Кіт Енген
Кіт Енген (англ. Kieth Engen; 5 квітня 1925, Фрейзі, Міннесота, США — 2 вересня 2004, Мурнау-ам-Штаффельзе, Німеччина) — американський оперний співак-бас, який протягом кількох десятиліть виступав на сцені Баварської державної опери. Попри те, що в основному працював у Мюнхені, він з'являвся на міжнародному рівні як запрошений співак у великих оперних театрах і фестивалях, а також виконав і записав багато ораторій і кантат «Страстей» Баха, переважно з диригентом Карлом Ріхтером. Він народився у Фрейзі, Міннесота та помер у Мурнау-ам-Штаффельзе, Німеччина, у віці 79 років. У 1962 році отримав почесне звання оперного виконаця і був нагороджений баварським орденом «За заслуги». У середині 1950-х років паралельно виступав як попспівак під псевдонімом Стен Олівер. БіографіяРанні рокиНародився у Фрейзі, Міннесота. Походив з музичної сім'ї та закохався у спів у дитинстві. Дід був диригентом, а мати — співачкою та вчителем вокалу. Він закінчив школу у Берклі та вступив до Університету Каліфорнії. Там він вивчав бізнес-адміністрування без особливого ентузіазму, але паралельно опановував спів в Емі Макмюррей, яка навчалася в Німеччині під керівництвом Ліллі Леманн. Після закінчення університету він вивчав німецьку мову та літературу в Цюриху, отримавши дворічну стипендію. Після повернення до Каліфорнії він співав на місцевих концертах і творчих вечорах, працював на складі й асистентом хору, щоб накопичити достатньо грошей для навчання оперному співу в Європі. У 1951 році Енген вступив до Віденської музичної академії, де навчався під керівництвом Елізабет Радо, Тіно Патьєри та оперного співака-баса Павла Лудікара, який також став його другом і прикладом для наслідування[4][5]. Після кількох років у Німеччині він змінив написання свого імені відповідно до німецької фонетики[6]. Співоча кар'єраДебютував в опері у 1952 році в Оперному театрі Граца в ролі Монтероне в «Ріголетто» і того ж сезону заспівав з трупою різні ролі, зокрема Заккарія у «Набукко». Саме в Граці він познайомився зі своєю майбутньою дружиною, акторкою Ерікою Бергофер. Вони одружилися у 1953 році. Тоді вона була членом трупи Бурґтеатру у Відні. Щоб бути поруч з дружиною, Енген провів наступні два роки у Відні, співаючи в американських музичних ревю, створених Інформаційною службою США та поставлених Марселем Праві під гаслом «So singt Amerika» (Так співає Америка)[7][8][9]. Його перша поява у Баварській державній опері відбулася у 1954 році у ролі Синьої Бороди в опері Бартока «Замок Синьої Бороди». У березні 2000 року в інтерв'ю Енген сказав, що завдяки своєму зросту отримав цю роль. За словами Енгена, Герта Топпер, виконавиця партії Джудіт, була високою жінкою, і режисер наполягав на такому ж високому виконавцю Синьої Бороди. У 1955 році він став постійним членом трупи та продовжував виступати там до виходу на пенсію у 1996 році, з'явившись 2122 рази в більш ніж 125 партіях басового репертуару. Останньою його появою була партія бургомістра в опері Райман «Палац». На знак визнання його досягнень у 1962 році йому було надано почесне звання оперного виконавця, а згодом – баварський орден «За заслуги»[10][11]. За свою кар'єру Енген виконав більшість головних басових партій. Окрім головної ролі в «Замку Синьої Бороди» та Заккарії в «Набукко», до них входили: ролі Моцарта, графа Альмавіви у «Весіллі Фігаро», Зарастро у «Чарівній флейті» та головна роль у «Дон Жуані»; Рокко та Дон Фернандо у «Фіделіо» Бетховена; Марке у «Трістані та Ізольді» Вагнера та Гундінг у «Валькірії»; Томмазо в «Долині» Д'Альбера, Ла Роше в «Каприччіо» Ріхарда Штрауса та вчителя музики в «Аріадні на Наксосі»; султан у «Турок в Італії» Россіні; Енріко в «Анні Болейн» Доніцетті; Рамфіс в «Аїді» Верді; Мефісто у «Фаусті» Гуно; Доктор у «Воццеку» Албана Берга[8]. Хоча його кар'єра в основному базувалася в Мюнхені, Енген також виступав як запрошений співак в інших німецьких оперних театрах і за кордоном. Він з'явився на Байройтському фестивалі у 1958 році у ролі Генріха у постановці Віланда Вагнера «Лоенґрін» і на Зальцбурзькому фестивалі у 1962 році в ролі Ахіора в опері Моцарта «Звільнення Вітулія». Він кілька разів виступав як запрошений артист у Віденській державній опері з 1955 до 1972 рік і дебютував у США у 1961 році як Раймонд Бідебент у постановці Опери Сан-Франциско «Лючії ді Ламмермур». Протягом цього сезону він також з'явився там як граф Альмавіва у «Весіллі Фігаро», Дон Фернандо у «Фіделіо», Фріц Кетнер у «Нюрнберзьких мейстерзінгерах», Варлаам у «Борисі Годунові» та Айва у «Сні в літню ніч». Подальші міжнародні виступи включали лондонську Ковент-гарден (1956, 1968), Ла Монне в Брюсселі (1963), Паризьку національну оперу (1963, 1989) і Театр Колумба у Буенос-Айресі (1967). Він також виступав на Флорентійському музичному травні й Единбурзькому фестивалі[12][8][13]. Енген брав участь у кількох світових прем'єрах, співаючи імператора Рудольфа в «Гармонії світу» Гіндеміта (1957), Олександра Дюма в «Кривавому місяці» Нормана Делло Жойо (1961), Океана в «Прометеї» Карла Орфа (1968), президента Сенату в «Бельтазарі» Фолькера Давида Кірхнера (1986) і Царя у «Царя Убу» Пендерецького (1991)[8][14]. З 1956 року Енген виконав і записав багато творів Баха з Münchener Bach-Chor під керівництвом Карла Ріхтера[15][16]. Він був солістом у першому записі кантати «Kreuzstab» для бас-соло Ріхтера у 1957 році[17] серед багатьох кантат, і він був vox Christi (голосом Христа) в обох «Страстях за Іваном» (1960 і 1964)[18] і «Страстях за Матвієм» (1958)[19], виконуючи басові арії для запису 1969 року[20]. У середині 1950-х років мав коротку кар'єру в Німеччині попспівака під псевдонімом Стен Олівер. Він зробив кілька записів на лейблі Polydor, які увійшли в німецькі чарти. Серед них «Ein Haus in Havanna» (Будинок у Гавані) і «Das Geisterschiff von Ohio» (Корабель-привид з Огайо)[21]. Він також співав під цим іменем у легких комедіях «Das alte Försterhaus» (1956)[22] і «Der kühne Schwimmer» (1957)[23]. Пізні рокиНа пенсії Енген викладав спів і був членом журі співочих конкурсів[24]. Він помер у віці 79 років у Мурнау-ам-Штаффельзе, де він з дружиною жив з 1972 року[15]. У некролозі у «Шпіґелі» його описано як допитливого, впевненого у стилі та інтелігентного[25][a]. Рональд Адлер, колишній художній керівник Баварської державної опери та давній друг Енгена, писав, що його особистість відзначалася непохитною доброзичливістю, добротою та спокійною мудрістю з увагою, яка завжди була на головному — любові до музики, життя та людей[26][b]. ДискографіяОпера
Ораторія і духовна музика
Виноски
Примітки
Посилання |