Мідна річка (англ.Copper River) або річка Атна (англ.Ahtna River, [ɑːtˈnə]), атабаскською мовою атна мовної групи на-денеАтна'tuu ([ʔät.näʔ.tu], «річка атнів або мідна річка»[1]), мовою ТлінгітівEeḵhéeni ([iː.qʰhiː'.nɪ], «мідна річка»[2][3]) — це річка на півдні центральної частини Аляски у США завдовжки 470 км. Її басейном є великий регіон гір Врангеля і Чугацьких гір, а впадає вона у затоку Аляска.[4] Річка відома своєю великою екосистемоюдельти, а також її великими гонами дикого лосося, які є одними з найбільш високо цінованих в світі.[5] Річка є десятою за величиною в США за середнім об'ємом стоку в гирлі.[6]
Мідна річка має витоки у Мідному льодовику, який знаходиться на північно-східній стороні гори Врангеля, в горах Врангеля, в межах національного парку Врангель-Сент-Еліас.[7] Спочатку вона тече майже строго на північ по долині, що лежить на східній стороні гори Санфорд, а потім повертає на захід, утворюючи північно-західний край гір Врангеля і відокремлюючи їх від гір Ментаста на північному сході[8]. Далі вона повертає на південний схід і тече по широкій болотистій рівнині до переписної місцевості Читіна, де в неї з південного сходу впадає річка Читіна (мовою атна: Tsedi Na' [tʃɛ.diː.näʔ] <tsedi«мідь» + na’«річка»)[8][9].
Довжина Мідної річки становить приблизно 470 км[10]. Рівень її падіння — в середньому 2,3 метри на км, середня швидкість течії — 11 км/год[11]. Площа басейну річки становить 62 000 км²[10][11]. Нижче за течією від її злиття з Читіна вона тече на південний захід, проходячи через вузький прохід у Чугацьких горах, оточений льодовиками, в межах Чугацького національного лісу на схід від піку Кордови[12].
Велика зона лінійно розташованих піщаних дюн заввишки 76 метрів тягнеться від гирла Мідної річки[13][14]. Льодовики Майлза та Чайлдса опадають прямо в річку.[15]
Назва річки походить від багатих мідних родовищ уздовж верхів'я річки, які використовувалися корінним населенням Аляски, а потім і переселенцями з Російської Імперії і США[16]. На берегах річки відбулись зіткнення між росіянами та індіанцями під час російсько-індіанської війни 1802—1805 років.
Промисловий видобуток міді був проблематичний через труднощі навігації в гирлі річки[8][16]. Будівництво «залізниці Мідної річки і Північного Заходу» з Кордови до верхньої частини долини річки з 1908 по 1911 роки дозволило широкий видобуток мінеральних ресурсів, зокрема у шахті Кеннекотт, відкритій 1898 року[16][17]. Шахта була залишена 1938 року і зараз є туристичною принадою — містом-привидом, та історичним районом у віданні Служби національних парків США[16][17]. Шосе Мідної річки (Аляскинський маршрут 10) прокладене від Кордови до нижньої частини Мідної річки поруч з льодовиком Чайлдс, паралельно до старої залізниці, і закінчується на реконструйованому мосту Мільйона доларів через річку[18][19]. Шосе Ток Кат-Офф (Аляскинський маршрут 1) прокладено вздовж долини Мідної річки по північній стороні Чугацьких гір[20].
Рибальство
Знамениті лососеві гони річкою є результатом використання басейну річки для нересту більш ніж 2 млн особин лосося щорічно.[15] Наслідком цих гонів є виникнення безлічі унікальних варіацій цієї риби, які цінуються за їх жирність[21]. Комерційний сезон вилову на річці дуже короткий, починаючись у травні для чавичі і нерки і триваючи дні або години.[22] Спортивна риболовля, навпаки, дозволена цілий рік, однак пік сезону на Мідній річці триває з серпня по вересень, коли йде гін кижуча.[23][24] Рибний промисел спільно управляється Департаментом рибальства та полювання Аляски (ADF&G) і Федеральною радою забезпечення Міністерства внутрішніх справ США[23][25]. Дані управління отримуються головним чином ADF&G на гідролокаційній станції озера Майлза та селищі корінного населення Ейяк на науково-дослідних станціях каньйону Бейрда та Каньйон-крік[26][27].
↑ абвKeltie, John Scott (1902). Recent Explorations in Alaska. The Geographical Journal. № Volume 19. с. 609. Архів оригіналу за 30 березня 2016. Процитовано 14 грудня 2014.
Brabets, Timothy P. (1997). Geomorphology of the Lower Copper River, Alaska [U.S. Geological Survey Professional Paper 1581]. Washington, D.C.: U.S. Department of the Interior, U.S. Geological Survey.