|
Нікулін Микола Миколайович
Микола Миколайович Нікулін (рос. Николай Николаевич Никулин; 7 квітня 1923, село Погорелка, Мологський повіт Ярославської губернії — 19 березня 2009, Санкт-Петербург) — радянський та російський мистецтвознавець, провідний науковий співробітник і член Ученої ради Державного Ермітажу. Спеціалізувався на західноєвропейському мистецтві, зокрема Північному Відродженні та живопису Нідерландів. Учасник Другої світової війни[Вин. 1], письменник, член-кореспондент Російської академії мистецтв (1991). Ранні рокиНародився 7 квітня 1923 в селі Погорелка Мологського повіту Ярославської губернії (нині — Рибинського району Ярославської області). Походив з родини корінних російських інтелігентів[1]. У 1927 сім'я Нікуліних оселилася в Ленінграді, згодом пішов до школи на Мойці[2], а в 1941 закінчив десятий клас середньої школи[3]. ВійнаЗ початком німецько-радянської війни, 27 червня 1941, добровільно[Вин. 2] записався в ополчення. Був направлений до школи зв'язківців. У листопаді 1941 опинився на Волховському фронті у 883-му корпусному артилерійському полку, згодом перейменованому в 13-й гвардійський. У його складі брав участь у наступі під Волховом, в боях під Кірішами, Погост'єм та у Погостінському мішку. Влітку 1943 у складі першого батальйону 1067-го полку 311-ї стрілецької дивізії брав участь у Мгінській наступальній операції[Вин. 3]. Із вересня 1943 воював у 48-й гвардійській артилерійській бригаді. Брав участь у боях за станцію Медведь, міста Псков, Тарту, Лібава. На початку 1945 частина була перекинута під Варшаву, звідки рушила на Данціґ. Перемогу зустрів у Берліні у званні гвардії сержанта. Під час війни закінчив снайперські курси, був командиром відділення автоматників, коригувальником артилерійського вогню та навідником 45-мм протитанкової гармати[Вин. 4], старшиною санітарної роти. Брав участь у прориві та знятті блокади Ленінграду. Отримав чотири легких поранень та одну контузію[4]. За проявлену на війні мужність нагороджено орденами Вітчизняної війни I ступеня (1985), Червоної Зірки (28 травня 1945), двома медалями «За відвагу» (29 червня та 14 серпня 1944), медалями «За оборону Ленінграда», «За визволення Варшави», «За взяття Берліна» та іншими нагородами. Повоєнний періодПісля демобілізації у листопаді 1945 поступив на історичний факультет Ленінградського Державного університету. Тодішній ректор Мавродін дозволив Нікуліну, що запізнився до вступної компанії, здати іспити. Під час навчання особливий вплив на нього справив історик мистецтва, художній критик та мистецтвознавець М. М. Пунін. Микола Нікулін виявився серед небагатьох студентів, хто наважився підтримати вчителя в найважчий для нього період. Починаючи з 4-го курсу університету долучався до роботи в Державному Ермітажі як екскурсовод. У 1950 з відзнакою закінчив університет. Робота в Ермітажі та творча діяльністьІз серпня 1949 працює в Державному Ермітажі. Спочатку у науково-просвітницькому відділі — був екскурсоводом. У 1950 вступив до аспірантури Ермітажу. 1954 стає науковим співробітником одного з провідних наукових відділів — відділу західноєвропейського мистецтва[5], згодом зберігачем колекції нідерландської живопису. 1957 успішно закінчив аспірантуру при Ермітажі та захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства на тему: «Деякі проблеми творчості Пітера Брейгеля Старшого». Учень та колега мистецтвознавців — В. Ф. Левінсона-Лессінга[6], М. В. Доброклонського та інших. Починаючи з 1965, викладав на факультеті теорії та історії мистецтв, а пізніше керував кафедрою в Інституті живопису, скульптури та архітектури ім. І. Рєпіна, мав учнів. Автор та співавтор близько 200 наукових статей, каталогів та альбомів з мистецтва Західної Європи XV—XVIII ст, серед яких фундаментальний каталог нідерландської колекції, що вийшов у видавництві «Аврора» у 1972[7], а також «Німецький та австрійський живопис XV—XVIII століть»; організатор багатьох виставок з живопису. У вільний час захоплювався книгами та старовинною музикою. ПублікаціїМ. М. Нікулін автор понад 160 статей, книг, каталогів, підручників та навчальних посібників[8], серед них:
Також його перу належать численні статті у наукових журналах різних країн. Книга «Воспоминания о войне».jpg) У 1975 Микола Миколайович написав книгу «Спогади про війну» (рос. «Воспоминания о войне»). За рівнем впливу на читача ця книга стоїть в ряду з найкращими антивоєнними творами світової літератури[9].
Наприкінці 1990-х років фрагменти книги опублікував петербурзький військово-історичний журнал «Новый Часовой». Тяжко хворий Нікулін, незважаючи на вмовляння близьких та колег, категорично відмовлявся публікувати її повністю. Пізніше він погодився і Ермітаж у 2007 та 2008 раках випустив мемуари двома малими тиражами. Незважаючи на це, книга справила в суспільстві враження бомби, що розірвалася[10].
Останні рокиВсе життя був безпартійним. Жив у маленький квартирі на околиці міста. Останні місяці не виходив з дому, майже не вставав з ліжка, почуваючи себе дуже погано, говорив насилу[10]. Помер 19 березня 2009 у Санкт-Петербурзі, похований на Смоленському кладовищі. Сім'я
Див. такожПосилання
Примітки
Джерела з інтернету та література
Виноски
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
