Манассе Гербст

Манассе Гербст
Народився1 листопада 1913(1913-11-01)
Галичина, Королівство Галичини та Володимирії, Цислейтанія, Австро-Угорщина
Помер3 січня 1997(1997-01-03) (83 роки)
Країна США
Діяльністькіноактор, актор театру, співак
IMDbID 1795905
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Гербст.

Манассе Гербст (нар. 1 листопада 1913, Галичина, Австро-Угорщина — пом. 3 січня 1997, Галландейл, Флорида, США) — німецькомовний актор німого кіно, дитина-актор, театральний актор та співак.

З 1930 по 1932 роки в Берліні він зіграв у 416 оперетах White Horse Inn. У першій половині 1930-х років Гербст мав стосунки з німецьким бароном Готфрідом фон Краммом, одним із найпопулярніших тенісистів того часу. Через це фон Крамм був засуджений у процесі нацистської пропаганди.[1] Через його єврейське походження та заборони націонал-соціалістів Гербст втік з Німеччини в 1936 році. Пізніше він став громадянином США.

Життєпис

У 1920 році Гербст брав участь у німому фільмі «Папа Гайдн», де зіграв роль маленького сина композитора Йозефа Гайдна.[2] У 1926 році зіграв роль у німому фільмі «Син Ганнібала».[3] Між 1930 і 1932 роками він виступав 416 разів протягом 18 місяців у опереті Im weissen Rössl (White Horse Inn), що завжди мала аншлаги у так званому «Театрі 5000», Großes Schauspielhaus у Берліні, поблизу Шифбауердамма.[4] Його описували як культурну подію у Веймарській республіці, яка протистояла нацистам, які заборонили його як дегенеративне мистецтво (німецькою Entartete Kunst), щойно вони прийшли до влади в 1933 році[5]

У 1931 році 17-річний Манассе Гербст познайомився з одруженим 21-річним Готфрідом фон Краммом у берлінському нічному клубі «Ельдорадо», коли останній був на початку своєї кар'єри чемпіона з тенісу. Вони були близькими друзями аж до вимушеної еміграції Гербста.[6] Його спонсорував фон Крамм, що на той час було дуже незаконним. Гербст і фон Крамм намагалися підтримувати стосунки й надалі, чому намагалось завадити гестапо у ході Другої світової війни.

Манассе Гербст переїхав до Лісабона, Португалія, де не міг знайти роботу, оскільки не знав португальської мови. У 1937 році йому вдалося поїхати до Парижа, де він міг жити зі своїм братом. Звідти він зв'язався з фон Краммом, який отримав листа в Австралії, де він брав участь у тенісних змаганнях. Готфрід фон Крамм сподівався зустрітися з Гербстом у 1938 році, коли він мав приїхати до Парижа, щоб взяти участь у чемпіонаті Франції. Але цього не сталося.

У квітні 1937 року фон Крамма допитували гестапо про його інтимні стосунки з Гербстом. Чоловіча проституція була під забороною. Для нацистів донос на фон Крамма був лише незначним відгалуженням більшої справи Бломберга-Фріча . Намагаючись мінімізувати покарання, фон Крамм намагався скоротити тривалість свого зв'язку з Гербстом якраз в період до прийняття антигомосексуальних законів в 1935 році. У виправдовувальній заяві він заявив, що його шантажував Гербст, щоб уникнути суворого вироку за порушення правил валютного контролю.[7][8] Готфрід фон Крамм був засуджений до року в'язниці, але вийшов на випробувальний термін через сім місяців. Його мати втрутилася і зустріла Германа Герінга, який був членом тенісного клубу Rot-Weiss, за який виступав фон Крамм.[9][10][11]

Після Другої світової війни Гербст, уже будучи одруженим, відвідав Німеччину, щоб подякувати фон Крамму за порятунок йому життя. Пізніше Гербст жив у американському місті Халландейлі (штат Флорида), де і помер у 83-річному віці.[12]

Німе кіно

  • 1920: Папа Гайдн (режисер Карл Фрей) — маленький син композитора Йозефа Гайдна
  • 1926: Син Ганнібала (режисер Фелікс Баш), у головних ролях Ліан Гайд, Альфонс Фрайланд, Фердинанд фон Альтен, Зігфрід Арно, Олександр Мурський, Бруно Арно, Микола Малікофф

Театр

  • 1930—1932: The White Horse Inn (директор Ерік Шарелл) — Пікколо. Разом з Паулем Гербігером, Віллі Шефферсом, Зігфрідом Арно, Максом Гансеном, Вальтером Янкуном, Каміллою Спірою, Отто Воллбургом .

Література

  • Marshall Jon Fisher: Ich spiele um mein Leben. Gottfried von Cramm und das beste Tennis-Match aller Zeiten. Osburg 1990, ISBN 978-3-940731-31-9.
  • Andreas Pretzel: NS-Opfer unter Vorbehalt: Homosexuelle Männer in Berlin nach 1945. LIT, Münster 2002, ISBN 3-8258-6390-5.
  • Marshall Jon Fisher: A Terrible Splendor — Three Extraordinary Men, a World Poised for War, and the Greatest Tennis Match Ever Played. Crown/Archetype 2009. ISBN 978-0307393951
  • Clinton Elliott: The Intimate Lives of Gay Men Past and Present. Author House 2014. ISBN 9781481765091
  • Elizabeth Wilson: Love Game — A History of Tennis, from Victorian Pastime to Global Phenomenon. Serpent's Tail 2014. ISBN 978-1846689116

Примітки

  1. ↑ Über alles geliebt [Архівовано 24 березня 2016 у Wayback Machine.]. Der Spiegel of 13 August 1990 (in German)
  2. ↑ Papa Haydn [Архівовано 13 листопада 2021 у Wayback Machine.] (in German)
  3. ↑ Der Sohn des Hannibal (1926) [Архівовано 13 листопада 2021 у Wayback Machine.] (in German)
  4. ↑ Clinton Elliott: The Intimate Lives of Gay Men Past and Present, see chapter about Gottfried von Cramm
  5. ↑ Im weissen Rössl 1930 [Архівовано 13 листопада 2021 у Wayback Machine.] (нім.)
  6. ↑ Schicksal zwischen Sport, Sexualität und Politik [Архівовано 3 червня 2016 у Wayback Machine.]. Deutschlandfunk of 27 July 2009 (in German)
  7. ↑ Tennis-Baron unterm Hakenkreuz [Архівовано 13 листопада 2021 у Wayback Machine.]. spox.com of 9 November 2015 (in German)
  8. ↑ Tennisbaron von Cramm: Triumph des Charakters [Архівовано 13 листопада 2021 у Wayback Machine.] Norddeutscher Rundfunk of 1 July 2015 (in German)
  9. ↑ Elizabeth Wilson: Love Game — A History of Tennis, from Victorian Pastime to Global Phenomenon [Архівовано 13 листопада 2021 у Wayback Machine.]. Serpent's Tail 2014, S. ?
  10. ↑ Intakt unter Nazi-Zombies [Архівовано 13 листопада 2021 у Wayback Machine.]. Die Tageszeitung of 8 September 2009 (in German)
  11. ↑ Spiel, Knast — und kein Sieg [Архівовано 22 серпня 2018 у Wayback Machine.]. Der Spiegel of 3 July 2009 (in German)
  12. ↑ Manasse Herbst, Social Security Death Index. Архів оригіналу за 24 березня 2016. Процитовано 13 листопада 2021.

Посилання