|
Люлька Архип Михайлович
Архи́п Миха́йлович Лю́лька (10 (23) березня 1908, Саварка, Київська губернія (нині Обухівського району, Київської області) — 1 червня 1984, Москва, СРСР) — український радянський конструктор авіаційних двигунів. Член-кореспондент АН СРСР (з 1960), академік АН СРСР (1968). ЖиттєописУ 1925 році закінчив ремісниче училище в Білій Церкві. З другого разу вступив до Київського політехнічного інституту, який закінчив у 1931. Учень Михайла Кравчука. У 1937—1939 роках, працюючи у Харківському авіаційному інституті, розробив проєкт конструкції першого в СРСР двоконтурного турбореактивного двигуна (ТРД). Розробив проєкт конструкції першого у світі двоконтурного турбореактивного двигуна (1939—1941), інших двигунів. Дослідив нові енергетичні речовини. З 1939 році працював над подальшим розвитком будови свого ТРД в Ленінграді в КБ на одному з місцевих машинобудівних заводів. У 1941—1942 роках евакуйований у Башкірську АРСР, працював на закритому танковому заводі у Челябінську. В 1943 році був направлений в Москву, де працював над проєктами авіаційних двигунів. 1941 року А. М. Люлька запатентував двоконтурну схему турбореактивного двигуна — ТРДД, але на той момент не було можливостей для її практичної реалізації (це стане можливим тільки у 1960-ті роки). Розуміючи це, Архип Михайлович запропонував двигун, заснований на більш простій одноконтурній схемі. Але і цей проект випередив свій час, не маючи аналогів. Двоконтурна схема турбореактивного двигуна є головною схемою сучасних[коли?] двигунів як військової, так і цивільної авіації.[джерело?] З 1946 року — головний конструктор авіаційних двигунів. Згодом під його керівництвом створені потужні ТРД нового типу. Був піонером розробки турбореактивних двигунів для надзвукової авіації, зробивши перші кроки у цьому напрямі ще в далекі тридцяті роки. Під його керівництвом створюється спеціальне КБ, нині НВО «Сатурн», яке носить його ім'я. У 1938 році групою Архипа Люльки розроблений проєкт двигуна РГД-1, що дав би змогу літаку, за задумом авторів, розвинути швидкість до 900 км/год. Але справжнє визнання талановитий конструктор здобув у повоєнні роки. 28 травня 1947 року дослідний літак Су-11 з двигуном ТР-1 конструкції Люльки розвинув швидкість 900 км/год. Згодом ТР-1 було встановлено на дослідні літаки Іл-22. Восени 1957 року відбулися випробування літака Су-7, який вперше перевищив швидкість звуку вдвічі. На базі цього літака згодом були створені бомбардувальник і штурмовик. А один з останніх створених Люлькою двигунів АЛ-31Ф[ru] стоїть на всесвітньо відомому Су-27, яким встановлено 27 світових рекордів і виконуються такі фігури вищого пілотажу, як «Колокол» і «Кобра Пугачова». Дітище Архипа Люльки — двигун АЛ-29 встановлено на макеті-аналозі космічного корабля багаторазового використання «Буран», який свого часу був розроблений у КБ ім. Павла Сухого. У 1948 році у процесі доводочних робіт на базі ТР-3 (тягою 4000 кг) було створено більш потужний двигун тягою 5000 кг, що отримав позначення АЛ-5 і став двигуном для відомих дослідних реактивних літаків: Як-1000, Ла-190, Іл-30, Іл-46. За створення цього двигуна велику групу співробітників КБ на чолі з А. М. Люлькою було нагороджено Державною премією. Після АЛ-5 всі наступні двигуни КБ А. М. Люльки позначалися ініціалами їх розробника. У 1952 році випущено двигун АЛ-7 , який встановлювався на дослідних Іл-54 і на гідролітаках конструкторського бюро Г. М. Берієва Б-10, випущених невеликою серією. Модифікований форсажною камерою згорання АЛ-7 став ТРДФ, АЛ-7Ф і впроваджувався вже на серійних надзвукових літаках Су-7Б, Су-9 і Ту-128. Літаки П. С. Сухого і Г. М. Берієва з двигунами А. М. Люльки встановили понад двадцять світових рекордів. Більш форсований варіант ТРДФ АЛ-21ФЗ (тягою 11200 кгс) став двигуном шести модифікацій літака з крилами змінної стріловидності Су-17 і такої ж кількості модифікацій військового бомбардувальника (з крилами змінної геометрії) Су-24. У 70-ті роки в ОКБ А. М. Люльки на базі двоконтурного реактивного двигуна було створено нові ТРДФ (АЛ-31 та інші), які не поступалися найкращим світовим аналогам. Конструкторську і наукову роботу А. М. Люлька успішно поєднував із громадською діяльністю. Його неодноразово обирали депутатом Верховної Ради СРСР. У 1968 році Архип Михайлович був обраний дійсним членом Академії наук СРСР, де він очолював комісію газових турбін Академії. Останні роки свого життя мешкав в будинку на Протоповському провулку, 6 у Москві. Помер 1 червня 1984 року та похований на Новодівичому цвинтарі у Москві. Двигуни Архипа Люльки на радянських літаках
Відзнаки
ВшануванняВулиця Академіка Люльки у місті Львів. Вулиці Архипа Люльки у містах Біла Церква, Богуслав, Дрогобич, Київ. 25 травня 2007 року, у селі Саварка Обухівського району Київської області — рідному селі А. М. Люльки, на подвір'ї місцевої школи його імені відкрито пам'ятник академіку[1]. На фасаді корпусу № 6 Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» встановлено меморіальну таблицю академіку Архипу Люльці, його портрет — у Галереї видатних випускників КПІ, за головним корпусом КПІ на алеї видатних вчених встановлено пам'ятник Архипу Михайловичу Люльці[2]. Також меморіальні таблиці встановлені на фасаді моторобудівного факультету Харківського авіаційного інституту, на фасаді національного аграрного університету у Білій Церкві та на фасаді будинку на Протоповському провулку у Москві, де у 1974—1984 роках мешкав академік Архип Люлька (відкрита 14 серпня 1987 року). 23 березня 2018 року на державному рівні в Україні відзначалася пам'ятна дата — 110 років з дня народження Архипа Люльки (1908—1984), конструктора авіаційних двигунів[3]. Примітки
Джерела та література
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
