Сотня займала обидва береги річки Удаю (у верхів'ї) і береги двох його приток — Іченьки і Галки. Територія, зайнята сотнею, поділялася річкою Удаєм на лівобережну — низинну і заліснену, та на правобережну — степову.[1] Площа сотні займала близько 616 км².
Історія
Сформувалася у складі Прилуцького полку восени 1648 року. Юридично закріплена Зборівською угодою в жовтні1649 у базовій кількості 98 козаків. 1658 року до неї приєднали Галицьку сотню Прилуцького полку.
Розташування Монастирської сотні на мапі Прилуцького полку станом на 1781 рік.
В 1668 році Монастирська сотня брала участь у Антимосковському повстанні, відомо, що місцеве українське населення відмовилося віддавати харчі московським загарбникам і знищили їх в сотенному центрі — Монастирищі.[2] В цей час всі міщани покозачились, а війт містечка Монастирища, разом з війтами інших сотенних центрів Прилуцького полку відмовився прибути в Прилуки до царського воєводи Загрязького і дати пояснення про причини заворушень і безладдя.[3][4]
За даними ревізії 1713 року, у сотні налічувалось 322 господарства селян (козаки не показані), 386 волів, 44 коней.
У 1722 році ця сотня у складі козацького лівобережного війська вирушила в далекий Перський похід. Перший імператорРосійської імперіїПетро I віддав наказ відправити до перських кордонів тисячі козаків. Майже із 7 тисяч козаків повернулося в Україну лише 646. Чимало померло в поході, серед них і монастирищенський сотник Павло Соханський у 1724 році.[5]
А через півтора року козаків знову відправили в похід на південь до ріки Коломак[6] де в серпні-вересні1723 року були написані однойменні козацькі петиції, що вимагали відновлення козацьких прав, документ був переданий Петру І майбутнім Монастирським сотником, а в той час — військовим канцеляристом Іваном Романовичем 10 листопада1723 року. Реакція російської влади на документ було миттєвою, жодних вимог виконано не було, а всіх активістів було заарештовано.[7]
1729 року на території сотні 7 населених пунктів (містечко, 4 села, селище та слобідка), в яких налічувалося 171 господарство козаків, 572 господарства селян і підсусідків.
В листопаді1728 року постало питання про обрання гідних кандидатів на вакантний уряд сотника Монастирищенської сотні Прилуцького полку, товариство так і не змогло знайти з-поміж себе козака, котрий «до правления сотенного был бы способен и за ними мог обстоювати», і було змушене просити про призначення їм за сотника «прийшлого». Мова йшла про канцеляриста Генеральної військової канцелярії Івана Романовича, котрий був присланий гетьманським урядом із дорученням у сотню. Своєрідним «виправданням» цього вчинку козаків може слугувати (крім імовірного вміння канцеляриста загравати з товариством) той факт, що попередник Романовича на уряді, наказний сотник Григорій Забарний, «прославився» службовими зловживаннями, жорстоким поводженням до підлеглих і саме за клопотанням товариства був позбавлений влади гетьманом і наказом полковника Носенка.[8]
Після відновлення гетьманського правління у часи Данила Апостола, з 1728 року до кінця існування сотні в 1782 році сотнею незмінно керувала козацька династія Романовичів.
1737 року до сотні входять 11 населених пунктів (містечко, 4 села, 5 селищ та хутір), 122 господарства козаків (48 виборних, 74 підпомічників) і 39 козачих підсусідків; 340 господарства селян і 134 підсусідків. А вже у 1750-х роках — 18 населених пунктів (містечко, 5 сіл, 4 селища, слобідка та 7 хуторів).
По даних ревізії 1764 року в Монастирській сотні значилося 5529 душ чоловічої статі (355 козаків виборних, 205 козаків підпомічників та 4969 дворян, різночинців і посполитих).
На 1780 рік в сотню входили 44 населених пункти: 1 містечко, 9 сіл, 4 селища та 30 хуторів. В ній знаходилось дворів: 11 дворян і шляхтичів, 20 різночинців, 14 духовенства, 17 церковників, 203 козаків (393 хати, та 8 бездворових), 612 селян (899 хат, та 66 бездворових) та 113 підсобних козаків та посполитих (206 хат, та 73 бездворові).[9]
Сотня незмінно перебувала у Прилуцькому полку до анексії Гетьманщини 1782 року. Територія увійшла до складу Чернігівського намісництва.
Со́тник — особа, що очолювала військову і адміністративно-територіальну одиницю — сотню.
В 1648 - 1657 роках — обирався на козацькій сотенній раді й затверджувався полковою радою або радою генеральної старшини. З 1687 року призначався полковником або гетьманом. Після скасування гетьманства в 1764 році сотника призначав президент Малоросійської колегії.
На території сотні сотник здійснював військову, адміністративну і судову владу. Сотник очолював сотенну старшину, до якої входили сотенний отаман (городовий), сотенний писар, сотенний осавул, сотенний хорунжий. Як голова сотенного суду, сотник розглядав цивільні й незначні кримінальні справи.
Наказний сотник — особа, що тимчасово обіймала посаду сотника. Наказного сотника обирала козацька старшина чи призначала генеральна старшина, як правило зі свого складу в разі смерті (в цьому випадку Наказний сотник виконував обов’язки до обрання постійного сотника) або тривалої відсутності сотника.
Сотенний писар — представник військової та цивільної адміністрації, вів діловодство сотні і відав сотенною канцелярією. В сотенного писаря були помічники канцеляристи. Відповідав за ведення документації сотні.
Михайло Шарко, Іван Шендюх, Яків Слюсар, Грицько Корнієнко, Тиміш Помазан, Василь Козаченко, Тиміш Симирененко, Онисько Максимець, Лесько Лучка, Кондрат Тютюнник, Лесько Кузьменко, Петро Галат, Іван Гмиранець, Василь Медза, Яків Фурсенко, Філон Євчук, Кузьма Голявка, Іван зять Халявчин, Іван Омельченко, Іван Омельченко другий, Левко Глебко, Іван Вертей, Лесько Смілик, Омелько Мозенко, Микита Мозенко, Федір Лазоренко, Левко Збарозский, Феско Зборозский, Омелько Галат, Опанас Слюсар, Іван Кривенченко, Стефан Рак, Павло Тимченко, Єсап Шийченко, Кирило Дмитренко, Іван Шийка, Давид Демченко, Яків Клипа, Стефан Слюсар, Михайло Курут, Демко Корецький, Грицько Тютюнниченко, Лесько Тютюнниченко, Ігнат Слюсар, Матвій Сайко, Остап Шийка, Петро …митель, Степан Куций, Артем Тонкало, Іван Коваленко, Юрко Коваленко, Стефан Коваленко, Федір Кривенко, Іван Лесюн, Степан Мовчан, Стефан Бабич, Лесько Петриченко, Яким Рибка, Петро Московка, Лесько Конпанець, Іван Заваденко, Самойло Дзюба, Андрій Ювченко, Петро Панчошний, Клим Андрієнко, Матвій Гавриленко, Павло Гавриленко, Тиміш Бондаренко, Петро Даниленко, Василь Даниленко, Іван Клунок, Михайло Ющенко, Іван Хвесенко, Іван Михайленко, Степан Лещенко, Юсько Панчошний, Місей Горох, Василь Шило, Каленик Вакуленко, Василь Коваленко, Лаврен Малиш, Петро Майдан, Андрій Макуха, Радко Макаренко, Мартин Олексієнко, Стефан Хобіт, Грицько Сидоренко, Філон Іващенко, Кирило Хоменко, Петро Уличний, Яків Жадько, Федір Смоленський, Карп Гладун, Кирило Жадько, Кость Єсипенко, Омелько Величко, Ничипор Ботвина, Грицько Харсюк, Антон Курочка, Потап Куниченко, Улас Западинець, Трохим Мастний, Лесько Мажний, Семен Симерана, Петро Голодний, Ігнат Малиш, Василь Кривенко, Опанас Фурса, Данило Базарний, Дем'ян і Степан Коваленки, Федір і Юсько Голодні, Кость і Іван Богданець, Фесько Горбаль, Іван і Ничипор Безносенки, Петро і Степан Смілики, Іван і Лесько Максинці, Омелько Персетик, Дорош і Харко Смілики, Яків і Омелько Смілики, Дмитро Шевченко, Степан Гречка, Максим Пивоваренко, Іван Бут, Стефан Коваленко, Павло Суховерхий, Гарасим Костик, Кирило Кикот, Іван Коваленко, Семен Суховерхий, Михайло Кошевич, Федір Сергієнко, Артем Севириненко, Демко Куточка, Павло Максимець, Федір Шевченко, Стецько Голоднієнко, Яків Нестеренко, Антун Келембет, Антун Келембет другий, Ігнат Слюсаренко, Михайло Суховерхий, Трохим Борщ, Нестор Сахненко, Назар Близнюк, Лаврен Кривонус, Мартін Олексенко, Гаврило Уличний, Артем Гартуненко, Іван Белян, Василь Белян, Федір Текаленко, Кирило Текаленко, Пилип Велерецький, Федір Жадченко.[36]
Заруба В. М. Адміністративно-територіальний устрій та адміністрація Війська Запорозького у 1648—1782 рр.– Дніпропетровськ, 2007.
Кривошея В. Українська козацька старшина. Ч 1. Реєстр урядників гетьманської адміністрації. — Вид. 2-ге, доповнене, уточнене і виправлене. — К.: Стилос, 2005. — С. 135.
