|
Менрва (кратер)
  Менрва на інфрачервоній мапі Титана _-_Menrva.png) .gif)
  Менрва на інфрачервоному знімку Титана («Кассіні», 20 січня 2008) .jpg) Менрва (лат. Menrva) — найбільший відомий ударний кратер Титана[1][4]. В діаметрі сягає 425±25 км[1] (за іншими оцінками — близько 440 км[5][6]). Знаходиться на північному заході темного регіону Фенсал[7][8]; координати центру — 19°36′ пн. ш. 87°00′ зх. д. / 19.6° пн. ш. 87.0° зх. д.[2] Названа на честь етруської богині мудрості Менрви[9], більш відомої під римським ім'ям Мінерва[10][11]. Менрву зазвичай інтерпретують як істотно еродований двокільцевий ударний басейн[2][12][5]. На ній залишили помітний слід вітер, що створив поля дюн, і річки з рідкого метану, що проклали висохлі нині русла[5][13][14]. Ймовірно, Менрва відносно стара[6][12][5][15] і, за деякими припущеннями, навіть є однією з найдавніших деталей рельєфу Титана, що збереглися до нашого часу[16][17]. Проте це один із найбільш впевнено ідентифікованих ударних кратерів цього супутника[2]. Дослідження та найменуванняМенрва була відкрита та ідентифікована як ймовірна ударна структура за інфрачервоними знімками, зробленими космічним апаратом «Кассіні» 2004 року[18][19][20]. Пізніше цей апарат відзняв її і своїм радаром, що дозволило точно встановити її ударне походження[21]. Менрва та Сінлап стали першими кратерами Титана, зображеними на радарних знімках[22][12]. Розділення цих знімків набагато краще, ніж у більшості інфрачервоних (до 300 м на піксель[12]), але вони охоплюють Менрву не повністю. Перший раз її було відзнято радаром 15 лютого 2005 (крім північної та крайньої південної частини), а другий — 20 червня 2011 (крім західної половини і з гіршою детальністю)[23][24]. Крім того, 24 жовтня 2006 року інструментом VIMS апарату «Кассіні» було отримано інфрачервоне зображення з високою роздільною здатністю (порівнянною з детальністю радарних знімків) смуги поверхні шириною близько 15 км, що проходить через північний край Менрви з північного заходу на південний схід[25][26]. Становлять інтерес подальші дослідження кратера, зокрема, створення карти висот та моделювання його геологічної історії[1][12]. Сучасне ім'я цього об'єкту було затверджено Міжнародним астрономічним союзом 2006 року[9] згідно з правилом називати кратери Титана на честь богів мудрості різних народів[27]. До цього кратер був відомий під неофіційною назвою «Circus Maximus» (з латинської — «Коло Найбільше»)[28][7][29][30], яку йому дав планетолог Джонатан Лунін[en] після отримання першого радарного знімку[21]. Загальний описУ центрі Менрви знаходиться кругла яскрава горбкувата область діаметром близько 200 км[31], що містить у центрі відносно рівну ділянку[16]. Цю яскраву область оточує темне кільце рівнин шириною близько 50 км[32][31] — «рів»[2][16]. За ним лежить яскравий кільцевий вал діаметром 425±25[1] (за іншими оцінками — близько 440[5][6][2][17]) км. Викидів, утворених при ударі, навколо Менрви не видно: ймовірно, їх вже стерли пізніші процеси[5][12] (за іншою інтерпретацією знімків, деякі ознаки викидів там все ж є[33][34]). На сході до Менрви прилягає світла ділянка площею з сам кратер (що зустрічається і у інших кратерів Титана[35]); удвічі менша світла ділянка межує з південно-західною частиною кратера. Обидві ці ділянки перерізано яскравими сухими руслами[2]. Менрва з околицями (як і ряд інших кратерів Титана) виглядає яскравим «островом» посеред просторих темних областей[36]. Вал Менрви краще зберігся в східній частині, ніж у західній, що є типовим для кратерів Титана. Причина цієї закономірності невідома[5][13]. Можливо, це пов'язане з переважанням на супутнику західних[37] вітрів[13]. Крім того, в центральній зоні кратера на радарних знімках простежується гірше виражене[6][21] яскраве кільце діаметром 100 км[22][2] (і, можливо, ще одне кільце діаметром близько 170 км[2]). На цьому базується інтерпретація Менрви як двокільцевого басейну (до яких належить чимало кратерів її розміру на різних небесних тілах)[2][12][16][4], але з цією інтерпретацією згодні не всі дослідники[1]. У рельєфі Менрва виражена слабко[38][1][16]. Найвища точка її валу височіє над найнижчою точкою дна на 500±100 м[1] (за іншими даними — не менше 750 м[16]). Відношення цієї різниці до діаметра становить 0,0012±0,0003 (мінімальне значення для відомих кратерів Титана)[1]. Східна частина валу Менрви вище за навколишні рівнини на 300 м, центральна область кратера — на 250 м, а «рів» — нижче на 200 м[2][16]. Досить велика висота місцевості в центрі вказує на те, що рельєф Менрви був згладжений релаксацією крижаної кори Титана (що спостерігається і у кратерів інших крижаних супутників), однак точно це не встановлено[2][5][16]. Рельєфом Менрва нагадує Гільгамеш — 590-кілометровий кратер на Ганімеді (одному з найбільш схожих на Титан тіл Сонячної системи). Однак вона більш згладжена і не оточена кільцями урвищ. Можливо, це наслідок ерозії та вкривання осадовими породами — процесів, що на Ганімеді відсутні[1]. Порівнюють її і з 280-кілометровим кратером Мід на Венері[21]. Менрва різко виділяється своїм розміром серед інших кратерів Титана: вона втричі більша за другий за діаметром серед них (140-кілометровий кратер Форсеті)[2][17]. Існування на Титані кратера такого розміру накладає обмеження на моделі внутрішньої будови супутника: подібний Менрві кратер не міг з'явитися при товщині твердої кори, істотно меншій за 100 км, хоча деякі дані вказують на малу товщину кори Титана[6][7]. Вік Менрви невідомий, але її сильна еродованість та великий розмір вказують на те, що вона відносно стара[6][12][7]. Ймовірно, їй сотні мільйонів або навіть мільярди років[17][15]. З іншого боку, якби вона була дуже старою, вона вже була б повністю зруйнована ерозією. Виходячи з концентрації кратерів на Титані, максимальний термін існування великих кратерів з помітним рельєфом (і, відповідно, їх максимальний можливий вік) оцінюють у 0,3–1,2 млрд років[17]. Характер місцевості Деталей рельєфу, старших за Менрву, в її околицях не виявлено (крім рівнин[6]), зате широко розповсюджені молодші. Там є сліди дії вітру та потоків рідкого метану — поля дюн і річкові русла[5][4]. Дюни на радарних знімках виглядають темними, а русла — світлими. Чималу частину площі дна кратера займають рівнини без помітних деталей — можливо, результат колишніх затоплень[34][21][12]. Проявів кріовулканізму або тектоніки в околицях Менрви не виявлено[5]. Однак у 400 км на схід (19°06′ пн. ш. 71°42′ зх. д. / 19.1° пн. ш. 71.7° зх. д.) є можливий кріовулкан. Це 8-кілометрова яскрава пляма, від якої на північний схід тягнеться приблизно 150-кілометровий яскравий «язик»[25][39][40]. Місцевість, на якій розташована Менрва, судячи з напрямку річкових русел, має похил на північний схід[22][13][2]. Судячи з наявності у цих русел меандрів, цей похил невеликий[13]. За альтиметричними даними його оцінюють у 0,1 % (1 м на 1 км), проте ці дані є лише для невеликої частини Менрви та околиць[38]. Клімат цієї місцевості, судячи за наявністю дюн і деякими ознаками річкових систем, досить сухий[6][5]. ДюниДюн всередині Менрви небагато: вони відомі лише у кількох маленьких ділянках південної частини «рову». Більше поле дюн займає низину, що межує з кратером на заході. Крім того, поля дюн є на південному заході і на сході від Менрви (останнє починається в зоні наносів каналів Elivagar Flumina)[5][6][2][16]. У місцях, перерізаних руслами, дюни не трапляються[22]. В околицях Менрви вони витягнуті переважно на схід-північ-схід[2] відповідно до переважаючого там напрямку[37] вітру (дюни такого типу — лінійні — паралельні середньому напрямку вітру, що їх формує)[22][6]. Проте в різних місцях кратера їх напрямок відрізняється. На невеликій темній ділянці в південно-східній частині Менрви дюни[5] витягнуті майже перпендикулярно сусіднім, хоча інтерпретація смуг на цій ділянці як дюн спірна[2]. Дюни дозволяють зробити деякі висновки про місцевість: їх наявність вказує на сухість клімату[6][5], а обмежене поширення, невеликий розмір та відносно великі проміжки між ними — на малу кількість[5] вуглеводнево-нітрилового[41] піску, що їх складає. Русла_-_Elivagar_Flumina.png) У цьому кратері і його найближчих околицях є дві великі й кілька менших систем річищ[5][13]. Вони спрямовані головним чином на північний схід[22]. Нині ці русла сухі[14], а морфологія деяких із них (Elivagar Flumina) вказує на те, що вони утворені ефемерними річками, що іноді дають раптові повені в зазвичай пустельній місцевості[5][42][13]. На радарних знімках більшість цих річищ (як і інші русла невисоких широт Титана[6]) виглядають яскравими — в 2–4 рази яскравішими за околиці[22]. Ймовірно, це пов'язано з їх нерівністю на масштабі порядку довжини хвилі радара «Кассіні» (2,17 см) — тобто, їх дно вкривають частки розміром у сантиметри або більше, а менші винесені потоком[42][13]. Виходячи з розміру меандрів, можна оцінити колишню витрату рідини в цих річках. Цей метод дає значення у кілька тисяч кубометрів за секунду, що узгоджується і зі здатністю річок переносити сантиметрові частки[13]. Чи пов'язано виникнення цих русел з наявністю кратера, невідомо, але русла трапляються і біля деяких інших кратерів Титана[12][43][4]. Не виключено, що це сусідство — випадковість[12]. Крім того, є припущення, що річки живляться орографічними дощами (височини — вали кратерів — змушують повітряний потік підніматися, охолоджуватися і давати опади)[43]. За іншою версією, астероїдні удари, що створили кратери, могли посприяти просочуванню назовні рідини з глибин[4]. Всередині самого кратера довгі русла трапляються в його західній частині (між зовнішнім та внутрішнім валом). Вони нечисленні та витягнуті приблизно вздовж паралелі. Крім того, на південний захід від центру Менрви є радарно-темна звивиста смуга завдовжки близько 100 км, витягнута приблизно паралельно до валу. Можливо, це річкове русло, вкрите дрібнозернистими відкладами[5]. У північно-східній частині валу є своєрідні короткі канали, які тягнуться всередину кратера[22][13]. Один канал у цій же частині валу йде в протилежному напрямку. Прорізаючи вал, він виходить назовні, де тягнеться ще на 20 кілометрів в обрамленні яскравих наносів[31]. За межами Менрви поруч з нею відомо дві великі річкові системи[5][43][22][13]. За 20–30 км на схід від Менрви починається одна з найбільших відомих систем русел на Титані[14] — Elivagar Flumina (річки Елівагар). Вони спрямовані геть від кратера — на північний схід. Деякі з цих каналів досягають довжини 200 км[30][14] та ширини 7 км[43][14]. Утворюючи великі дельти, вони впадають у велику радарно-світлу область (ймовірно, зону річкових наносів)[2][6], яка на сході переходить у поле дюн[6]. Інша велика річкова система[44] входить у кратер з південного заходу. З'єднуючись в один широкий канал, вона перетинає зовнішній вал (що вказує на його сильну зруйнованість)[43][13][6] та поряд з ним закінчується[2][5]. Найзахідніший канал цієї системи (в її верхів'ях) примітний регулярними меандрами з довжиною хвилі близько 5 км[5][32]. Крізь північно-східну частину зовнішнього валу Менрви проходить багато невеликих розгалужених каналів. Вони сильно відрізняються від інших каналів околиць: спрямовані на захід (всередину кратера), короткі (20–50 км) і на радарних знімках виглядають почасти світлими, а почасти темними, що вказує на їх помітну рельєфність[22][42]. Їх глибину оцінюють у 200–300 м[22] (глибина інших невідома, але навряд чи перевищує кілька десятків метрів[13]). Однак якість наявних зображень не дозволяє дослідити ці невеликі канали детально[43]. Примітки
Література
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
_-_Menrva.png)
_-_Menrva.png){kind=link}
_-_Menrva.png){kind=link}