Моде́рн (від фр.moderne — новітній, сучасний) або а́р-нуво́ (від фр.L'Art Nouveau — нове мистецтво) — стиль у мистецтві кінця XIX — початку XX століття, переважно в архітектурі, образотворчому й декоративно-ужитковому мистецтві.
Характерні риси стилю модерн в архітектурі: плавність, пластичність, декоративність. Основними його елементами є використання синусоїдальних ліній, стилізованих квітів, язиків полум'я, хвилястих ліній, запозичених у природи.
Модерн постав як мистецтво молодих людей на противагу домінуючому на той час історицизмові. Звідси походить німецький варіант назви — Jugendstil, що означає стиль молоді. Архітектурні пам'ятники, створені у стилі сецесія, внесені до Світової спадщини ЮНЕСКО.[1][2]
Прагнучи створити новий стиль, представники модерну відмовлялися від історичних запозичень стилю еклектики, використовували умисно примхливі, мінливі форми, вигадливі лінії, принципи асиметрії й вільного планування, нові технічні та конструктивні засоби для створення незвичайних, підкреслено індивідуалізованих будівель, де всі рішення підпорядковані єдиному образно-символічному задумові й орнаментальному ритмові.
Виникнення та розповсюдження стилю модерн (сецесія) збіглося з широким використанням призабутих будівельних технологій та відновленням ремесел, широким використанням промислових технологій в будівництві суспільно значущих об'єктів (виставкові комплекси, вокзали, театри тощо). Важливу роль у популяризації та розповсюдженні стилю сецесії зіграли саме міжнародні виставки та будівництво виставкових павільйонів у нових формах. Масова забудова деяких вулиць чи районів створила нове архітектурне середовище в історичних містах, серед яких: Париж, Мілан, Барселона, Манаус, Відень, Петербург, Берлін, Москва, Львів, Рига, Київ, Прага, Харків, Вінниця, Чернігів, Маріуполь тощо.
Звернення до хвилястих, природних форм стало найхарактернішою ознакою стилю, хоча повної відмови від прямокутних об'ємів в архітектурі досягти не вдалося. Мали місце компромісні варіанти, що не погіршило образну та функціональну складові стилю. В архітектурі модерну широко використовували як дерево (дерев'яний модерн), так і звичайну та глазуровану цеглу, бетон, металеві конструкції, скло, їх комбінації. Дерев'яний модерн переважав у будівництві заміських помешкань та вілл в країнах, багатих лісом і з давньою традицією дерев'яної архітектури (Швеція, Фінляндія, Росія, Україна).
Одним з перших, хто почав працювати в стилі сецесія, був архітектор Віктор Орта (Бельгія). Дещо компромісні позиції займав російський архітектор Шехтель Федір Осипович, який широко використовував як елементи історичних стилів (готики, класицизму), так і елементи стилю сецесії та нові будівельні матеріали. Більш сміливим був архітектор Олександр фон Гоген, що дотримувався стилістики еклектика. Тонкий стиліст, він проектував нову споруду залежно від його функції, тому міг створити фасади в будь-якому історичному стилі, як і її інтер'єри. Тендітні, надто елегантні, вишукані форми притаманні його споруді особняка Матильди Кшесінської, що набув небаченої, графічної краси й став шедевром декоративного модерну. Грубі, скелеподібні, завеликі архітектурні об'єми притаманні його проекту Дворянського земельного банку, вибудованому в містах Пенза та Чернігів, варіант в стилі північний модерн в місті Самара. Стиль інтер'єрів міг бути на вибір замовника, тобто від пафосного буржуазного до стримано неокласичного чи бідняцькі функціонального.
Найбільш незвичні, сміливі зразки стилю сецесія створив каталонський архітектор Антоніо Гауді у місті Барселона, що став відомим архітектурним центром в Іспанії. Стилістика декоративного, перенасиченого декором модерну, запанувала в Іспанії, Франції та в Італії.
Виставковий павільйон спілки художників-модерністів «Сецесія» у Відні
_1905_circa_01.JPG)
_%D0%BE%D0%B1%D0%BA%D0%BB%D0%B0%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D0%BA%D0%B0_%D0%B2%D0%B8%D0%B4%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F_1899.jpg)
.JPG)
.jpg)
_2019.jpg)
