Левитська Ніна Григорівна
Ні́на Григо́рівна Леви́тська (1 липня 1902, Луцьк — 1 червня 1974, Прага) — українська скульпторка. ЖиттєписНародилась 1 липня 1902 в Луцьку. 1914—1918 років перебувала з родиною у Києві. Закінчила Луцьку гімназію в 1921 році. Працювала вчителькою в сільській школі. Через загрозу арешту за підпільну протипольську діяльність втекла до Чехо-Словаччини. З 1923 — у Празі, де навчалась в Українській студії пластичного мистецтва (1925—1929, викладач К. Стаховський), навчалась музиці в Педагогічному інституті, а також філософії у Карловому університеті (1928). Написала дисертацію «Етика українського філософа Григорія Сковороди», але до захисту її не подала. Навчалась також у Мистецько-промисловій школі (1944, викладач К. Дворжак). Ніна і її чоловік Борис підтримували в Празі дружні стосунки з поетом Олександром Олесем. 1944 року з руки та обличчя Олександра Олеся вона зняла посмертні відбитки, які зберігаються в Музеї української культури у словацькому місті Свидник. Після війни передсмертні листи Олександра Олеся передала на зберігання професору Миколі Мушинці, якого вважала за відсутності власних дітей своїм прийомним сином. 1956—1967 років працювала в українському відділі Слов'янської бібліотеки у Празі.[1] Основна галузь — станкова скульптура. Брала участь в художніх виставках з 1940-х років. Створювала переважно портрети і композиції з використанням гіпсу, теракоту, кераміки, пісковика, майоліки, порцеляни. Померла 1 червня 1974 у Празі. Її могила як і могила її чоловіка Бориса залишається без опіки на Ольшанському кладовищі.[2] Твори
Література
Примітки
Джерела
|