Неборячок Федір Матвійович

Неборячок Федір Матвійович
Народився17 серпня 1919(1919-08-17) Редагувати інформацію у Вікіданих
Михайлівка, Гайсинський район, Україна
Помер19 лютого 2003(2003-02-19) Редагувати інформацію у Вікіданих (83 роки)
Михайлівка, Гайсинський район, Вінницька область, Україна
Країна СРСР Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьлітературознавець, перекладач
Alma materОДУ (1943Редагувати інформацію у Вікіданих
Науковий ступінькандидат філологічних наук Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мовболгарська Редагувати інформацію у Вікіданих, польська Редагувати інформацію у Вікіданих, російська Редагувати інформацію у Вікіданих, білоруська Редагувати інформацію у Вікіданих і українська Редагувати інформацію у Вікіданих
ЗакладІнститут суспільних наук АН УРСР Редагувати інформацію у Вікіданих, Полтавський національний педагогічний університет імені Володимира Короленка Редагувати інформацію у Вікіданих і ЛДУ імені Івана Франка Редагувати інформацію у Вікіданих

Федір Матвійович Неборячок (17 серпня 1919, Михайлівка, Гайсинський район — 19 лютого 2003, Михайлівка, Гайсинський район) — український радянський літературознавець, перекладач. Кандидат філологічних наук (1952).

Життєпис

Народився 17 серпня 1919 року у селі Михайлівка (нині Гайсинського району Вінницької області).

Закінчив школу у рідному селі. 1934 року вступив на робітфак при Київському лісотехнічному інституті. 1937 року вступив на філологічний факультет Одеського державного університету, де провчився три курси, а потім перевівся до Львівського державного університету. З початком німецько-радянської війни працював вахтером на одному з військових заводів у Ташкенті, потім відновив навчання в евакуйованому Одеському університеті, який закінчив 1943 року.

У 1943—1946 роках спочатку курсант Ашхабадського військового училища, потім офіцер діючої армії, учасник Другої світової війни.

У 1946—1949 роках — аспірант Львівського державного університету, в якому працював у 1949—1971 роках — у 1949—1953 роках викладачем, у 1953—1960 роках доцентом, а в 1960—1971 роках завідувачем кафедр української української літератури.

1971—1973 років — завідувач відділу української літератури Інституту суспільних наук АН УРСР.

У 1965—1973 роках також відповідальний редактор збірки «Українське літературознавство».

У 1973—1981 роках — проректор з наукової роботи та одночасно до 1982 року доцент кафедри української літератури Полтавського педагогічного інституту.

З 1982 року — на пенсії.

Помер 19 лютого 2003 року у рідному селі.

Володів польською, болгарською, білоруською та російською мовами.

Переклав українською з болгарської романи «Птахи прилітають до нас» («болг. Птици долитат при нас», 1960) та «Життя за життя» (болг. Живот за живота, 1972) Петра Славинского[bg], повість «Ленко» Г. Караславова (1961), роман «Квиток до Бретані» (болг. Билет за Бретан) И. Давидкова (1983); з російської — роман «Картина» та повість «Дощ у чужому місті» Данила Граніна (1983).

Друкувався у журналах «Радянський Львів», «Жовтень», «Зміна», «Вітчизна», «Українське літературознавство», «Літературний огляд».

Досліджував творчість Максима Рильського, Степана Тудора, Ярослава Галана, Івана Франка, українські переклади Олександра Пушкіна.

Основні праці

  • Максим Рильський: Літературно-критичний нарис. Львів, 1955;
  • О. С. Пушкін на українській мові. Львів, 1958;
  • Заповіти братерства та дружби народів. Львів, 1961.

Література