Мацієвський Ігор Ярославович

Мацієвський Ігор Ярославович
Народження28 березня 1963(1963-03-28) (61 рік)
Львів, Українська РСР, СРСР
Національністьукраїнець
Країна СРСР
 Україна
Жанрдекоративна склопластика
НавчанняЛьвівський інститут прикладного та декоративного мистецтва (1985)
Напрямокдекоративно-ужиткове мистецтво
Роки творчостіз 1987 року
ВпливЯ. Мацієвський, Б. Галицький, С. Мартинюк
ВчительГалицький Богдан Іванович
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Мацієвський.

Ігор Ярославович Мацієвський (нар. 28 березня 1963, Львів) — український майстер художнього скла. Лауреат Львівської обласної мистецької премії імені Зеновія Флінти (2013). Член Львівської обласної організації НСХУ від 1998 року. Син Ярослава Мацієвського.

Життєпис

Народився 28 березня 1963 року у Львові в родині Ярослава Мацієвського[1].

1985 року закінчив відділення художнього скла Львівського державного інституту прикладного та декоративного мистецтва[2]. Викладачі за фахом — Я. Мацієвський, Б. Галицький, С. Мартинюк[3].

Від 1985 року працював у Львові: спочатку гравірувальником на Львівському виробничому об'єднанні «Райдуга»[1], у 1987—2006 роках — майстром-склодувом на Львівській експериментальній ке­­раміко-скульптурній фабриці[4][2].

У 2010 році обраний головою секції художнього скла Львівської обласної організації НСХУ[1]. Також член Всеукраїнського виставкому декоративно-прикладного мистецтва.

Від 1983 року учасник обласних, всеукраїнських, міжнародних мистецьких виставок і симпозіумів[2]. Персональні виставки проходили у Львові (1999), Києві (2000), Ольштині (Польща, 2008)[1].

Роботи

Створює скульптури, пластику, анімалістику, декоративно-ужитковий посуд[2]. Для творчості Ігоря Мацієвського характерна емоційно трактована фігуративна склопластика, що втілює вічну тему краси жіночого тіла. В архаїчних торсах Праматері сконцентровано життєдайну силу; гранично узагальнені динам. скульптурні композиції подано в стрімкому русі. Автор використовує гутну техніку із застосуванням гальванопластики, серед них[1]:

  • 1987 — «Крізь темряву віків»;
  • 1989 — «Відлига»;
  • 1995 — «Порив»;
  • 1996 — «Леді»[5];
  • 1998 — «Спрагле тіло», «Палкі серця»[5];
  • 1999 — «Мрійник», «Спокуса», «Мати»[5];
  • 2001 — «Наречена»;
  • 2002 — «Танок»;
  • 2004 — «Бик»;
  • 2008 — «Спрага»;
  • 2009 — «Капелюшок», «Жіночність»;
  • 2010 — «Вічний кумир»;
  • 2011 — «+ весна»;
  • 2012 — «Весняна рапсодія»;
  • 2013 — «На камені ноги мию», «Львівська панянка», «Світанок»;
  • 2014 — «Міс чарівність»;
  • 2015 — «Всесвіт»;
  • 2016 — «Шалена юність»;
  • 2019 — «Непереможна воля до перемоги».

Деякі роботи зберігаються у приватних та музейних колекціях в Україні, зокрема, у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва у Києві та Національному музеї у Львові[1], та за кордоном, зокрема у США, Канаді, Німеччині, Австралії, Польщі, Росії, Аргентині, Іспанії[2].

Нагороди

Діяльність мистця відзначена дипломами, почесними грамотами, подяками[2], зокрема, у 2013 році став лауреатом Львівської обласної мистецької премії імені Зеновія Флінти[1].

Примітки

  1. ↑ а б в г д е ж З. А. Чегусова. Мацієвський Ігор Ярославович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2018. — Т. 19 : Малиш — Медицина. — 687 с. — ISBN 978-966-02-8345-9.
  2. ↑ а б в г д е Персональний сайт Ігоря Мацієвськиого. matsiyevskyy.lviv.ua. Архів оригіналу за 8 грудня 2022. Процитовано 20 лютого 2023.
  3. ↑ Мацієвський Ігор Ярославович. art.lviv-online.com. АртЛьвівОнлайн. Архів оригіналу за 6 грудня 2022. Процитовано 20 лютого 2023.
  4. ↑ Художнє скло ЛКСФ. lksf.online. Архів оригіналу за 16 серпня 2022. Процитовано 20 лютого 2023.
  5. ↑ а б в Львівське гутне скло, 2006.

Джерела

Посилання