uk %D0%9C%D0%BE%D0%BD%D1%96%D1%82%D0%BE%D1%80%D0%B8 %D1%82%D0%B8%D0%BF%D1%83 %C2%AB%D0%9B%D0%BE%D1%80%D0%B4 %D0%9A%D0%BB%D0%B0%D0%B9%D0%B2%C2%BB

Монітори типу «Лорд Клайв»


«Лорд Клайв» з 457-мм гарматою
Служба
Держава прапора	Велика Британія
Ідентифікація
Параметри
Тоннаж	6 150 тонн
Довжина	102 м
Ширина	27 м
Осадка	2,92 м
Бронювання	152 мм (пояс) 267 мм (башта) 203 мм (барбети) 51 мм (палуба)
Технічні дані
Рухова установка	парова машина
Потужність	2 300 - 2 500 к.с.
Швидкість	6,5 вузлів
Екіпаж	194
Озброєння
Артилерія	Початково 1x2 BL 12-inch Mk VIII 1-4 x 152-мм гармати» з 1918 року (додатково) «Лорд Клайв», «Принс Юджин», «Дженерал Вулф» 457-мм гармата «BL 18-inch Mk I»

Монітори типу «Лорд Клайв» (англ. Lord Clive-class monitor) — серія з восьми моніторів Королівських ВМС Великої Британії, побудованих в роки Першої світової війни. Кораблі цього типу брали участь у бойових діях. Жоден з них не був втрачений. Три монітора цього проекту були наприкінці війни доозброєні 457-мм гарматами — найбільш потужними в британському флоті^[1].

Будівництво та оснащення

Хід бойових дій на початку Першої світової війни продемонстрував наявність потреби у спеціалізованих кораблях для обстрілу берегових цілей, причому здатних вільно маневрувати на мілководді біля берега. Тому Велика Британія спішно приступила до будівництва моніторів, які поєднували потужне артилерійське озброєння з малою осадкою^[2].

Кораблі типу «Лорд Клайв» стали прямим розвитком попередньої серії моніторів Королівського флоту — типу «Еберкромбі». Головна відмінність від останніх полягала в озброєнні — 305-мм гармата британського зразка замість 356-мм американської моделі. Гармати кораблів для серії «Лорд Клайв» були зняті з виведених з бойового складу броненосців типу «Маджестік»^[3].

Захист складався з броньового пояса товщиною 152 мм, траверсів товщиною 102 мм і броньової палуби товщиною 51 мм. Броня барбетів і башт — 203-267 мм. Підводна частина кораблів була захищена потужними протиторпедними булями, які знижували імовірність потоплення через атаку підводних човнів чи міноносців, водночас суттєво погіршували гідродинамічні властивості моніторів. Крім 305-мм гармат, на моніторах встановлювалися від однієї до чотирьох 152-мм гармати, наприкінці війни була додана зенітна артилерія. При водотоннажності 5900 т кораблі були забезпечені двома паровими машинами потрійного розширення загальною потужністю 2300-2500 кінських сил, дозволяли розвивати хід 6-8 вузлів. Монітори цього проекту, як і більшість інших британських кораблів цього класу, побудованих під час Першої світової війни, через малу швидкість ходу і погану маневровність не могли самостійно діяти під час приливно-відливних течій і сильних вітрів і змушені були ставати на якір, щоб їх не викинуло на берег^[3]^[2].

Представники типу

Назва	Верф	Закладка	Спуск на воду	Вступ в дію	Доля
«Лорд Клайв» Lord Clive	«Харленд і Волф», Белфаст	9 січня 1915	10 червня 1915	10 липня 1915	Зданий на злам у 1927
«Дженерал Кроуферд» General Craufurd	«Харленд і Волф», Белфаст	9 січня 1915	8 липня 1915	26 серпня 1915	Зданий на злам у 1921
«Ерл Оф Пітерборо» Earl of Peterborough	«Харленд і Волф», Белфаст	16 січня 1915	26 серпня 1915	23 вересня 1915	Зданий на злам у 1921
«Сер Томас Піктон» Sir Thomas Picton	«Харленд і Волф», Белфаст	16 січня 1915	30 вересня 1915	4 листопада 1915	Зданий на злам у 1921
«Принс Юджин» Prince Eugene	«Harland and Wolff», Говань	1 лютого 1915	14 липня 1915	2 вересня 1915	Зданий на злам у 1921
«Принс Руперт» Prince Rupert	«Вільям Гамільтон і Компанія^[en]», Порт-Глазго	12 січня 1915	20 травня 1915		Зданий на злам у 1923
«Сер Джон Мур» Sir John Moore	«Скоттс Шипбилдинг енд Інжиніринг», Грінок	13 січня 1915	31 травня 1915		Зданий на злам у 1921
«Дженерал Вулф» General Wolfe	«Палмерс Шипбилдинг Айрон енд», Джарроу	Січень 1915	9 вересня 1915	27 жовтня 1915	Зданий на злам у 1923

Служба

«Ерл Оф Пітерборо» і «Сер Томас Піктон» виявилися єдиними з усіх кораблів серії, які були направлені у води за межами акваторії метрополії або з Північного моря. Практично відразу після вступу у стрій, у листопаді 1915 року, вони прибули на середземноморський театр, в базу на острів Мудрос, встигнувши взяти участь у завершальній стадії Дарданелльской операції. По закінченні операції «Ерл Оф Пітерборо» був залишений на Середземномор'ї у складі ескадри, яка базувалася в Мітилені. Він перебував у складі сил Антанти, які прийняли здачу грецького флоту у серпні 1916 року. Потім корабель був переведений на Адріатичне море, де взяв участь у бомбардуванні австрійських позицій на підтримку дій італійської армії в ході 11-ї битви за Ізонцо^[3].

Решта шість кораблів основну частину служби провели у складі так званої Дуврської ескадри моніторів. Їх головним завданням був обстріл позицій німецької армії на бельгійському узбережжі. Бойова діяльність моніторів була досить інтенсивною. Дуврська ескадра, зокрема, взяла активну участь у вогневому забезпеченні рейдів на Зеебрюгге і Остенде в квітні-травні 1918 року, метою яких було блокування німецьких кораблів у цих бельгійських портах.

У 1918 році на трьох моніторах — «Лорд Клайв», «Прінс Юджин» і «Генерал Вулф» — на додачу до 305-мм гармат була змонтована одногарматна установка з 457-мм гарматою, яка мала найбільший калібр на британському флоті за всю його історію. Ці гармати стріляли найважчими снарядами, які коли-небудь застосовувалися у корабельної артилерії^[1]. Для озброєння моніторів були використані дві гармати, які планувалися до установки на лінійний крейсер «Ф'юріос» (який був переобладнаний в авіаносець) і одне запасну. 457-мм гармати були встановлені у положенні повороту на правий борт. Каземати гармат були нерухомими, але сама гармата могло рухатися на 10° у кожен бік. Після війни на «Лорді Клайві» одна 457-мм гармата була замінена експериментальною тригарматною баштою з калібром 381 мм^[2]. «Прінс Юджин» після переобладнання не встиг взяти участь у війні, яка закінчилася раніше, ніж корабель знову вийшов в море. Однак два інших монітора з 457-мм гарматами восени 1918 року залучалися для ударів по німецьких позиціях. «Генерал Вулф» випустив в цілому 81 457-мм снаряд, причому 28 вересня 1918 року здійснив найдальший артилерійський постріл за всю історію Королівського флоту: він обстріляв залізничний міст на південь від Остенде з дистанції майже 33 кілометра. «Лорд Клайв» випустив по противнику тільки 4 457-мм снаряда^[4].

Після війни монітори були виведені з бойового складу і незабаром, в 1921-23 роках, списані. Тільки «Лорд Клайв» залишався в строю ще деякий час в якості навчального корабля, однак і він був зданий на злам у 1927 році^[1].

Примітки

↑ ^а ^б ^в Monitor Ships [Архівовано 17 квітня 2020 у Wayback Machine.]
↑ ^а ^б ^в Р. Смирнов, Ст. Смирнов. ;Останні морські монітори [Архівовано 2013-02-01 у Wayback Machine.]. ; Хобі портал. — «Моделіст-Конструктор», 1984, №6. ;
↑ ^а ^б ^в J. Rickard. ;Lord Clive class monitors [Архівовано 28 червня 2019 у Wayback Machine.]. ; Military History Encyclopedia on the Web ;(27 жовтня 2007). ;
↑ United Kingdom / Britain 18"/40 (45.7 см) Mark I [Архівовано 11 квітня 2019 у Wayback Machine.]. ; Naval Weapons, Naval Technology and Naval Reunions. ;

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Монітори типу «Лорд Клайв»

[игл-1] а ^б ^в Monitor Ships [Архівовано 17 квітня 2020 у Wayback Machine.]

[хобби-2] а ^б ^в Р. Смирнов, Ст. Смирнов. ;Останні морські монітори [Архівовано 2013-02-01 у Wayback Machine.]. ; Хобі портал. — «Моделіст-Конструктор», 1984, №6. ;

[война-3] а ^б ^в J. Rickard. ;Lord Clive class monitors [Архівовано 28 червня 2019 у Wayback Machine.]. ; Military History Encyclopedia on the Web ;(27 жовтня 2007). ;

[орудие-4] United Kingdom / Britain 18"/40 (45.7 см) Mark I [Архівовано 11 квітня 2019 у Wayback Machine.]. ; Naval Weapons, Naval Technology and Naval Reunions. ;

[1]

[2]

[3]

[4]