Миронюк Андрій Миколайович

Миронюк Андрій Миколайович
Псевдонім	Сет
Народився	12 липня 1975(1975-07-12) м. Умань, Черкаська область, Україна
Помер	20 січня 2015(2015-01-20) (39 років) м. Донецьк, Україна.
Поховання	Старокримське кладовище, біля с. Старий_Крим_(смт), Донецька обл., Україна
Громадянство	Україна
Національність	українець
Діяльність	військовослужбовець, письменник, інженер-конструктор
Мова творів	українська, російська
Жанр	автобіографія, бойовик, фантастика
Нагороди	Орден «За мужність» ІІІ ступеня Нагрудний знак «За оборону Донецького аеропорту»
Премії	Золотий Бабай

|Примітки=

Андрі́й Микола́йович Миронюк (12 липня 1975, м. Умань Черкаської області — 20 січня 2015, м. Донецьк) — український письменник, інженер-конструктор, воїн, учасник російсько-української війни.

Життєпис

Останні 12 років свого життя мешкав у Маріуполі Донецької області, працював на металургійному заводі, жив на одній вулиці із загиблим бійцем 131-го ОРБ Андрієм Назаренком.

Воював за територіальну цілісність Грузії, пройшов Абхазію, Осетію, Молдову і першу Чеченську війну.

Під час російського-української війни був командиром взводу окремої розвідувальної роти 81-ї окремої аеромобільної бригади ЗСУ.

Загибель

Загинув 20 січня 2015 під час боїв за Донецького аеропорту. В умовах щільного туману та за відсутності зв'язку — «глушили» терористи — десантники на БТР-ах помилково заїхали в ангар, у якому перебували вороги.[1] Під час бою БТР, у якому «Сет» здійснював штурм з іншими військовиками, врізався в будівельні конструкції аеропорту та вибухнув. Тоді ж загинули солдати Анатолій Доценко, Іван Євдокименко, Сергій Зулінський, В'ячеслав Мельник, Леонід Шевчук.[2]

Творчість

• Стежками Едельвейса — роман, виходив друком під назвою «kavkaz.ua» у 2004 році у видавництві Зелений пес[3].
• Скіф — роман, виходив у часописі «Роман Газета» № 3 (7) у 2003 році.
• Локальний конфлікт — роман, виходив друком у часописі «Роман Газета» № 1 (13) у 2005 році.
• Наш Кавказ — збірка видавництва Пропала грамота, що включає романи «Стежками Едельвейса», «Скіф» та «Аскер», який раніше не друкувався.

Твори, що не видавались — «Фантазія», «Сталь та кружева»[4]

Вшанування пам'яті

• На честь Андрія Миронюка названо один з провулків Умані[5].

• Посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.[6] Нагороду отримав батько — Микола Миронюк.[7]

• Вшановується в меморіальному комплексі «Зала пам'яті», в щоденному ранковому церемоніалі 20 січня[8][9].

Примітки

1. Леонід Наливайко (28 листопада 2015). Навіки в пантеоні слави. livejournal.com. LiveJournal. Архів оригіналу за 12 січня 2018. Процитовано 16 січня 2018.
2. Книга пам'яті загиблих. Архів оригіналу за 19 лютого 2015. Процитовано 19 лютого 2015.
3. Миронюк А. Kavkaz.ua 288 стор. [Архівовано 19 лютого 2015 у Wayback Machine.] // «Зелений пес»
4. Миронюк Андрей Николаевич: боевик, приключения, вестерн. Журнал «Самиздат». Архів оригіналу за 19 лютого 2015. Процитовано 19 лютого 2015.
5. Розпорядженням міського голови перейменовано 103 вулиці і провулки м. Умані — Виконавчий комітет Уманської міської ради. vk.uman-rada.gov.ua. Архів оригіналу за 29 березня 2016. Процитовано 26 квітня 2016.
6. Указ Президента України від 15 травня 2015 року № 270/2015 «Про відзначення державними нагородами України»
7. Загиблого кіборга-маріупольця нагородили Орденом “За мужність”. priazov.tv. Громадське телебачення Приазов'я. 14 липня 2015. Архів оригіналу за 17 січня 2018. Процитовано 16 січня 2018.
8. В Міноборони вшанували загиблих Українських захисників. mil.gov.ua. Офіційний сайт Міністерства оборони України. Архів оригіналу за 20 січня 2022.
9.  Ранковий церемоніал вшанування загиблих українських героїв 20 січня на YouTube

Джерела

• В Мариуполе простились с «киборгом» Андреем Миронюком, погибшим в бою за Донецкий аэропорт (фото) [Архівовано 18 лютого 2015 у Wayback Machine.] (рос.) // «Факты», 30 січня 2015
• Миронюк Андрій Миколайович [Архівовано 20 січня 2022 у Wayback Machine.] // Книга пам'яті полеглих за Україну