Вступ до університету був нелегким, але Зірці Мензатюк допомогли численні публікації творів у газетах, перше місце на обласній олімпіаді з української мови і літератури та рекомендація Спілки письменників, яку вона дістала як авторка-початківиця.
Закінчивши університет з червоним дипломом, працювала кореспонденткою газети «Радянська Україна». Робота була цікавою і відповідальною, проте скоро письменниця стала відчувати, що пише не про те, не так, як хоче, тому відмовилася від кар'єри, залишила газету і присвятила себе творчості для дітей. У своїх казках Мензатюк пише про вічні цінності українського народу.[1]
У різні роки вела в дитячому журналі «Соняшник» рубрики «Храми України», «Фортеці України», «Щоб любити», «Щоденник мандрівника», також рубрики про святині України в освітній радіопередачі для школярів «АБЦ» на Першому каналі Українського радіо.
Зірка Мензатюк багато мандрувала. З чоловіком і дочкою щоліта вибиралися у незнайомі куточки України, пригоди і відкриття яких лягли в основу казкової повісті про мандрівку Україною — її славетними місцями, замками й просто мальовничими дорогами, якими весело їхати назустріч несподіванкам.[3]
Література
Писати вірші і друкуватися в районній і обласній газетах почала в шкільні роки (перший вірш був надрукований в 11 років). Це сталося так: одного разу вчителька задала написати вдома переказ «Ліс восени». Почавши з переказу, Зірка написала про лисячу нору, яку бачила в лісі, про білочку, що збирала ліщинові горіхи, а далі й про те, яким ліс стане взимку, коли його засипле сніг. Замість кількох рядків переказ розтягнувся на п'ять сторінок. Їй так сподобалося викладати на папері власну розповідь, що написала ще й віршовану «Казку про кицю Мурку і дівчину Ганну», а в наступні дні — чимало віршів. Однокласники чомусь не повірили, що дівчинка пише вірші сама, і стали говорити, що все те написав її прадід Олекса та й закопав, а вона викопала і видає за свої. Проте вже за три роки вірші Зірки почали друкувати районна і обласна газети.[1]
У 1990 році видавництво «Веселка» випустило першу книжку казок «Тисяча парасольок». Невдовзі в тому ж видавництві вийшла друга книжка «Арніка» — казка про найчарівніше зілля Карпат. У видавництві «Лелека» побачила світ книжка «Мільйон мільйонів сестричок». А далі в українському книговиданні почалася затяжна криза. Книжки майже не виходили у світ. І знову письменниці знадобилося вміння чекати, не розчаровуючись і не зневірюючись. Хоча книжки не видавалися, вона продовжувала писати. Для журналу «Соняшник» написала розповіді про українські церкви, з якими пов'язано багато дивовижних історій. Нариси мали успіх, тому «Соняшник» видав їх окремою книжкою «Наші церкви: історія, дива, легенди».[3]
Публікації окремими книгами
Тисяча парасольок. Казки. — К.: «Веселка», 1990
Арніка. Казка. — К.: «Веселка», 1993
Оповідання з історії Києва. Підручник для 5 класу загальноосвітньої школи. — К.: «Гранд», 1998
Мільйон мільйонів сестричок. Казки. — К.: «Лелека», 1999
Наші церкви: історія, дива, легенди. Нариси для дітей середнього шкільного віку. — К.: «Соняшник», 2002
Київські казки.- Львів: «Видавництво Старого Лева», 2006
Kyiv Stories. Переклад Оксани Луцишиної. — Львів: «Видавництво Старого Лева», 2006
Казочки-куцохвостики. — Львів: «Видавництво Старого Лева», 2006
«Для багатьох дорослих дядь і тьоть, у тому числі й письменників, світ підлітків — це така собі terra incognita, звідки ми давно пішли і не знаємо, що там діється. Якщо в героях „дорослої“ літератури можна змальовувати а хоч би й себе коханого — свої вподобання, переживання, і читачеві то буде цікаво, то у творах для підлітків такий „номер“ не пройде. Тут потрібне перевтілення. Потрібні знання про цю „землю невідому“, в яку нас не поспішають впускати».[6]
«Коли розмовляємо рідною мовою, ми звучимо в унісон зі своєю землею!»[7]
«Від діда Танасія я дістала промовистий дарунок — товсту книгу поезії Лесі Українки. Та книжка стала моєю улюбленою, як і образ самої Лесі. У ній я вбачала споріднену душу. Бо ж вона теж з дитинства писала вірші. Як і моїх рідних, Лесину тітку засудили за патріотизм, і саме їй Леся присвятила свій перший вірш. Згодом я грала роль Лесі Українки на шкільній сцені. За творами славетної Лесі писала твір на вступних іспитах. А тепер мої книжки відзначено премією, що носить це дороге для мене ім'я».
«А от мій батько через моє віршування зажурився. Він розумів, що мені потрібно вчитися, а дочку політв'язня в вузах не чекатимуть. Він побоювався, що через його минуле мені буде складніше в житті. Але він помилявся. Певна доза гіркоти мені випала вже в дитинстві, але вона виявилася ціннішою за будь-які житейські пільги, бо навчала стійкості, терпіння й наполегливості. Навчала всупереч обставинам досягати мети».
«В своїх казках я пишу про вічні цінності українського народу. Недавно вийшла у світ моя книжка „Макове князювання“, в яку включено казки про наші свята. Адже в святах багато казкового, чарівного! От хоча б перетворення звичайного яєчка в красуню-писанку, що несе на собі чарівні знаки. Про неї я розповіла в казці „Писанка“. Або звичай справляти на Великдень обновки, про який нам нагадує вірш Тараса Шевченка „На Великдень, на соломі“. Чому їх справляли? Що вони значили? Про це — моя казка „Молоданчик“. А хіба не варті казок свято Івана Купала, коли зілля набирається найбільшої сили, або повна краси й поезії Зелена неділя, в якій можна віднайти загублену гармонію життя, і Різдво, і Спаса та Маковія, і чимало інших свят. Вони прикрашали моє дитинство, без них життя втратило б свої найяскравіші барви, тому бережімо їх!».
«На власній долі я переконалася, що успіх — не надто полохливий птах. Його можна упіймати. Щастя — досяжне, просто треба вміти його відчувати».[3]
Хобі
Улюблений відпочинок — подорожувати Україною. Також Зірка Захаріївна любить вишивати і це вміння з покоління в покоління передала своїй дочці Наталці; обожнює справляти українські свята, особливо цінує християнські звичаї, бо зростала у побожній родині; також полюбляє читати різного роду літературу.