Курінне селище Уманське, отримало свою назву за однойменним куренем Січі, у якому жили вихідці з околиць Умані. Засноване в 1794 — це одне з перших 40 поселень чорноморських козаків, переселених на Кубань (див. кубанські козаки).
З 1842 року — станиця Уманська.
З липня 1842 до 1869 року Уманська була адміністративним центром Єйського округу.
У 1906 році у станиці Уманській відкритий осередок українського товариства «Просвіта».
У 1913 в станиці мешкало 23 800 мешканців (13 751 козаків, 10 049 іногородніх). З козацького населення станиці Уманської й інших станиць полкового округу формувалися 1, 2 і 3 Уманський кінні полки, 17 Кубанський пластунський батальйон.
Пізньої осені 1932 станиця Уманська була занесена в «Чорні дошки ганьби», 26 листопада 1932 року постановою Крайкому ВКП(б) обсяг вивозу зерна зі станиці Уманської був збільшений до 200 тон за добу[1], від голоду померли сотні мешканців.
12 січня 1933 року (в час коли у станиці лютував штучно створений голод), Північно-Кавказький Крайком ВКП(б) ухвалив рішення про виселення жителів станиці у «північні райони країни».
У 1934 населення станиці, що вижило, було у повному складі (1200 сімей) виселено в північні райони СРСР і Казахстан. У станицю були заселені військовослужбовці Білоруського і Ленінградського військових округів із сім'ями. Станиця була перейменована в Ленінградську (постанову Президії ВЦИК від 20 червня 1934 року).
Населення
За переписом 1897 року на станиці проживало 11 137 осіб (5649 чоловіків та 5488 жінок)[2]. Розподіл населення за мовою згідно з переписом 1897 року[2]: