Людин кінецьЛю́дин (Гончарський) кінець — один з п'яти кінців (районів) давнього Новгорода. У ранній час — один з трьох, з Неревським і Славенським, найдавніших кінців, на основі яких згодом сформувався місто. Розташовувався з південної-південно-західного боку новгородського Дитинця. Вперше кінець згадано в літописі 1194 року. У 2005 році було знайдено берестяну грамоту № 954, де є фраза: «А еси посоромилъ коньць въхъ Людинь», тобто «ти посоромив увесь Людин кінець». Вона свідчить, що назва існувала ще на 70 років раніше (попередня дата грамоти — 1-ша чверть XII століття). Назва «Людин(ь)» походить з глибокої давнини, коли словом «люди», на противагу знатному стану, назвали звичайних вільних містян. ІсторіяГоловною вулицею Людина кінця була існуюча і сьогодні вулиця Пруська. Із записів у писарських книгах відомо, що в XVI столітті по Людину кінцю проходили також вулиці: Добриня, Волосова, Черніцин, Рядітіна, Воздвиженська, Лукіна. З Дитинця через проїжджу Спаську башту в Людин кінець виходила вулиця Піскупля, яка переходила потім на вулицю Добриня. Назва Волосової вулиці походить від імені слов'янського бога Велеса. Передбачається, що на місці побудованої в 1184 році дерев'яної церкви Власія раніше знаходилося святилище Велеса, від якого християнський Власій успадкував основні риси[1]. Віче Людина кінця збиралося біля церкви Бориса і Гліба в Дитинці[2]. Археологічні розкопкиНайдавніші матеріали — ріг Пробойної та Черничної вулиць — датуються 930-ми роками.[3]
СучасністьСьогодні на території Людина кінця розташовані: Десятинний монастир, Алексіївська башта; церкви: Троїцька, Власія. Основні вулиці: Пруська, Мерецкова-Волосова, Троїцька-Пробойна, Десятинна, Каберова-Власьевская, Орловська. Див. такожПримитки
Посилання
|