Начко Гінівілович

Герб Долива

Начко Гінівілович, також знаний як Нач, Онач(ко), в хрещенні Петро (ст.-укр. Нац Кгинивилович, лат. Naczus Gynivilowicz, лит. Načkus Ginvilaitis; пом. після 1455) — литовський боярин, староста берестейський (1433—1446), намісник вітебський (1452), каштелян троцький (1452—1455), староста дорогицький та угровський[1][2][3].

Син Гінівіла (нім. Gynewille), старости троцького, свідка Салінського договору (1398) й учасника битви «на Недокудовѣ» (1393), в якій послані Вітовтом війська на чолі з батьком і Василем Борейковичем розбили кн. Корибута Ольгердовича й змусили його людей пуститись навтьоки[1].

Сам Начко уперше подибується серед підписантів Городельської унії (1413), за якою одержав польський герб Долива. Прикметно, що цим же гербом користався Петро Лелюш, який одного разу — в 1434 у Городні — привісив його за Начка[1].

Гінівілович був впливовим представником литовської знаті часів Сигізмунда Кейстутовича, значиться свідком прелімінарного акту про перемир'я, укладеного в Луцьку (8 вересня 1431), а також Троцької унії (1433)[4]. Після вбивства суверна в 1440 році боярин підтримав угруповання Михайла Сигізмундовича та, як зазначає польський хроніст Ян Длугош, не впустив Казимира Ягеллончика, іншого претендента на великокняжий трон, в Берестя. Імовірно, це було вчинено без відома «Михайлушки», який незадовго перед тим, усвідомлюючи всю чреватість протиборства з королевичем, присягнув йому на вірність. Начку, пропри те, вдалося зберегти своє високе становище: 1446 і 1453 рр. він подибується в посольствах до Польщі у справах Поділля[1][5][6].

Дружина — Ганна Богдана Корейвівна (пол. Hanna Bohdana Korejwówna) — можливо, була донькою Альберта Корейви. З нею він прижив синів Андрія, Михайла, Якуба, Яна й Миколая. У Жослах (лит. Žasliai) фундував католицький храм Різдва й Непорочного Зачаття Діви Марії, св. Іоана Хрестителя й св. Барбари, між 1453 і 1467 його освятив віленський єпископ Матей[7]. Мав дім у Вільні. Від великих князів сподобився численних маєтностей на Підляшші, які після вигасання чоловічої лінії роду вернулися до монархів. В 1450 році дістав поблиз Вовковиська наступні «землі пусті»: В'яжевщина (колишній її власник В'яжіс «виноват был ему трема копами и ныне змерл, а наследка нет»), Доркужова, Руситкова й Твернева[1][8].

Учасник загальнолитовського сейму, що відбувся у Вільні 23 квітня 1452[9]. Востаннє Начко Гінівілович зринає у спискові підписантів листа до магістра Тевтонського ордену від 28 травня 1455[1].

Користувався печаткою з надписом «НАШКА КГЕВИЛОВ[И]ЧА П[Е]Ч[А]ТЬ»[10].

Примітки

  1. ↑ а б в г д е Пятраўскас Р. Літоўская знаць у канцы XIV—XV ст.: Склад — структура — улада / Рымвідас Пятраўскас; пераклад з літоўскай мовы Алесь Мікус. — 2-е выд. — Смаленск : Інбелкульт, 2014. — С. 190, 237-238. — ISBN 978-5-00076-015-4.
  2. ↑ Urzędnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego. Spisy, t. 8: Ziemia brzeska i województwo brzeskie XIV—XVIII wiek, pod red. A. Rachuby, Warszawa 2020, s. 181
  3. ↑ Груша А.И. Кризис доверия? Появление и утверждение правового документа в Великом Княжестве Литовском (конец XIV-первая треть XVI в.). — М.; СПб. : Центр гуманитарных инициатив, 2019. — С. 553. — ISBN 978-5-98712-845-9.
  4. ↑ Semkowicz, Władysław (1928). O litewskich rodach bojarskich zbratanych ze szlachtą polską w Horodle r. 1413. Rocznik Polskiego Towarzystwa Heraldycznego we Lwowie. VIII: 138—139.
  5. ↑ Полехов С.В. Наследники Витовта. Династическая война в Великом княжестве Литовском в 30-е годы XV века / отв. ред. Б. Н. Флоря. — Москва : «Индрик», 2015. — С. 475-478. — ISBN 978-5-91674-366-1. Архівовано з джерела 16 листопада 2022
  6. ↑ Полехов С.В. Летописная «Повесть о Подолье» // Древняя Русь. Вопросы медиевистики. — 2014. — № 1 (55). — С. 40.
  7. ↑ Rowell, Stephen Christopher (ред.). Acta primae Visitationis diocesis Vilnensis anno Domini 1522 peractae : Vilniaus Kapitulos archyvo Liber IIb atkūrimas (PDF). Vilnius: Lietuvos istorijos instituto leidykla. с. 115-116. ISBN 978-609-8183-09-2.
  8. ↑ Lietuvos Metrika. Knyga nr. 3 (1440-1498). Užrašymų knyga 3 / parengė Lina Anužytė ir Algirdas Baliulis. — Vilnius : Žara, 1998. — С. 61. — ISBN 9986-34-026-8.
  9. ↑ Korczak, Lidia (2008). Monarcha i poddani. System władzy w Wielkim Księstwie Litewskim w okresie wczesnojagiellońskim (PDF). Kraków: Towarzystwo Wydawnicze «Historia Iagellonica». с. 36.
  10. ↑ Лихачёв Н. П. Материалы для истории византийской и русской сфрагистики // Труды музея палеографии. Ч. 2. — Л, 1930. — С. 239.