Мішель Терещенко (філософ)

Мішель Терещенко
Політична філософія
Філософія моралі
Народження17 вересня 1956(1956-09-17) (68 років)
Лондон, Велика Британія
ГромадянствоФранція Франція
Знання мов
  • французька[1]
    • ВикладавSciences Po Aix-en-Provenced
    Науковий ступіньагреже з філософіїd
    Основні інтересиприкладна етика, питання утилітаризму, демократії тощо
    Значні ідеїпарадигма «самості»
    Alma materІнститут політичних досліджень
    Історичний періодФілософія XX століття
    Конфесіяправослав'я
    МатиNadine Terestchenkod
    РідТерещенки (рід)
    Брати, сестриIvan Terestchenkod
    У шлюбі зAnne Terestchenkod
    michel-terestchenko.blogspot.com
    Не плутати з Мішелем (Михайлом Петровичем) Терещенком (нар. 1954) — французько-українським підприємцем.
    Не плутати з Михайлом (Мішелем) Івановичем Терещенком (1886—1956) — українським підприємцем, політиком та меценатом.

    Міше́ль (Миха́йло Іва́нович) Тере́щенко (фр. Michel Terestchenko, народився 17 вересня 1956, Лондон) — французький філософ українського походження, автор книг з політичної філософії та філософії моралі.

    Біографія

    Походить з українського роду Терещенків. Онук українського підприємця, політика та мецената Михайла Івановича Терещенка від другого шлюбу з норвежкою Еббою Горст. Батько — Іван Терещенко, мати — француженка Надін Русело. Має молодшого брата Івана — французько-англійського фотографа.

    Навчався у приватному коледжі-ліцеї Пассі-Бюзенваль у передмісті Парижа Рюей-Мальмезон[2]. Закінчив Інститут політичних досліджень («Sciences Po»)[3]. У 1994 році захистив дисертацію з філософії в Університеті Париж IV на тему: «Суперечка про чисте кохання між Фенелоном та Боссюе: духовний, теологічний та філософський зміст» під керівництвом П'єра Маньяра[4].

    Доктор гуманітарних наук та агреже з філософії. Викладає філософію в університеті Реймса та Інституті політичних досліджень Екс-ан-Прованса.

    Одружений з Анною Паньє, троє дітей — Поліна, Анжеліна і Теофан[5].

    Філософська діяльність

    Автор ряду книг з філософії моралі та політичної філософії. Основними тематиками досліджень Терещенка є: прикладна етика, егоїзм та альтруїзм, людська деструктивність, а також питання демократії та репресій[6]. Регулярно дописує до журналу антиутилітаристської тематики «Ревю дю МАУСС»[7].

    Найвідоміша праця — «Такий слабкий покрив людства: банальність зла, банальність добра» (фр. Un si fragile vernis d’humanité : banalité du mal, banalité du bien). У цій книзі Мішель Терещенко розглядає головне питання моральної філософії, заперечуючи те, що людство прагне лише до задоволення своїх корисних цілей, і, використовуючи історичні приклади, зокрема, з історії Другої світової війни, вводить парадигму «самості», на основі якої він пропонує розглядати людську поведінку перед обличчям зла. Книга вперше видана 2005 року і того ж року була відзначена як одна з найвизначніших робіт сучасності[8].

    Його твори перекладені іспанською, німецькою та російською мовами.

    Основні праці

    • Enjeux de philosophie politique moderne : les violences de l'abstraction (укр. Цілі сучасної політичної філософії: жорстокість абстракції), PUF, « Politique d’aujourd’hui », 1992, 288 p.
    • Les Grands Courants de la philosophie politique (укр. Основні течії політичної філософії), Seuil, « Mémo », 1996. 96 p.
    • Amour et désespoir : de François de Sales à Fénelon (укр. Кохання та зневіра: від Франциска Салезького до Фенелона), Seuil, « Points : essais », 2000, 414 p.
    • Philosophie politique. Vol. 1, Individu et société (укр. Політична філософія. Т.1, Людина і суспільство), Hachette éducation, « Les fondamentaux », volume 34, 2006 [1ère éd. 1994], 155 p.
    • Philosophie politique. Vol. 2, Éthique, science et droit (укр. Політична філософія. Т.1, Етика, наука і право), Hachette éducation, « Les fondamentaux », volume 35, 2007 [1ère éd. : 1994], 157 p.
    • Un si fragile vernis d’humanité : banalité du mal, banalité du bien (укр. Такий слабкий покрив людства: банальність зла, банальність добра), La Découverte, « Recherches : Mauss », 2005, 302 p.
    • у співавторстві з Едуаром Юссоном: Les Complaisantes, Jonathan Littell et l'écriture du Mal (укр. Люб'язні: Джонатан Літтелл та писання Зла), F. X. de Guibert, 2007.
    • Du bon usage de la torture, ou comment les démocraties justifient l'injustifiable (укр. Про правильне використання тортур, або як демократії обґрунтовують необґрунтовне), La Découverte, 2008.

    Див. також

    Rodovid.org
    link=[1]

    Примітки

    1. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
    2. ↑ Michel Terestchenko – Google+. Архів оригіналу за 28 вересня 2014. Процитовано 24 лютого 2013.
    3. ↑ Notice d'autorité personne BnF
    4. ↑ La querelle du pur amour entre Fénelon et Bossuet — Catalogue SUDOC (фр.) (англ.)
    5. ↑ Родовід — Фундація спадщини Терещенків[недоступне посилання з квітня 2019]
    6. ↑ Michel TERESTCHENKO — CIRLEP [Архівовано 6 березня 2016 у Wayback Machine.] (фр.)
    7. ↑ Michel Terestchenko - Revue du Mauss permanente [Архівовано 28 березня 2014 у Wayback Machine.] (фр.)
    8. ↑ Зиновьева Е. Дом Зингера // Нева, 2011, №1 [Архівовано 9 листопада 2012 у Wayback Machine.] (рос.)

    Джерела

    Посилання