Немиричі (пол.Niemirycz, також писались як Niemierycz, Niemierzyc) — українськийшляхетський рід гербуКлямри[1] з Київщини; один з найдавніших і найвизначніших українських родів. Також використовували власний герб — відміну герба Клямри[2].
Наприкінці XVI століття рід поділився на дві гілки — Черняхівську й Олевську. На початку XVII століття Немиричі навернулася до протестантизму. В умовах постійної боротьби з католиками за сфери впливу заможні протестантські родини прагнули дати своїм дітям найкращу на той час освіту.
Герб
В червоному полі дві срібні клямри (скоби) у вигляді діагонального (Андріївського) хреста, які в нижній половині сходяться на зразок щипців. В нашоломнику три страусових пера. Намет щита червоний, підбитий сріблом.
Самуель - у 1645 році віддав село Дивлин на 3 роки в заставну оренду Петрові Суринові та його дружині Анні Ставецькій
Миколай
Олександр — суддя земський київський, дружина — Софія Виговська[3] можливо, це він — вбитий селянами під час повстання 1648 року Олександр Немирич[4]
Богдана — дружина пінськогостольника Андрія Терлецького. Іншим шлюбом за овруцьким землевласником юрієм Лясотою.
Андрій Немирич (роки життя невідомі) — син Іосифа Немирича; київський земський суддя. Родоначальник Черняхівської гілки роду, представники якої були прихильниками протестантської течії социніан.
Олександра з Немиричів Гойська — тітка Степана молодшого, дружина Івана Загоровського; другим шлюбом за київським каштеляном Романом Гойським.
Юрій Немирич (бл. 1612—1659) — внук Андрія Немирича, син Стефана Андрійовича і Марії з Войнаровських. Український державний і політичний діяч кінця 50-х років XVII століття, дипломат, військовий діяч, полковник (військове звання йому особисто надав Богдан Хмельницький), навчався у визначних європейських університетах Кембріджському й Оксфордському (Англія) та Сорбонському (Франція), вільно володів декількома іноземними мовами, вважався найкращим оратором свого часу.
Федір (Теодор) Немирич (1648—бл. 1700) — староста тарногорський, дружина — Олександра Житкевич гербу Ястребець[5][6]
Томаш — загинув учнем школи в Киселині (зламав шию під час гонитви в полі)
Варвара (Барбара) — дружина: 1) Гієроніма Ґратуса Москоржевського; 2) з 1660 року — київського підкоморія Марціана Чаплича.[7]
Владислав Немирич — повернувся з батьком додому 1680 року, прийняв католицизм, поланецький каштелян, як староста новоселецький помер 1706; був 3 рази одружений.
Бонавентура, новоселецький староста. Дружина — Ангела-Гонорат Кжицька
Генріх Немирич (1757—1805(?)) — народився у селі Горбаків. За оповіданням Яна-Дуклана Охоцького, у молодому віці він нібито поїхав на навчання до Парижу, де захопився вченням французького просвітителя Вольтера. Закінчивши навчання Генріх повернувся на батьківщину його натхненним послідовником і почав тут проповідувати матеріалістичні погляди. За це отримав суворий вирок луцького суду: «витягнути й відрізати язика, подрати в три ремені, тіло четвертувати й розкидати по полям». Далі Генріх був нібито змушений емігрувати за кордон у Голандію, а 1805 року повернувся на Волинь, де почавши зловживати алкоголем, помер у корчмі під лавкою. Дане оповідання є по суті єдиною згадкою про життя Генріха Немирича. Натомість офіційні історичні джерела мовчать про цей резонансний випадок як і його життєпис в цілому.
↑Tazbir J. Niemirycz (Niemierzyc) Teodor, h. Klamry (ur. 1648) // Polski Słownik Biograficzny: Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1977. — T. XXII/4, zeszyt 95. — S. 824. (пол.)
↑Tazbir J. Niemirycz (Niemierzyc) Jerzy h. Klamry (1612—1659)… — S. 814.
↑Tazbir J. Niemirycz (Niemierzyc) Krzysztof, h. Klamry (ok. 1650—1710) // Polski Słownik Biograficzny: Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1977. — T. XXII/4, zeszyt 95. — S. 817—819. (пол.)
↑Rabowicz E. Niemiryczowa (Niemierzycowa) z Jełowickich Antonina // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1978. — T. XXIII/1, zeszyt 96. — S. 1—3. (пол.)
↑Tazbir J. Niemirycz (Niemierzyc) Władysław h. Klamry (1619—1653) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1978. — T. XXIII/1, zeszyt 96. — S. 1. (пол.)
Довгополова Л. Історія фальшивого дворянства // Волинь-Житомирщина. Історико-філологічний збірник з регіональних проблем. — Житомир, 2009. — № 19. — С. 238—255.
Задорожна О. Ф. Формування Черняхівської волості Немиричів // Наукові записки НаУКМА. — Т. 91: Історичні науки. — К. : Національний Університет «Києво-Могилянська академія», 2009. — С. 9—14.
Яковенко Н. Витоки роду Немиричів // «Mappa Mundi»: збірник наукових праць на пошану Я. Дашкевича з нагоди його 70-річчя. — Львів — Київ — Нью-Йорк : Вид-во М. П. Коць, 1996. — С. 166—177.
Tazbir J. Niemirycz (Niemierzyc) Jerzy h. Klamry (1612—1659) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1977. — T. XXII/4, zeszyt 95. — S. 811—816. (пол.)
Tazbir J. Niemirycz (Niemierzyc) Stefan, h. Klamry (przed 1630—1684) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk. — T. XXII/4, zeszyt 95. — S. 820—824. (пол.)