|
Неревський кінець Нере́вський кінець — житловий район середньовічного Новгорода на півночі Софійської сторони уздовж лівого берега річки Волхов, за ним починалася Водська п'ятина Новгородської землі. Припускають, що Неревський кінець названий за іменем племені нерева[1] або угро-фінського меря[2][3]. Існують різні гіпотези стосовно походження етноніма нерева, наприклад від річки Нарова (Нарва) або нерева-слов'яни, що прийшли з річки Нарев, на території сучасної східної Польщі, також нерева — невідоме балтське плем'я, і що ця назва старіша і походить з праіндоєвропейської мови (подібно Нарва, Неретва, Неріс, Нерль, Неро, Нарев[4]) і означає місце біля води. Втім, жодне з багатьох припущень поки що не має переконливого підтвердження. Згадки в літописах не були частими і відносяться до пізнього середньовіччя:
Археологічні розкопкиНеревський розкоп на місці Неревського кінця вівся протягом 12 років. Було розкрито площу близько 10 тисяч квадратних метрів. На розкопі 26 липня 1951 р. під час розкопок, які велися археологічною експедицією Московського університету та Інститутом археології Академії наук СРСР під керівництвом Артемія Арциховського, було виявлено першу берестяну грамоту. У 1952 році археологи виявили і розкрили на довжину 183 метрів Велику вулицю — головну вулицю Неревського кінця. Вона вела від дитинця на північ у бік княжого Звіринця (пізніше Звірин монастир). Були розкриті також Холопська вулиця, в 1955 році перехрестя Великої і Козьмодемьянської вулиць. Під час розкопок було виявлено залишки житлових та господарських споруд, зокрема й садибу новгородського посадника Онцифора Лукинича, а також предмети домашнього ужитку, монети тощо. Найдавніші матеріали — перехрестя Великої і Козьмодемьянської вулиць — датуються 953 роком.[5] СучасністьСучасні вулиці Новгорода на місці Неревського кінця (Велика (за радянських часів Дмитрієвська), Розважа та ін.) за напрямком і положенням майже збігаються з історичними. Див. такожДжерела
|
