Лозинський Тарас Володимирович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Лозинський.
Тарас Лозинський
Тарас Володимирович Лозинський
Народився28 березня 1959(1959-03-28)
Львів
Помер8 березня 2023(2023-03-08) (63 роки)
Львів
ПохованняЛичаківський цвинтар
Громадянство УРСР → Україна Україна
Національністьукраїнець
Діяльністьхудожник, іконописець, колекціонер Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materУкраїнська академія друкарства Редагувати інформацію у Вікіданих
У шлюбі зРоксоляна Лозинська
ДітиОстап, Устина
Квітка та Климентій Будинкевичі (онуки)

Тарас Володимирович Лозинський (нар. 28 березня 1959, Львів — пом. 8 березня 2023, там само) — український маляр, іконописець, колекціонер, куратор мистецьких видань, співзасновник та заступник директора (2003) Львівського Інституту колекціонерства українських мистецьких пам'яток при НТШ[1]. Член Наукового товариства ім. Шевченка[2]. Батько художника та іконописця Остапа Лозинського.

Життєпис

Народився 28 березня 1959 року у Львові.

Закінчив економічний факультет Українського поліграфічного інституту імені Івана Федорова (1981, нині Українська академія друкарства).

У 1987—2001 роках працював реставратором у майстерні Ніни Присяжної. Викладав в Іконописній школі Українського католицького університету[3].

Могила Тараса Лозинського та його сина Остапа на 75 полі Личаківського цвинтаря

Був членом наглядової ради Львівської національної академії мистецтв[4].

Помер у Львові 8 березня 2023 року, не доживши 20 днів до свого 64-го дня народження. Похований в одній могилі з сином на 75 полі Личаківського цвинтаря.

Доробок

Під впливами малярського досвіду Олекси Новаківського, Романа Сельського, Володимира Патика сформувався як художник з власним авторським стилем.

З 1989 року[2] займався іконописом на склі, автор 800 робіт[1]. Персональна виставка у місті Львові (2013[1], 2019[5], 2024, посмертно[6]).

  • автор книг «Ісус» (2003, спільно з Ігорем Калинцем), «Галицькі оповідки діда Тео» (2016);
  • упорядник низки альбомів та каталогів творів українського мистецтва — «Іван Гречко» (2006), «Михайло Бойчук» (2010)[7], «Анатоль Петрицький» (2012), «Українське мистецтво XV — ХХ ст.» (Т.1 — 2007, Т. 2 — 2008);
  • один з ініціаторів видання серії «українське народне мистецтво» — «Жіноча сорочка Борщівсько-Заставнівського Придністров'я» (2013), «Рушники Наддніпрянської України» (2017), «Буковинські жіночі сорочки» (2018), «Українське народне мистецтво» (2021).

Зібрав велику колекцію творів народного мистецтва.

Цитати

Серед великих митців також є оліймпійські чемпіони, також є свої перше, друге і третє місця. Треба вміти шанувати наших геніїв і тішитися, що вони в нас є.

— Тарас Лозинський, [8]

Примітки

  1. ↑ а б в Яновська, Л. Щоб діти не говорили про українське мистецтво пошепки // Урядовий кур'єр. — 2022. — 14 вересня.
  2. ↑ а б До 60-ліття художника Тараса Лозинського в Національному музеї ім. Андрея Шептицького у Львові наприкінці травня відкриють виставку його ікон на склі // Leopolis.
  3. ↑ Тарас Лозинський // Іконописна школа Українського католицького університету
  4. ↑ Наглядова рада // Львівська національна академія мистецтв
  5. ↑ Від гріхопадіння до Воскресіння: у львівському музеї Шептицького триває виставка Лозинського // galinfo. — 2019. — 5 липня.
  6. ↑ Роман Яців (3 липня 2024). Тарас Лозинський, або тріумф творчого духу. Фотографії старого Львова. 
  7. ↑ керівник проєкту
  8. ↑ Винницька Я., Уляна, Я. Тарас Лозинський: Ми — нація, що не навчились шанувати власних геніїв // Kovcheh.

Джерела

Посилання