Кушнір Василь Михайлович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Кушнір.
о. Василь Кушнір
Народився17 вересня 1893(1893-09-17)
Вікно, Королівство Галичини і Володимирії, Австро-Угорська імперія
Помер25 вересня 1979(1979-09-25) (86 років)
Вінніпег
ПохованняВінніпег
ГромадянствоАвстро-Угорщина Австро-Угорщина → Канада Канада
Національністьукраїнець
Діяльністьгромадський активіст
Alma materЄзуїтська колегія Canisianum в Інсбруку і Інсбруцький університет
Науковий ступіньдоктор богослов'я
НагородиШевченківська медаль (Канада) (1961)
Медаль папи Павла VI (1961)

о. Васи́ль Кушні́р (17 вересня 1893, Вікно нині Гусятинський район Тернопільської області — 25 вересня 1979, Вінніпег, Канада) — український релігійний і громадський діяч, священник УГКЦ.

Життєпис

Народився в селі Вікно на Гусятинщині в сім'ї Михайла Кушніра. Навчався у гімназіях Тернополя і Львова. Під час Першої світової війни воював у складі австро-угорської армії на італійському фронті, 3 роки перебував у полоні. Повернувся в Україну через Одесу, служив у частинах Червоної армії у Харкові та Вінниці, звідки втік до рідного села. У 1923—1924 роках учителював[1].

Студіював богослов'я у Львові та Інсбруці (1926—1929)[2], де здобув докторат, захистивши докторську дисертацію про християнізацію України («Christianisierung der Ukraine», захист 16 березня 1929 року)[3]. Висвячений на священника 13 жовтня 1927 року владикою Никитою Будкою в селі Добромірка на Збаражчині[4] — рідному селі єпископа Будки. В 1927—1934 роках був професором історії Церкви духовної семінарії у Станіславові.

З 1934 року — в Канаді, канцлер єпархії у Вінніпезі. Згодом генеральний вікарій, член — засновник Комітету Українців Канади, його президент (1940—1952, 1957—1971), в 1971 році став почесним президентом.

Опікувався табором інтернованих вояків дивізії «Галичина» «Макмеррі» в Шотландії. В листопаді 1946 р. Василь Кушнір і Володимир Коссар вручили петицію від КУК Генеральному секретарю ООН Трюгве Лі із закликом ООН створити організацію, яка б зайнялася налагодженням фінансування, транспортування й поселення 800 тисяч переміщених осіб української національності; зокрема про надання допомоги у поселенні 300 тисяч таких осіб у Канаді, США, Аргентині. У 1954 як один із представників Канади підписав Декларацію Атлантичної унії (НАТО)[1].

Засновник і голова Панамериканської української конференції, член Канадської Ради народного мистецтва, голова і перший президент Світового конгресу вільних українців в 1967—1969 і вдруге в 1973—1978.

Автор багатьох статей; виступав на радіо «Свобода».

Нагороджений Шевченківською медаллю та Медаллю папи Павла VI. 1977 з нагоди 50-ліття священства іменований Протонотарем Ватикану[1].

Помер у Вінніпезі 25 вересня 1979 року і там похований[4].

Примітки

  1. ↑ а б в Кушнір Василь Михайлович - Енциклопедія Сучасної України. esu.com.ua. Архів оригіналу за 1 березня 2016. Процитовано 16 лютого 2016.
  2. ↑ Dmytro Blažejovskyj. Byzantine Kyivan rite students… — P. 101.
  3. ↑ Dmytro Blažejovskyj. Byzantine Kyivan rite students… — P. 306.
  4. ↑ а б Dmytro Blazejowskyj. Ukrainian Catholic Clergy in Diaspora (1751—1988)… — P. 125.

Література

  • Куліш Н. С. Кушнір, Василь // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Кушнір,_Василь
  • Dmytro Blažejovskyj. Byzantine Kyivan rite students in Pontifical Colleges, and Seminaries, Universities and Institutes of Central and Western Europe (1576—1983), AOSBM, Sectio I. — Vol. 43. — Rome 1984. — 366 P. (англ.)
  • Dmytro Blazejowskyj. Ukrainian Catholic Clergy in Diaspora (1751—1988). Annotated List of Priests Who Served Outside of Ukraine. — Rome 1988. — 284 P. (англ.)

Посилання