|
Мері Мартін
Мері Вірджинія Мартін (англ. Mary Virginia Martin, нар. 1 грудня 1913, Ветерфорд, Техас, США — 3 листопада 1990 , Ранчо-Міраж, Каліфорнія, США) — американська акторка і співачка. Чотириразова володарка театральної премії «Тоні». Удостоєна зірки на Голлівудській алеї слави. БіографіяНародилася 1 грудня 1913 року в невеликому техаському містечку Візерфорт. Її батько, Престон Мартін, був юристом, а мати, Хуаніта Преслі, учителькою грі на скрипці[5]. Хоча лікарі попередили Хуаніту, що вона ризикуватиме життям, якщо вирішить народжувати, вона не слухала попереджень, бо дуже хотіла сина. Але в підсумку народилася Мері, що ввібрала в себе хлоп'ячий характер і в дитинстві була шибеницею. Мері була улюбленицею батька і її дитинство пройшло у щасливій обстановці поруч зі старшою сестрою Джеральдін. Ранній шлюбМолодою дівчиною вона стала виступати суботніми вечорами в місцевому клубі, де співала в жіночому тріо. Мері мала дуже хорошу пам'ять, що полегшувало їй запам'ятовувати тексти пісень та допомагало в навчанні. Після закінчення школи в рідному місті батьки відправили її завершувати навчання в Нешвілл, через що їй довелося розлучитися зі своїм бойфрендом Бенджаміном Джексоном Гегменом. В Нешвіллі вона хоча і брала участь в місцевих розважальних програмах, іноді наслідуючи в співі Фанні Брайс, все ж туга за домом і коханим була набагато сильнішою. Під час візиту додому на канікулах Мері й Бенджамін переконали її матір дати згоду на їх весілля, і в 17 років Мартін була вже одруженою і вагітною[6]. У вересні 1931 року народила сина Ларрі, що став популярним актором. Нове життя спонукало Мері кинути школу і присвятити себе чоловікові, разом з яким вона жила в будинку її батьків. Але неповнолітня Мері, ймовірно, не зовсім розуміла, на що йде, одружуючись і народжуючи дитину. Повсякденні обов'язки сильно тяжіли над нею, і тоді вона зайнялася спершу танцями, а потім і зовсім відкрила свою власну танцювальну школу. Початок кар'єриБажаючи набратися професіоналізму, Мері вирушила до Каліфорнії, де відвідувала дві знамениті танцювальні школи, а після повернення відкрила ще одну танцювальну студію в сусідньому містечку Мінерал-Веллс. Її танцювальна студія розміщувалася в великому будинку, де перебували й інші студії, в тому числі й музичні. Одного разу Мартін зовсім випадково потрапила в одну з таких, де, виконавши одну зі знаменитих у ті роки пісень, привернула увагу музичних агентів з Каліфорнії. Мері Мартін взяли на роботу співачки, і вона стала виконувати пісні в одному з театрів Сан-Франциско, а пізніше і в Лос-Анджелесі. Але водночас Мартін не могла повністю присвятити себе кар'єрі, оскільки в рідному місті у неї залишався чоловік і син. За порадою батька вона в 1936 році розлучилася з чоловіком і, кинувши все, поїхала в Голлівуд. Після численних спроб їй вдалося отримати роботу на радіо, де вона співала в одній з музичних передач. Але цього було замало і, бажаючи глибше пробитися у світ шоу-бізнесу, вона продовжувала відвідувати різні проби. Після двох років інтенсивної роботи на радіо і в нічних клубах Мартін вдалося привернути увагу знаменитого автора лібрето Оскара Гаммерстайна II. Він багато в чому посприяв тому, щоб Мері Мартін незабаром з'явилася на Бродвеї.  Її бродвейський дебют відбувся в 1938 році в мюзиклі «Залиш це мені!», де Мартін, виконавши лише одну пісню у другому акті, домоглася великого успіху, ставши «зіркою всього за одну добу»[7]. У тому ж році стартувала і кінокар'єра Мартін. У наступні кілька років вона з'явилася в музичних фільмах «Гнів Парижа» (1938), «Великий Віктор Герберт» (1939), «Ритм на річці» (1940), «Місто Нью-Йорк» (1941) і «Народження блюзу» (1941)[8]. У травні 1940 року Мартін вдруге одружилася, з репортером і кінокритиком Річардом Голлідеєм. Від нього народила дочку Геллер Голлідей і залишалася в шлюбі до його смерті в березні 1973 року[9]. У 1943 році Мері Мартін удостоїлася премії Дональдсон і також нагороди нью-йоркських кінокритиків за появу в бродвейському мюзиклі «Один дотик Венери»[10]. Першу премію «Тоні» Мартін отримала в 1948 році з позначкою за розвиток театру в країні, а другу — в 1950 році за роль в знаменитому мюзиклі «Південь Тихого океану»[11]. Однією з найуспішніших і знаменитих бродвейських ролей Мері Мартін став Пітер Пен в однойменному мюзиклі. Роль хлопчика, який не хоче дорослішати, Мартін виконувала з 1954 по 1960 рік, а в 1955 отримала за нього свою третю премію «Тоні»[11]. Однойменна телевізійна адаптація мюзиклу в 1955 році принесла їй також і «Еммі». Не меншим успіхом користувався мюзикл «Звуки музики», поставлений в 1959 році й в якому Мартін виконала також головну роль. Ця роль, як, втім, і всі її попередні бродвейські появи, не залишилася непоміченою і принесла акторці її четверту статуетку «Тоні». У 1965 році Мері Мартін виконала роль Доллі Леві в знаменитому мюзиклі «Хеллоу, Доллі!» в Лондоні, а потім вирушила з мюзиклом у світове турне. Це стало останньою великою театральною появою Мері Мартін, після якої вона все ж продовжувала зрідка з'являтися на Бродвеї, але не з колишнім розмахом. Мері Мартін багато років була близькою подругою іншої бродвейської зірки Етель Мерман, а в 1977 році вони з'явилися на одній театральній сцені в постановці «Разом на Бродвеї: Мері Мартін і Етель Мерман». Останні рокиУ 1982 році Мері Мартін потрапила в автокатастрофу[12][13] і була госпіталізована в центральний госпіталь Сан-Франциско з переломами двох ребер, тазу і сильного пошкодження легенів[14]. Крім неї, в машині знаходився її прес-агент, який загинув на місці, і подруга, акторка Джанет Гейнор[15], яка померла через два роки, так і не оговтавшись після аварії[16]. Востаннє на театральній сцені Мартін з'явилася в 1986 році в п'єсі «Легенди» з Керол Ченнінг в головній ролі. Після річного турне, що почалося в Далласі в січні 1986 року, її акторська кар'єра завершилася[17]. У 1989 році вона стала лауреаткою премії Центру мистецтв імені Джона Ф. Кеннеді за досягнення всього її життя. Мері Мартін померла від колоректального раку 3 листопада 1990 року у своєму будинку в містечку Ранчо-Міраж в Каліфорнії у віці 76 років[18]. Похована на кладовищі в її рідному Вітерфорті в Техасі[19]. Фільмографія
Нагороди
Примітки
Література
Посилання
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
