы из цепей И пламя вновь зажжём свободы: Она нагрянет на царей, И радостно вздохнут народы". Перебуваючи у Петропавловській фортеці, пише «Великдень 1826 року у казематі»ru (1826), «Сон поета» (1828). У Сибіру став поетом декабристської каторги. У вірші «Тризна» він виправдовує справу декабристів; пише вірші, присвячені пам'яті Веневітінова, Грибоєдова. Є в його поезії і болісні роздуми про сенс і призначення боротьби декабристів, спроби оцінити цю боротьбу з позицій майбутнього («Елегія», 1829). Джерела
Примітки
Посилання |
||||||||||||||||||||||
