Міхал Ґедеон Радзивілл

Міхал Ґедеон Єронім Радзивілл
Michał Gedeon Hieronim Radziwiłł
Народився24 вересня 1778(1778-09-24)[1][2]
Варшава, Річ Посполита
Помер24 травня 1850(1850-05-24)[1][2] (71 рік)
Варшава, Російська імперія
ПохованняChurch of the transfiguration of Jesus Christ in Warsawd
ПідданствоРосійська імперія
Діяльністьвійськовослужбовець, політик
УчасникПовстання Костюшка, Наполеонівські війни і Листопадове повстання 1830—1831
Роки активності1792[1]1836[1]
Титулкнязь
Посадасенатор-воєвода
Військове званнягенерал
Конфесіякатолицтво
РідРадзивілли
БатькоМихайло Єронім Радзивілл
МатиОлена Пшездецька
Брати, сестриАнтоній Генріх Радзивілл і Aniela Radziwiłłd
У шлюбі зОлександра Стецька
Діти2 сина і 1 донька
Нагороди
Virtuti Militari (Лицарський Хрест)
Virtuti Militari (Лицарський Хрест)
Офіцер ордена Почесного легіону
Офіцер ордена Почесного легіону
Кавалер ордена Почесного легіону
Кавалер ордена Почесного легіону
Орден Святого Губерта
Орден Святого Губерта
Лицар честі і відданості Мальтійського ордену
Герб
Герб

Міхал (Михайло) Ґедеон Єронім Радзивілл (пол. Michał Gedeon Hieronim Radziwiłł; 13 липня 1775 — 7 квітня 1833) — князь, польський політичний і військовий діяч часів падіння Речі Посполитої, Царства Польського в Російській імперії.

Життєпис

Походив з польсько-литовського магнатського роду Радзивіллів, гілки Несвізько-Олицької. Третій син Михайла Єроніма Радзивілла, воєводи віленського, та Олени Пшездецької. Народився у 1778 році у Варшаві. Отримав гарну домашню освіту.

Обрав для себе військову кар'єру. У 1794 році долучився до повстання під проводом Тадеуша Костюшка, звитяжив проти російських і прусських військ. після поразки повстання емігрував за кордон. У 1806 році після перемоги Франції над Пруссією та утворенням Великого герцогства Варшавського, вступив Михайло Гедеон Радзивілл на службу до Північного польського легіону. 1807 року одержав звання полковника і став командиром легіону. Брав участь боях 1807 року, що завершили війну четвертої коаліції. За звитягу отримав стає кавалером Ордену Почесного легіону.

З 1808 року очолював 5-й піхотний полк герцогства Варшавського (після з'єднання легіону з 5 і 6-м полками герцогства Варшавського). Того ж року нагороджено орденом Virtuti Militari. 1811 року одержав чин бригадного генерала. Брав участь в облозі Данцига. Під час франко-російської війни 1812 року командував польською бригадою в дивізії Шарля-Луї Гранжана 10 армійського корпусу. під час кампанії отримав звання бригадного генерала. У 1813 році обороняв Данциг від російських військ. За свій героїзм стає офіцером Ордену Почесного легіону. Після капітуляції Наполеона I 1814 року прийняв російську присягу.

1815 року очолив дивізію в армії Царства Польського, але того ж року вимушений був піти у відставку. Невдовзі оженився на представниці заможного шляхетського роду Стецьких. В якості посагу отримав містечко Шпанів під Рівним (Волинь). 1822 року стає сенатором-каштеляном в Царстві Польському, а з 1825 року — сенатором-воєводою. У 1828 році він був членом суду Сейму, який мав судити людей, звинувачених у державній зраді.

Під час Листопадового повстання у 1830 році після відставки Юзефа Хлопіцького обрано командувачем польських військ. Після невдачі в битві під Гроховом відмовився від головного командування, яке з 26 лютого 1831 перейшло до Яна Скржінецького. Після поразки повстання 1831 року Михайла Гедеона Радзивілла було заслано до Ярославля.

Після звільнення у 1836 pows перебрався до Дрездена (Саксонія), де мешкав наступні роки. Перед смертю повернувся до Польщі й помер у Варшаві 1850 року.

Родина

Дружина — Олександра, донька Карла Стецького.

Діти:

  • Михайлина (1816—1883), дружина графа Леона Жішевского
  • Кароль Анджей (1821—1886)
  • Зигмунд (1822—1892)

Примітки

  1. а б в г д RKDartists
  2. а б в Internetowy Polski Słownik Biograficzny

Література

  • Tadeusz Bieczyński, Sąd sejmowy 1827—1829 na przestępców stanu. Urzędowe akta, Poznań 1873, s. IX, 50.
  • Mała Encyklopedia Wojskowa. Wydawnictwo Ministerstwa Obrony Narodowej. Tom 3, Warszawa 1971, c. 27
  • Mykolas Gedeonas Jeronimas Radvila. Lietuviškoji tarybinė enciklopedija, IX t. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas, 1982. T.IX: Pintuvės-Samneris, 306 psl.
  • Andrzej Biernat, Ireneusz Ihnatowicz, Vademecum do badań nad historią XIX i XX wieku, Warszawa 2003, s. 478.

Посилання