Норвезьке королівство (872–1397)

Норвезьке королівсто давньоскан. Noregsveldi бук. Norgesveldet нюн. Noregsveldet
Регіональна держава (872–1027[a]) Унітарна держава (1027—1397[b]) Частина Імперії Північного моря (1028—1035)
↓ 872—1397 ↓
Ймовірно, королівський прапор використовується з ХІІІ століття Варіант герба, що використовувався з ХІІ—ХІІІ століть
Норвегія: історичні кордони на карті Норвегія за часів найбільшого розширення, близько 1263 року
Столиця	Авальдснес 872–997 Трондгейм 997–1016 1030–1111 1150–1217 Сарпсборг 1016–1030 Кунгельв 1111 — прибл. 1150 Берген 1217–1314 Осло 1314–1397
Мови	Переважні мови: давньоскандинавська старонорвезька норн давньоісландська старофарерська гренландська германська Інші мови: ґельська давньошведська саамська гренландська староданська бритська Лінгва франка: латина середньонижньонімецька Система письма: футарк VIII–XIV ст. латинська абетка з ХІ ст.
Релігії	давньоскандинавське язичництво (державна релігія до 1015 р.) римо-католицтво (державна релігія після 1015 р.) саамський шаманізм (серед фінно-угорського населення)
Форма правління	Монархія
монархи
- 872—932	Гаральд I (перший)
- 1387—1397	Маргарет I (останній)
Законодавчий орган	риксрод прибл. 1300—1397
Історичний період	Середньовіччя
- Засновано	872
- Ліквідовано	1397
Валюта	норвезький пенінг 995–1397
Попередник Наступник Дрібні норвезькі королівства Ісландська Вільна держава Кальмарська унія Ганзейський союз
Сьогодні є частиною	Норвегія  Фінляндія  Швеція  Росія  Ісландія  Велика Британія

Норвезьке королівство (давньоскан. Noregsveldi, бук. Norgesveldet, нюн. Noregsveldet) — середньовічне королівство, яке постало в часи Доби вікінгів і складалось з територій на Скандинавському півострові ( сучасні Норвегія та частково Швеція) та норвезьких заморських володінь. Королівство досягло піку своєї могутності в період між 1240 і 1319 роками.

Територія

Норвезьке королівство складалось з земель на Скандинавському півострові, що відповідають території сучасної Норвегії, а також частині територій сучасної Швеції, зокрема сучасним шведським ландскапам Ємтланд, Гер'єдален, Ранріке (Богуслен) та Ідре і Серна в комуні Ельвдален.

Історія

На піку норвезької експансії перед громадянськими війнами (1130—1240) Сігурд I провів Норвезький хрестовий похід (1107—1110). Хрестоносці виграли битви в Лісабоні та на Балеарських островах. Під час облоги Сидону вони воювали вкупі з Балдуїном I і Орделафо Фальєро, а облога привела до розширення Єрусалимського королівства.[1] Ісландець норвезького походження та офіційний дружинник (hirdman) короля Олафа I дослідив Америку за 500 років до Колумба.[2] Адам Бременський, познайомившись із Свеном I, написав про нові землі в «Діяннях архієпископів Гамбурзької церкви» (1076), але жодні інші джерела не вказують, що ці відомості пішли далі в Європу за межі Бремена. Королівство Норвегія було другою європейською країною після Англії, яка запровадила єдиний звід законів, що застосовувався до всієї країни, назвавши його Magnus Lagabøtes landslov (1274).

Світська влада була найсильнішою наприкінці правління короля Гокона Гоконсона в 1263. Важливим елементом цієї доби було церковне верховенство Нідароської архієпархії з 1152 р. Немає надійних джерел про те, коли під владою архієпископа Упсальського опинився Ємтланд. Упсальську архієпархію було засновано пізніше і вона стала третьою митрополією в Скандинавії після Лундської та Нідароської. Церква брала участь у політичному процесі як до, так і під час Кальмарської унії, маючи на меті утвердження впливу Швеції в Ємтланді. Ця область була прикордонною відносно Шведського королівства і, можливо, перебувала в якомусь союзі з Треннелагом, як і з Голугаландом (норв. Hålogaland).

Єдність держави започаткував король Гаральд I в ІХ сторіччі. Його зусилля, спрямовані на злуку дрібних норвезьких королівств, у підсумку дали першу відому в історії норвезьку центральну владу. Однак незабаром країна роздробилася. Знову в єдине ціле її було зібрано в першій половині XI ст. З часу Гаральда І Норвегія стала монархією, переживши різні епохи.

Див. також

• Список монархів Норвегії

Виноски

1. За початок піку могутності заведено вважати кінець останнього етапу об'єднання за часів правління Святого Олафа в 1020-х рр.
2. Велика Норвегія перебувала під управлінням Данії з початку Кальмарської унії в 1397 році і в подальшому у формі Данської колоніальної імперії, але такі володіння, як Ісландія, Гренландія та Фарерські острови залишались норвезькими до кінця данського правління в Норвегії в 1814 році, коли ті офіційно увійшли до складу Королівства Данія.

Примітки

1. Thomas Madden, The New Concise History of the Crusades (Rowman and Littlefield, 2005), pp. 40–43.
2. Bandlien, Bjørn, ред. (31 січня 2020). Leiv Eiriksson (норв.). Архів оригіналу за 5 серпня 2017. Процитовано 1 лютого 2020. {{cite encyclopedia}}: Проігноровано |work= (довідка)

Посилання

• Oscar Albert Johnsen (1924). Noregsveldets undergang: Et utsyn og et opgjør: Nedgangstiden. Kristiania: Aschehoug.
• Jørn Sandnes (1971). Ødetid og gjenreisning: Trøndsk busetningshistorie ca. 1200—1600. Universitetsforlaget.
• Per Sveaas Andersen (1977). Samlingen av Norge og kristningen av landet : 800—1130. Universitetsforlaget.
• Aslak Bolt (1997). Aslak Bolts jordebok. Riksarkivet.