Маркел Лаврівський
Марке́л Лаврі́вський (також Маркил Лаврівский, Лавровський; пол. Marceli Ławrowski, нім. Marzell Lawrowski von Plöcken; 28 жовтня 1856, с. Себечів — 14 квітня 1927, м. Відень) — австрійський військовик українського походження[1], фельдмаршал-лейтенант австро-угорської армії. ЖиттєписНародився 28 жовтня 1856 року в с. Себечів на Сокальщині в сім'ї греко-католицького священника Діонізія Лаврівського і його дружини Марії з дому Мохнацька[2]. Випускник військової колегії в Санкт-Пельтен і Терезіанської військової академії у Вінер-Нойштадт[3]. Перебував на службі в австро-угорській армії в 1879—1919 роках: ад'ютант батальйону і офіцер озброєння в 10 Полку піхоти в Перемишлі в 1880—1883 роках, командир батальйону в 47 Полку піхоти в Горіції в 1901—1907 роках, командир 77 Полку піхоти в Перемишлі в 1910—1914 роках, командир 11 Гірської бригади в Тузлі (воював на сербському фронті) в 1914—1916 роках, як командир 94 Дивізії піхоти (квітень 1916 — грудень 1917)[4] воював на Італійському фронті (Битва при Капоретто)[5]. Помер 14 квітня 1927 року у Відні[6]. Похований на цвинтарі Нойштіфте Фрідгоф у районі Веринг (Відень)[7]. Звання
Нагороди і відзнаки
РодинаМаркел Лаврівський походив з давнього священичого роду Лаврівських (Лавровських). Його батько о. Діонізій Лаврівський (1822—1881) і всі діди були священниками Перемишльської греко-католицької єпархії. Був племінником українського культурного і політичного діяча, судді і посла Галицького сейму Юліана Лаврівського. Див. такожПримітки
Джерела
Посилання
|