|оригінальна_назва=
Кіренга (рос. Киренга) — річка в Іркутській області Росії. Впадає у річку Лену, із правого берега, і належить до її водного басейну.
Географія
Річка бере свій початок у Байкало-Ленському заповіднику, в південній частині Байкальського хребта, на західних його схилах, на висоті 1500 м, поблизу висоти 2186 м, всього за 6 км на захід від берега озера Байкал, та за 65 км на південь — південний-захід від витоку річки Лени. Від витоку до впадіння Правої Кіренги (відрізок русла 77 км) носить назву — Ліва Кіренга. У верхів'ї тече в північно-західному та західному напрямку, а після гори Мукчика (853 м) повертає на північ — північний-схід і тече в основному в цьому напрямку до самого гирла. Впадає у річку Лену, з правого берега у місті Кіренську (Іркутська область).
Довжина річки 746 км, площа басейну — 46 600 км². На всій протяжності русло річки має гірський характером течії. Швидкість течії коливається у межах 1,4-1,9 м/с, тільки на окремих ділянках зменшується до 0,8-1,1 м/с. Ширина русла в середній течії 90-170 м, глибина — 1,2-2,6 м; в нижній течії ширина доходить до 258–358 м, а глибина — до 3,2-5,8 м.
Острови
В середній та нижній течії русло річки розбивається на окремі рукави, утворюючи при цьому численні великі та малі острови. Найбільші із них (від витоку до гирла): Заключчя, Курейський, Єловий (верхній), Чорнобровинський, Ведмежий, Луг, Піщаний, Круговський (найбільший), Матерський, Заярський, Конеслужний, Єловий (нижній), Рейський, Манаківський, Безруківський, Монастирський[5].
Етимологія
Існує кілька версій про походження назви річки:
- Загальновизнаним вважається тлумачення М. Мільхеєва, згідно з яким гідронім перейнятий із евенкійської мови і походить від евенського слова кири із суфіксом ӈга, що в перекладі означає — «брудний». Дно Кіренги вистелене камінням, внаслідок чого виникає оптичний ефект за яким поверхня річки здається чорною, хоча насправді вода в ній чиста та прозора.
- Згідно з іншою версією, яка в першу чергу поширена серед жителів міста Кіренська, назва гідроніму походить від евенського слова кіренӈа, що означає — «орлине гніздо».
- У Якутії поширена ще одна версія, про тюркомовне походження назви: від якутського киирии уҥа, що означає — «вхід праворуч», у значенні — «права притока»[6].
Гідрологія
Живлення річки переважно дощове. Річка замерзає в кінці жовтня — на початку листопада і залишається під крижаним покривом до кінця квітня — початку травня.
За період спостереження протягом 25 років (1966–1990) на станції у селі Карам за 435 км від гирла, середньорічна витрата води річки становила 89,1 м³/с[7].
За період спостереження протягом 2 років (1969 та 1988) на станції у селі Кутіма, за 93 км від гирла, середньорічна витрата води становила 843,8 м³/с[8].
Спостереження за водним режимом річки також проводилось протягом 64 років (1927–1990) на станції у селі Шорохове (Кіренський район, Іркутська область), розташованого за 18 км від гирла, впадіння Кіренги у Лену. Середньорічна витрата води яка спостерігалася тут за цей період становила 649,82 м³/с для водного басейну 46500 км², що становить понад 99% від загальної площі басейну річки. Величина прямого стоку в цілому по цій частині басейну становила — 442 міліметра на рік[9].
За період спостереження встановлено, мінімальний середньомісячний стік становив 145,67 м³/с (у березні), що становить менше 6% від максимального середньомісячного стоку, який відбувається у червні місяці та становить — 2462,50 м³/с і вказує на доволі велику амплітуду сезонних коливань.
За період спостереження, абсолютний мінімальний місячний стік (абсолютний мінімум) становив 90,7 м³/с (у лютому 1968 року), абсолютний максимальний місячний стік (абсолютний максимум) становив 3820 м³/с (у червні 1959 року).
Показники середньомісячної витрати води річки: Кіренга
за 64 роки спостереження 1927-1990 на станції: с. Шорохове (за 18 км від гирла), м³/с:
Притоки
Річка Кіренга приймає понад сім десятків приток, довжиною понад 10 км. Найбільших із них, довжиною понад 50 км — 16 (від витоку до гирла):[4][10]
Населенні пункти
Верхів'я річки Кіренги малозаселене. На берегах річки розташовано понад два десятки населених пунктів, частина з яких нежилі (від витоку до гирла); села: Муринія (нежиле), Карам, Тарасове, смт. Улькан, села: Окунайське, Новоселове, смт. Магістральне, села: Ключі, Іспиритиха, Козачинське, Деоринське (нежиле), Осинове, Карнаухове, Єрмаки, Поперечне, Вилюєве (нежиле), Шарабора (нежиле), Нижньомартинове, Грем'яче (нежиле), Кутима, Моголь (нежиле), Усть-Кіренга, Шорохове, Юксеєве (нежиле), Гарь, Сидорове, м. Кіренськ[5].
Див. також
Примітки
Посилання