Марин Солячич

Марин Солячич
Marin Soljačić
Марин в 2011 році
Марин в 2011 році
Марин в 2011 році
Народився7 лютого 1974(1974-02-07) (50 років)
Загреб, Югославія
КраїнаСША США
НаціональністьХорватія Хорватія
Діяльністьфізик, викладач університету
Alma materМассачусетський технологічний інститут
ГалузьФізика, електротехніка
ЗакладМассачусетський технологічний інститут
Відомий завдяки:WiTricity, нелінійна оптика, резонансний трансформатор
Нагороди
Особ. сторінкаrle.mit.edu/marin
CMNS: Марин Солячич у Вікісховищі

Марин Солячич (хорв. Marin Soljačić, нар. 7 лютого 1974, Загреб, Югославія) — хорватський науковець-фізик, відомий розробкою резонансного трансформатора.

Біографія

Марин Солячич народився 7 лютого 1974 року в Загребі, Югославія, тепер Хорватія. Після закінчення гімназії №15 в Загребі він вчився в Массачусетському технологічному інституті, де він отримав диплом бакалавра з фізики та електротехніки в 1996 році.[1] 1998 року отримав диплом магістра в Принстонському університеті, а 2000 року отримав вже звання доктора філософії з фізики. 2005 року став професором фізики в Массачусетському інституті. 2008 отримав стипендію МакАртура.[2][3]

2007 року Марин Солячич та його асистенти зробили першу ефективну передачу електроенергії без випромінення на відстань двох метрів включивши лампу на 60 ватт. Ефективність передачі енергії склала 40%. Експерименти та робота з безпровідною передачі енергії Солячича схожі за своїм духом з роботою Ніколи Тесли початку XX століття.[4] Разом з тим вони і суттєво відрізняються: на відміну від безпровідної передачі енергії на великі відстані у Тесли, група Солячича зосереджується тільки на коротких відстанях. Також на відміну від трансформатора Тесли, який резонансно передає енергії електрополями, Солячич використовує з'єднання першочергово за рахунок магнітних полів.[4] Ця робота проводиться в компанії Солячича WiTricity.[5]

Крім безпровідної передачі енергії Солячич працює над низкою проблем електромагнетизму в матеріалах, структурованих за шкалою довжини хвилі, таких як мікро- та нано- структурованих матеріалів для інфрачервоного світла.[6] Його останнє дослідження пов'язане з використанням фотонних кристалів та фотоелектричних комірок отримало грант від Міністерства енергетики США на суму 20 млн доларів.[5]

Примітки

  1. ↑ Photonics and Modern Electro-Magnetics | Marin Soljacic. www.rle.mit.edu (амер.). Архів оригіналу за 2 травня 2017. Процитовано 2 травня 2017.
  2. ↑ Leiby, Richard (23 вересня 2008). For Hopkins Astronomer And 24 Others, The Stars Align. The Washington Post (амер.). ISSN 0190-8286. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 2 травня 2017.
  3. ↑ Engineer Named MacArthur Fellow for Work on Wireless Power and Self-focusing Lasers. IEEE Spectrum: Technology, Engineering, and Science News (англ.). Архів оригіналу за 16 січня 2017. Процитовано 2 травня 2017.
  4. ↑ а б Kurs, André; Karalis, Aristeidis; Moffatt, Robert; Joannopoulos, J. D.; Fisher, Peter; Soljacic, Marin (1 липня 2007). Wireless Power Transfer via Strongly Coupled Magnetic Resonances. Science. Т. 317. с. 83. doi:10.1126/science.1143254. ISSN 0036-8075. Архів оригіналу за 29 листопада 2018. Процитовано 2 травня 2017.
  5. ↑ а б Marin Soljačić: Vjerujem da za dvije ili tri godine više nećete trebati punjače za mobitel. jutarnji.hr (англ.). Архів оригіналу за 20 лютого 2017. Процитовано 2 травня 2017.
  6. ↑ Marin Soljačić, Elefterios Lidorikis, J.D.Joannopoulos, and Lene Vestergaard Hau. Ultra Low-Power All-Optical Switching (англійською) . Physics Department, MIT, Cambridge, MA 02139.

Посилання