uk %D0%9C%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D0%BA %D0%92%27%D1%8F%D1%87%D0%B5%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2 %D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

Зовнішні відеофайли
	Тернопільщина зустріла загиблого в АТО В'ячеслава Мельника на YouTube // Телекомпанія TV-4, 27 січня 2015.
	В загиблого Героя — 2 дітей-сиріт на YouTube // Телеканал ІНТБ, 28 січня 2015.

В'ячеслав Олександрович Мельник
В'ячеслав Олександрович Мельник;
Солдат
Загальна інформація
Народження	11 грудня 1988; с. Сєвєрний, Усть-Янський улус, Якутія, РФ
Смерть	20 січня 2015 (26 років); поблизу Донецька, Україна
Поховання	Білокриниця
Псевдо	Анчоус
Військова служба
Роки служби	2014-2015
Приналежність	Україна
Вид ЗС	Збройні сили
Рід військ	Десантні війська
Формування	80 ОАеМБр
Війни / битви	Війна на сході України Бої за Донецький аеропорт;
Нагороди та відзнаки
	Мельник В'ячеслав Олександрович у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із таким прізвищем: Мельник.

В'ячесла́в Олекса́ндрович Ме́льник (позивний «Анчоус»; 11 грудня 1988, с. Сєвєрний Усть-Янського району Якутії (РФ) — 20 січня 2015, поблизу Донецька) — український військовик, навідник зенітно-артилерійського підрозділу 3-го батальйону 80-ї окремої аеромобільної бригади, учасник російсько-української війни. Один із «кіборгів».

Життєпис

Від 2 років проживав у с. Білокриниця Кременецького району Тернопільської області. У 1995—2004 навчався в Білокриницькій школі, після закінчення якої поїхав з батьками в Італію. Від 16 років почав працювати на фабриці, згодом — помічником столяра. Пізніше став водієм автобуса і займався перевезенням заробітчан.

Від 20 серпня 2014 року стає стрільцем 3 зенітного артилерійського взводу аеромобільно-десантного батальйону військової частини А0284^[1]. Після двох місяців вишколу на Яворівському полігоні поїхав на фронт під Донецьк.

Загинув 20 січня 2015 у боях за аеропорт Донецька від крововтрати, численних проникаючих вогнепальних поранень грудної клітини та живота^[2]. 20 січня група на 2-х БТР рушила забрати поранених до АД. В умовах щільного туману та за відсутності зв'язку — «глушили» терористи — десантники на БТР-ах потрапили у засідку. Під час бою БТР, в якому В'ячеслав здійснював штурм з іншими військовиками, врізався в будівельні конструкції аеропорту та вибухнув. Тоді ж загинули солдати Анатолій Доценко, Іван Євдокименко, Сергій Зулінський, Андрій Миронюк, Леонід Шевчук.

Похований 28 січня 2015 року.

Родина

З першою дружиною одружився у 18 років та шлюб розпався, від шлюбу з першою дружиною залишилися сини Юрій (2008 р. н.) та Артем (2011 р. н.).

У 2014 році напередодні мобілізації загинула друга дружина В'ячеслава Надія.

Залишилися батьки Олександр Петрович та Ірина Петрівна, сестри Ольга й Анжела.

Нагороди та вшанування

Указом Президента України № 282/2015 від 23 травня 2015 року, «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)^[3].
почесний громадянин Тернопільської області (26 серпня 2022, посмертно)^[4];
Нагороджений нагрудним знаком «За оборону Донецького аеропорту» (посмертно).
Нагороджений відзнакою голови Тернопільської обласної державної адміністрації «За службу Україні» (посмертно)^[5].
1 вересня 2015 року у Білокриницькій школі, де навчався В'ячеслав, йому було відкрито меморіальну дошку.
Вшановується в меморіальному комплексі «Зала пам'яті», в щоденному ранковому церемоніалі 20 січня^[6]^[7].