|
Міхрі-хатун
Міхрі-хатун (тур. Mihrî Hatun; бл. 1456, Амасья — бл. 1514, Амасья) — турецька поетеса, «османська Сапфо» (як висловився сходознавець Гаммер-Пургшталь). ЖиттєписМіхрі-хатун була дочкою кадія Амасьї, що захоплювався складанням віршів. Більшу частину життя Міхрі провела в рідному місті. Входила до літературного гуртка при дворі Ахмета, сина султана Баязида ІІ. Була молодшою сучасницею іншої турецької поетеси, Зейнеб-хатун. На поезію Міхрі вплинула творчість Іси Неджаті. Міхрі-хатун писала «назіра» (поетичні відповіді) на його вірші, чим викликала невдоволення Неджаті. Той вважав, що жінка не може рівнятися з чоловіком у поезії. Можливо, невдоволення Неджаті пояснювалося й тим, що він отримував від султана менше подарунків, ніж Міхрі. Окрім турецької мови, Міхрі-хатун володіла арабською та перською. Її вірші виказують гарну літературну освіту, в той же час вирізняються свіжістю і простотою. У її дивані особливе місце займають газелі, їх понад 200. Основні теми лірики — любов, свобода почуття. В своїй «Поемі покаяння» Міхрі нібито ставить під сумнів божественну справедливість і мудрість та виступає проти поширеного на той час уявлення про неповноцінність жінки. Багато її віршів є автобіографічними. Поетеса присвячувала їх об'єктам своєї прихильності, наприклад, судді Абдуррахману Муйїдзаде та Іскандеру Челебі, сину Сінан-паші, але усі стосунки були платонічними. Як засвідчують її сучасники, Міхрі була прекрасною жінкою, мала палку натуру, але залишилась неодруженою, очевидно, з власної волі. Похована в Амасьї, на кладовищі при духовній школі дервішів свого предка Баби Ільяса, легендарного суфія середини XIII століття. ПриміткиЛітература
|
||||||||||