|
Левченко Анатолій Семенович
Анато́лій Семе́нович Ле́вченко (нар. 21 травня 1941 — пом. 6 серпня 1988) — український радянський льотчик-космонавт, Герой Радянського Союзу (1987), 64-й космонавт СРСР і 207-ма людина у космосі, льотчик-космонавт СРСР (№ 63), капітан запасу. Здійснив один космічний політ тривалістю 7 діб 21 година 58 хвилин 12 секунд. Помер через 7 місяців після польоту, у віці 47 років, від пухлини головного мозку. ЖиттєписНародився 21 травня 1941 року в селі Основинці Краснокутського району Харківської області Української РСР (тепер — село у Богодухівському районі Харківської області України) у сім'ї слюсаря і водія-механіка Семена Павловича Левченка (нар. 1904 — пом. 1943) та завідувачки дитячим садком Параски Трохимівни (нар. 1904 — пом. 1968). Їхній рід походив від Івана Каразіна, засновника Краснокутського дендропарку[4]. Батька невдовзі мобілізували, а в 1943 році він загинув на війні — в його машину влучила авіабомба[5]. НавчанняУ 1958 році — закінчив Краснокутську середню школу. Відмінником не був, але в старших класах зацікавився фізикою і електротехнікою[6]. Після школи вступив до Харківського авіаційного інженерного училища, проте вчитися передумав, забрав документи і рік пропрацював у садівництві, в садах Краснокутської дослідної станції садівництва. У 1959 році — став курсантом Кременчуцького вищого військового авіаційного училища льотчиків. Однак того ж року училище розформували, а Левченка перевели до Вищого військового авіаційного училища льотчиків в Чернігові, яке він закінчив в 1964 році. В училищі Левченко навчався разом із Петром Климуком, ще одним майбутнім космонавтом, двічі Героєм Радянського Союзу. З 1964 по 1970 рік — служив у різних частинах Військово-повітряних сил СРСР: спочатку в Липецькому районі Липецької області, а потім — в Туркменській РСР, у військовому окрузі Туркестану. У 1967 році — закінчив курси вдосконалення офіцерського складу, а у 1970 — вийшов в запас.
Випробувальна роботаУ 1971 році Анатолій Левченко закінчив Школу льотчиків-випробувачів при Льотно-дослідницькому інституті імені М. М. Громова (ЛДІ) Міністерства авіаційної промисловості СРСР і почав працювати льотчиком-випробувачем ЛДІ. Він поселився у місті Жуковський, де знаходився інститут. Літав на літаках винищувального, бомбардувального і транспортного типів. Проводив роботи, пов'язані з розширенням обмежень і поліпшенням характеристик бойових винищувачів, аеродинамічними дослідженнями, дослідженнями міцності, а також доводкою серійних і модифікованих силових установок та експериментального обладнання. Брав участь у відпрацюваннях систем управління на літаках-лабораторіях зі змінними характеристиками стійкості і керованості. Провів випробування Ту-144 з відпрацювання автоматичного заходу на посадку до висоти 20 метрів, а також брав активну участь у відпрацюванні методики і тактики ведення одиночного та групового повітряного бою із застосуванням ракет ближнього бою. За час випробувальної роботи Левченко освоїв 87 типів і модифікацій літаків. Загалом він мав наліт на літаках 3 574 годин 22 хвилини, у тому числі у випробувальних польотах — 1 979 годин 36 хвилин[7]. В Інституті Левченко познайомився з Людмилою Миколаївною Костроміною, начальником бюро льотно-технічної документації, яка згодом стала його дружиною. У 1974 році в них народився син Кирило. У вільний час Левченки ходили в туристичні походи. Анатолій був «душею компанії», любив грати на гітарі, складав пісні, захоплювався гірськими лижами, плаванням[5]. Космічна підготовка
Наказом № 630 начальника Льотно-дослідницького інституту Левченка зарахували до групи спеціальної підготовки за програмою «Буран» (12 липня 1977). Вже через рік він отримав позитивний висновок Головної медичної комісії, і 1 лютого 1979 року наказом № 34 Міністерства авіаційної промисловості його зарахували до головної групи для підготовки за програмою «Буран». Майже два роки Левченко проходив загальнокосмічну підготовку в Центрі підготовки космонавтів імені Гагаріна. 30 липня 1980 року рішенням медичної комісії Левченка рекомендували зарахувати до групи космонавтів-дослідників, а за два місяці він вже був її членом. В серпні наступного року Левченко увійшов до складу загону космонавтів-випробувачів ЛДІ. А 12 лютого 1982 року, після здачі всіх заліків із загальнокосмічної підготовки, отримав кваліфікацію «космонавт-випробувач». Левченко пройшов повний курс загальнокосмічної підготовки, а також підготовки до польотів на орбітальному кораблі «Буран» і кораблях типу «Союз». З вересня 1982 по травень 1983 року він готувався до польоту у складі дублювального екіпажу з Володимиром Васютіним і Віктором Савіних, проте невдовзі його вивели з екіпажу у зв'язку зі зміною програми польотів на «Салют-7». З грудня 1983 року на базі ЛДІ Левченко проходив підготовку до космічного польоту на кораблі «Буран», під час якої відпрацьовував системи ручного управління і автоматичної посадки на літаку-лабораторії Ту-154 і літаку МІГ-25, оснащених системами управління «Бурану». За планами Міністерства авіаційної промисловості і ЛДІ, Левченко повинен був стати командиром дублювального екіпажу для першого космічного польоту «Бурану» разом з космонавтом-випробувачем Олександром Щукіним. Він проходив підготовку як командир екіпажу разом з Геннадієм Стрекаловим. У 1983 році Левченку надали звання капітана авіації і перевели в запас[9]. Менше ніж за рік, з 20 червня 1986 по 21 травня 1987, він виконав 4 польоти на «БТС-02» (атмосферний літак-аналог «Бурану») для відпрацювання системи автоматичної посадки. Як командир і другий пілот двічі рулював «БТС-02». За випробування авіаційної техніки указом Президії Верховної Ради СРСР 15 серпня 1986 року Левченку було присвоєно звання «Заслужений льотчик-випробувач СРСР». А 4 лютого 1987 року його призначили заступником начальника Галузевого комплексу підготовки космонавтів-випробувачів при ЛДІ, зі збереженням посади космонавта-випробувача і льотчика-випробувача 1-го класу. З 1 березня 1987 року Левченко проходив підготовку до космічного короткострокового польоту у складі групи. З 11 травня по 8 грудня 1987 він безпосередньо готувався до польоту на орбітальну станцію «Мир» як космонавт-дослідник основного екіпажу, разом із Володимиром Тітовим і Мусою Манаровим. Космічний політАнатолій Левченко здійснив перший і останній у своєму житті космічний політ з 21 по 29 грудня 1987 року як космонавт-дослідник на кораблі «Союз ТМ-4». Разом із ним стартували Володимир Тітов і Муса Манаров. Левченко кілька днів провів на борту орбітальної станції «Мир» і повернувся на Землю на «Союзі ТМ-3» разом із командиром Юрієм Романенко і бортінженером Олександром Александровим[10]. Під час польоту космонавт проводив експеримент з дослідження можливості управління «Бураном» в період гострої адаптації до невагомості на спеціальному стенді, розміщеному в побутовому відсіку «Союзу ТМ-4». Загальна тривалість польоту на станцію «Мир» і назад на Землю склала 7 діб 21 година 58 хвилин 12 секунд. 29 грудня 1987 року, через 30 хвилин після приземлення (найкоротший відпочинок після польоту за всю історію космонавтики[4]), Левченко сів за штурвал літака Ту-154 та МІГ-25. Унікальний експеримент провели, щоб з'ясувати, чи здатний людський організм швидко здолати вплив невагомості[6]. На літаках, обладнаних системами управління «Бурану», Левченко успішно виконав самостійні польоти до міста Жуковський Московської області, де розташовується ЛДІ, і назад на Байконур. За мужність і героїзм, проявлені під час космічного польоту, указом Президії Верховної Ради СРСР від 29 грудня 1987 року Левченко був удостоєний звання Герой Радянського Союзу, Льотчик-космонавт СРСР і нагороджений медаллю «Золота Зірка» та орденом Леніна[11]. Хвороба і смертьУ травні 1988 року Анатолій Левченко занедужав і вимушений був лягти у шпиталь. У нього виявили пухлину мозку[12][6]. Найвірогіднішою причиною її появи називають те, що за 10 років перебування в загоні космонавтів Левченку неодноразово доводилося випробовувати перевантаження[5]. Пухлина прогресувала дуже стрімко. Космонавт «згорів» за неповні три місяці, хоча його оперували і намагалися врятувати найкращі лікарі СРСР[5][12]. Помер Левченко 6 серпня 1988 року в московській лікарні. Його поховали в місті Жуковський, під Москвою, на Биковському кладовищі, на так званій «Алеї космонавтів». Володимиру Тітову і Мусі Манарову, які ще майже рік залишалися на станції «Мир», про смерть Левченка вирішено було не повідомляти[5]. Додому вони повернулися з французьким космонавтом Жан-Лу Крет'єном і незабаром побували на могилі товариша[5]. Дружина Левченка не надовго пережила чоловіка: вона померла через 8 років, 29 грудня 1996 року, в день 9-ї річниці жорсткого приземлення Анатолія Семеновича. Серед колег-космонавтів Левченка ходили й інші, непідтверджені версії причин розвитку пухлини. За однією з них, вона розвинулася унаслідок жорсткої посадки «Союзу ТМ-3»[7]: на відміну від двох інших космонавтів, Левченко під час приземлення дуже сильно вдарився головою[5]. За іншою версією, космонавт травмувався ще в космосі — під час випробувань на орбіті на станції «Мир» стався вибух[12][4]. Також причиною розвитку пухлини називали звичайний інсульт, який космонавт переніс за три місяці до смерті[5]. Товариш Левченка, заслужений льотчик-випробувач СРСР Петро Льовушкін вважав, що пухлина розвинулась через космічне опромінення. Він писав:
Льотчик-випробувач ЛДІ, Герой Російської Федерації Олександр Гарнаєв пухлину і хворобу називав «незрозумілою». Він згадував:
Колега і друг Левченка, теж Герой Радянського Союзу і Заслужений льотчик-випробувач СРСР Валерій Меницький взагалі не згадував про пухлину, а лише про якусь «хронічну» хворобу. У мемуарах він писав:
Вшанування пам'яті
Див. такожПримітки
Джерела та література
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
