Наталія Олексіївна (велика княжна)

Наталія Олексіївна
Народилася	21 липня (1 серпня) 1714  Санкт-Петербург, Московське царство
Померла	22 листопада (3 грудня) 1728 (14 років)  Москва, Російська імперія  ·туберкульоз
Поховання	Вознесенський монастир^d
Знання мов	давньоруська і російська[1]
Титул	герцогиня^[d]
Конфесія	православ'я
Рід	Романови
Батько	Олексій Петрович
Мати	Шарлотта Крістіна Брауншвейг-Вольфенбюттельська
Брати, сестри	Петро II Олексійович
Нагороди
Медіафайли у Вікісховищі

Велика княжна Наталія Олексіївна (нар. 1 серпня 1714(17140801), Санкт-Петербург — пом. 3 грудня 1728[2], Москва) — дочка царевича Олексія Петровича і Шарлотти-Софії Брауншвейзької, сестра імператора Петра II.

Біографія

Наталія Олексіївна (праворуч) в образі Діани у 8-річному віці з братом, майбутнім Петром II, в образі Аполлона. Луї Каравак, 1722 р.

Старший син царевича Олексія, Наталія довгий час залишалася як би на «периферії» царського сімейства. Тільки в 1719 році, після смерті сина Петра I — Петра Петровича, її разом з братом Петром поселили в Зимовому палаці і визначили їм штат придворних і прислуги. Але ставлення до онукам імператора, особливо з боку Катерини Олексіївни та Олександра Меншикова, було більш ніж прохолодним. Все змінилося в 1727 році, коли її брат (не без допомоги того ж князя Меншикова) став спадкоємцем престолу (причому в заповіті Катерини I названа без імені «Велика Княжна» віднесена до спадкоємців третьої черги — між молодшим братом і нею стояли дочки імператриці Анна і Єлизавета). Наталя також потрапила в поле зору князя. Він, зокрема, готував видати її заміж за свого сина Олександра. Але планам Меншикова не судилося збутися — незабаром колишній сподвижник Петра I був засланий до Березово.

На думку іспанського посла герцога де Ліріа, який особисто знав велику княжну, вона була дурна собою, хоча і добре складена; але чеснота заміняла в ній красу: привітна, уважна, великодушна, виконана грацій і лагідності, вона привертала до себе всіх[3]. Як старша сестра, вона надавала деякий благотворний вплив на непутящого Петра, але померла, ймовірно, від сухот 14 років від роду. Перед смертю Петро II (помер у тому ж віці у січні 1730 року), за переказами, в маренні наказав запрягати сани і їхати до сестри Наталії.

Могила

Була похована у Вознесенському соборі Вознесенського дівочого монастиря Московського Кремля, в 1920-ті роки монастир і собор були знищені, а могили цариць і царівен перенесені в Архангельський собор.

На її могильній плиті (не збереглася, текст відомий у передачі XIX століття) була епітафія:

«Благовірна Государиня Велика Княжна, державнєйшого Імператора Петра II сестра рідна, Наталія Олексіївна тимчасове дитяче життя, що тривало чотирнадцять років, повелінням Божим на блаженну і вічним часом життя від Різдва Первісток з мертвих в літо 1728 листопада в 22 день. Не умре дівча, але спить (Матвія, гол. 9). Світло очию моєю, і тієї нема зі мною, похована на цьому місці».

При перенесенні її останків до Архангельського собору у 1928 році проводилося розкриття гробниці; виявилося, що Наталія спочиває в добре збережених глазетовій розшитій золотом сукні, сильно зібраній в талії спідниці з парчі і шовкових трикотажних панчохах, а також діадемі, зірки й стрічки ордена Святої Катерини. Труну її був оббитий срібним позументом і оздоблений золотими мереживами. Для оформлення її поховання переплавили срібний посуд опального Меншикова.

Її похоронне вбрання досліджується: «Незважаючи на важкий стан тканин, безсумнівно унікальним предметом кремлівської колекції костюма XVIII ст. стане сукня з поховання царівни Наталії Олексіївни — дочки царевича Олексія Петровича, онуки Петра I (померла в 1728 р. у віці 14 років). Ліф сукні вже відреставрований, як і орден на муаровою стрічці. Тривають роботи над спідницею з глазета, покритого прекрасною вишивкою золотою ниткою. У ході робіт над цими предметами в Інституті природної і культурної спадщини РАН проведені спеціальні дослідження ниток (к. х. н. О. Б. Лантратовою та к. і. н. О. В. Орфінською)»[4].

Відгуки сучасників

Іспанський посол при російському дворі герцог Лірійський розповідає про неї в своїх записках[5]:

Велика княжна Наталія, сестра Петра II, була прикрашена усіма можливими добрими чеснотами. Вона не тільки не була красунею, а навпаки, дурна особою, хоча і добре складена; але чеснота заміняла в ній красу: вона була люб'язна, великодушна, уважна, виконана грації і лагідності, так що всіх привертала до себе. Вона абсолютно говорила французькою і німецькою мовами, любила читання і протегувала чужинцям. Все це змушувало возносити теплі до неба молитви про її довголіття, але Всевишньому завгодно було відкликати її до себе, після довготривалої хвороби, 4 грудня 1728<року>, на 15<-му> році її життя. Смерть її оплакував і росіяни, і чужинці, знатні і бідні.

Нагороди

• Орден Святої Катерини 20 листопада (1 грудня) 1726 року)[6].

Генеалогія

Кіновтілення

• Надія Дружиніна — «Таємниці палацових переворотів. Фільм 1. Заповіт імператора», 2000 рік, режисер — Світлана Дружиніна.

Примітки

1. Чеська національна авторитетна база даних
   d:Track:Q13550863
2. Родословная книга Всероссійскаго дворянства [Архівовано 6 квітня 2020 у Wayback Machine.]. // Составилъ В. Дурасов. — Ч. I. — Градъ Св. Петра, 1906. С. 41
3. Корсакова В. Наталья Алексеевна (великая княжна) // Русский биографический словарь : в 25 т. — СПб.—М., 1896—1918. (рос.)
4. Изучение некрополя Вознесенского собора. Архів оригіналу за 7 квітня 2020. Процитовано 7 квітня 2020.
5. Герцог Лирийский. Записки о пребывании при Императорском Российском дворе в звании посла короля Испанского [Архівовано 13 лютого 2020 у Wayback Machine.] // Россия XVIII в. глазами иностранцев. — Л., 1989. — С. 247.
6. Кавалеры ордена Святой Екатерины (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 5 березня 2016. Процитовано 7 квітня 2020.

Література

• Пчелов Е. В. Романовы. История династии — М.: ОЛМА-ПРЕСС, 2002. — С. 106.
• Панова Т. Д. Кремлёвские усыпальницы. — М.: Индрик, 2003. — Сс. 159, 199—200.