Немоляєв Микола Володимирович

Микола Немоляєв
рос. Немоляев Николай Владимирович
Дата народження	5 липня 1938(1938-07-05) (86 років)
Місце народження	Москва, СРСР
Громадянство	СРСР  Росія
Alma mater	Всеросійський державний інститут кінематографії (1961)
Професія	кінооператор, оператор-постановник
Нагороди
IMDb	ID 0625983
Немоляєв Микола Володимирович у Вікісховищі

Микола Володимирович Немоляєв (* 5 липня 1938, Москва, РРФСР, СРСР) — радянський і російський кінооператор. Лауреат Державної премії СРСР (1983) і Державної премії РРФСР імені братів Васильєвих (1988). Заслужений діяч мистецтв РРФСР (1991).

Фігурант бази даних центру «Миротворець» (участь у зйомках фільму «Диво у Криму» (2015) і пропагандистського комедійного серіалу «Кримська сакура» (2019) (обидва — реж. В. Павлова) в анексованому РФ Криму)[1][2].

Біографія

Народився в родині Володимира Вікторовича Немоляєва (1902—1987) та Валентини Львівни Ладигіної (1907—1988). Батько — відомий радянський кінорежисер, мати — звукооператор. Старша сестра — відома актриса Світлана Немоляєва (нар. 1937).

В 1961 закінчив операторський факультет ВДІК а (майстерня М.М. Пилихіної).

Працює оператором-постановником документального та ігрового кіно на кіностудії «Мосфільм».

Дочка — актриса Анастасія Немоляєва.

Визнання і нагороди

• Державна премія СРСР (за фільм «Ленін в Парижі») (1983)
• Державна премія РРФСР імені братів Васильєвих (за фільм «Кур'єр») (1988)
• Спеціальний приз і диплом Спілки художників «За образотворче рішення» за фільм «Ретро втрьох».
• Заслужений діяч мистецтв РРФСР (1991).
• Міжнародний кінофестиваль експериментальних фільмів в Мадриді (Приз за найкращу операторську роботу, фільм «Сходи») (1991).
• Міжнародний кінофестиваль «Лістапад» у Мінську (спец. приз і Диплом Спілки художників «За образотворче рішення», фільм «Ретро втрьох») (1998)
• Золота пушкінська медаль «За внесок у розвиток, збереження і примноження традицій вітчизняної культури» (1999).

Фільмографія

• 1966 — Дядечків сон (режисер Костянтин Воїнів)
• 1969 — Тільки три ночі (режисер Гавриїл Егізаров)
• 1970 — Випадок з Полиніним (режисер Олексій Сахаров)
• 1971 — Старики-розбійники (режисер Ельдар Рязанов)
• 1973 — Біля цих вікон... (режисер Хасан Бакаєв)
• 1975 — Концерт для двох скрипок (режисер Катерина Сташевська)
• 1976 — «Сто грам» для хоробрості... (режисер Георгій Щукін)
• 1977 — Хочу бути міністром (режисер Катерина Сташевська)
• 1978 — Звичайне диво (режисер Марк Захаров)
• 1980 — Не стріляйте в білих лебедів (режисер Родіон Нахапетов)
• 1981 — Ленін в Парижі (режисер Сергій Юткевич)
• 1982 — Нас вінчали не в церкві (реж. Борис Токарєв)
• 1982 — Покровські ворота (режисер Михайло Козаков)
• 1983 — Таємниця «Чорних дроздів» (режисер Вадим Дербеньов)
• 1986 — Кур'єр (режисер Карен Шахназаров)
• 1986 — Зіна-Зінуля (реж. Павло Чухрай)
• 1988 — Місто Зеро (режисер Карен Шахназаров)
• 1995 — Панночка-селянка (реж. Олексій Сахаров)
• 1996 — Несуть мене коні... (реж. Володимир Мотиль)
• 1998 — Ретро втрьох (реж. Петро Тодоровський)
• 2000 — Тихі вири (режисер Ельдар Рязанов)
• 2002 — Ключ від спальні (режисер Ельдар Рязанов)
• 2003 — Не звикайте до чудес... (реж. Євген Малевський)
• 2004 — Ар'є (режисер Роман Качанов)
• 2005 — Анна (реж. Євген Гінзбург)
• 2006 — Азіріс Нуна (режисер Олег Компасов)
• 2008 — Тіні Фаберже
• 2008 — Галина (телесеріал) та ін.

Примітки

1. Центр «Миротворець»: Немоляєв Микола Володимирович
2. «Крымская сакура» (2019) на kino-teatr.ru

Посилання

• Немоляєв Микола Володимирович на сайті IMDb (англ.)