|
Лансопразол
Лансопразол — синтетичний препарат, що є похідним бензимідазолу[2][3], та належить до групи інгібіторів протонної помпи[4][5], що застосовується перорально[6][7] та парентерально.[8] Лансопразол уперше синтезований у Японії в 1988 році[8][9] у лабораторії компанії «Takeda Pharmaceutical» та застосовується у клінічній практиці з 1991 року.[7][8] Фармакологічні властивостіЛансопразол — синтетичний препарат, що є похідним бензимідазолу та належить до групи інгібіторів протонної помпи. За хімічним складом є рацематом двох енантіомерів — S-лансопразолу та R-лансопразолу (декслансопразолу), із яких активнішим є R-ізомер[5][10], який застосовується як самостійний лікарський препарат з 2009 року.[11] Механізм дії препарату полягає в інгібуванні ферменту парієтальних клітин шлунку H+/K+ АТФази (який також називають протонною помпою), що призводить до блокування перенесення іонів водню із парієтальних клітин у порожнину шлунку та гальмування кінцевого етапу секреції соляної кислоти.[2][3] Після введення в організм лансопразол накопичується в каналах обкладочних клітин шлунку, саме у просвіт яких заходять частини молекул протонної помпи, де виключно і відбувається взаємодія препарату із ферментом H+/K+ АТФазою виключно парієтальних клітин шлунку[5] та не взаємодіє з H+/K+ АТФазами та H+/Na+ АТФазами інших тканин (епітелію жовчевих шляхів, гематоенцефалічного бар'єру, кишкового епітелію, епітелію рогівки та м'язів, остеокластів та клітин імунної системи).[3] Найвища ефективність лансопразолу спостерігається при показнику pH шлункового соку не вище 4, і при застосуванні лансопразолу цей показник утримується більш тривало, ніж при застосуванні омепразолу та пантопразолу.[3] Лансопразол пригнічує секрецію соляної кислоти парієтальними клітинами слизової оболонки шлунку; у тому числі як спонтанну (базальну), так і стимульовану гістаміном, гастрином та ацетилхоліном.[3][12] Оскільки застосування лансопразолу знижує рівень кислотності шлунку, то це призводить до стимуляції вироблення гастрину.[6][7] Лансопразол має власну активність проти Helicobacter pylori[2][6], використовується у схемах ерадикації цього мікроорганізму, та має власні гастропротекторні властивості.[3] Активація лансопразолу у кислому середовищі шлунку відбувається швидше, чим активація інших інгібіторів протонної помпи.[9][13] Але лансопразол має найкоротший серед усіх блокаторів протонної помпи час зв'язування із протонною помпою — лише 15 годин, що призводить до найшвидшого відновлення шлункової секреції після застосування даного препарату, тоді як у пантопразолу цей час становить 46 годин, а у рабепразолу та омепразолу — 30 годин.[2][12] Лансопразол у меншому ступені, ніж омепразол, взаємодіє із системою цитохрому Р-450[3], і не рекомендований до застосування лише із атазанавіром. При застосуванні лансопразолу в дозі 30 мг/добу протягом 4 тижнів спостерігається заживлення виразки дванадцятипалої кишки у 90—95% хворих, при застосуванні протягом 8 тижнів аналогічної дози препарату при виразці шлунку заживлення виразки спостерігається у 80—97% хворих.[8] Лансопразол також ефективний при застосуванні з профілактичною метою для попередження повторних шлунково-кишкових кровотеч у хворих виразковою хворобою шлунку та дванадцятипалої кишки, які були ускладнені кровотечею.[14] Висока ефективність лансопразолу спостерігається при застосуванні даного препарату і при гастроезофагальній рефлюксній хворобі.[8][13] Згідно експериментальних даних, лансопразол може бути ефективним засобом для лікування мультирезистентного туберкульозу.[15][16] При тривалому застосуванні лансопразолу спостерігається збільшення кількості хромафінних клітин у слизовій оболонці шлунку.[6] У 2010 році FDA випустило бюлетень із попередженням про підвищений ризик переломів стегна, зап'ястя та хребта при тривалому (більше 1 року) або при застосуванні у високих дозах препаратів із групи блокаторів протонної помпи (у тому числі лансопразолу, а також омепразолу, пантопразолу, рабепразолу, езомепразолу та декслансопразолу).[17] ФармакокінетикаЛансопразол швидко та повністю всмоктується при прийомі всередину, біодоступність препарату складає в середньому 85% при пероральному застосуванні[8][9] (максимальна біодоступність препарату — до 91%[5][7]). Максимальна концентрація лансопразолу в крові досягається протягом 1,5—2,2 годин.[6] Лансопразол майже повністю (на 97%) зв'язується з білками плазми крові.[8] Лансопразол всмоктується у слизовій оболонці тонкого кишечника, та накопичується у парієтальних клітинах шлунку.[3][12] Після всмоктування лансопразол перетворюється у активну форму — сульфенамід, та, на відміну від більшості інших препаратів групи інгібіторів протонної помпи, зв'язується із двома молекулами цистеїну протонної помпи, що забезпечує більш стійкий зв'язок із ферментом H+/K+ АТФазою.[7][8] У інших тканинах лансопразол не створює високих концентрацій, погано проходить через гематоенцефалічний бар'єр, може проходити через плацентарний бар'єр та виділятися у грудне молоко.[6] Метаболізується лансопразол у печінці із утворенням кількох неактивних метаболітів.[8] Виводиться препарат із організму переважно із фекаліями (80%), частково із сечею (20%).[5][8] Період напіввиведення препарату становить в середньому 1,3 години[8], у літніх людей цей показник зростає до 1,9—2,9 годин, при печінковій недостатності період напіввиведення лансопразолу збільшується до 3,2—7,2 годин, а при нирковій недостатності період напіввиведення дещо вкорочується.[6] Показання до застосуванняЛансопразол застосовується при виразковій хворобі шлунку та дванадцятипалої кишки, синдромі Золлінгера-Еллісона, гастроезофагеальній рефлюксній хворобі та рефлюкс-езофагіті, у схемах ерадикації Helicobacter pylori.[4][18] Лансопразол застосовується також для профілактики та лікування медикаментозних уражень шлунку та дванадцятипалої кишки, спричинених нестероїдними протизапальними препаратами.[8] При проведенні спостережень у Нідерландах виявлено, що при застосуванні лансопразолу побічні ефекти виникають в середньому у 17,4% пацієнтів при тривалому застосуванні. Найчастішими побічними ефектами при застосуванні препарату були діарея (3,7% випадків застосування), головний біль (2,5%), нудота (2,2%), шкірні реакції (2,0%), головокружіння (1,8%).[8] Також при застосуванні препарату можуть спостерігатися наступні побічні ефекти[6][18]:
ПротипоказиПротипоказами до застосування лансопразолу є підвищена чутливість до препарату, вагітність та годування грудьми, злоякісні пухлини травної системи.[6][18] З обережністю лансопразол застосовується при порушеннях функції печінки та в дитячому віці.[6] В Україні лансопразол не рекомендований для застосування у дитячому віці.[4] Форми випускуЛансопразол випускається у вигляді капсул по 0,015 та 0,03 г.[5] Сучасною формою випуску препарату є желатинові капсули із мікрогранулами лансопразолу (пелетами), які випускаються по 30 мг препарату в капсулі.[3] У ряді країн зареєстрована також форма випуску лансопразолу для внутрішньовенного застосування.[5][8] Лансопразол разом із тинідазолом та кларитроміцином входить до складу комбінованого препарату «Клатінол».[19] Примітки
Джерела |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
