|
Куцин Олег Іванович
Олег Іванович Куцин (псевдо: «Кум»; 23 листопада 1965, Івано-Франківськ — 19 червня 2022, с. Вірнопілля, Харківська область) — український громадський, політичний та військовий діяч, командир 49-го окремого стрілецького батальйону Сухопутних військ ЗСУ («Карпатська Січ») (травень — червень 2022), керівник «Легіону Свободи»[1], член Політради Всеукраїнського об'єднання «Свобода», голова Закарпатської обласної організації Всеукраїнського об'єднання «Свобода», командир Окремої зведеної штурмової роти «Карпатська Січ» 93-ї механізованої бригади Збройних сил України, заступник голови Тячівської районної державної адміністрації (2005—2006), його двічі обирали депутатом Тячівської міської ради[2]. Життєпис Олег Куцин народився 23 листопада 1965 року в Івано-Франківську, де у той час навчалися його батьки. Закінчив Тячівську СШ № 1, нині ЗОШ № 1 імені Василя Ґренджі-Донського[3]. У 1982—1984 роках навчався в Івано-Франківському інституті нафти і газу. Після строкової служби, яку проходив у 1986—1989 роках, продовжив навчання у Львівському політехнічному інституті. Закінчив Львівський регіональний інститут державного управління НАДУ при Президентові України. У 2015 році пройшов курс військової підготовки у Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного за спеціальністю «Бойове застосування механізованих з'єднань, військових частин і підрозділів». З 1987 року працював на Тячівському заводі «Зеніт», де пройшов шлях від майстра до виконуючого обов'язки директора. У 2005—2006 роках — перший заступник голови Тячівської райдержадміністрації[4]. З 2016 року з сім'єю проживав у Києві. З січня 2022 року — заступник директора, а з 15.02.2022 — перший заступник директора Комунальної організації «Муніципальна охорона» в місті Києві {1} Політична діяльністьУ 1989 році Олег Куцин вступив у «Народний рух України за перебудову». 4 жовтня 1989 року, попри сувору заборону комуністів, вперше вивісив синьо-жовтий прапор у рідному Тячеві. Сталося це під час установчих зборів Тячівської районної організації Руху.[5] Брав активну участь у виборах до Верховної ради 1990 року. Учасник «Революції на граніті». Був головою Закарпатської обласної організації Всеукраїнського політичного об'єднання «Державна самостійність України». У 1998 році балотувався до Верховна Рада 3-го скликання від Виборчого блоку партій «Менше слів»[6]. 28 травня 2003 року Верховний Суд України зняв з реєстрації Всеукраїнське політичне об'єднання «Державна самостійність України» як таке, що не відповідає нормам українського законодавства. Олег Куцин стає членом Всеукраїнського об'єднання «Свобода». Згодом головою Закарпатської обласної організації та членом Політради ВО «Свобода». У 2007 році Олег Куцин включений до партійного списку ВО «Свобода» на позачергових виборах до Верховної Ради 7-го скликання. Олег Куцин балотувався у 2012 році в одномандатному окрузі № 72 (Рахівський район, частина Тячівського району) від ВО «Свобода» до Верховна Рада 7-го скликання, зайняв третє місце, за нього проголосувало 5 542 виборців. На позачергових виборах до Верховної ради 2014 року Олег Куцин включений до партійного списку під № 30[7]. Всеукраїнське об'єднання «Свобода» посіла сьоме місце за кількістю голосів виборців, не подолала 5 % бар'єру, не пройшла до Парламенту. У 2015 році Олег Куцин очолював виборчий список ВО «Свобода» на виборах до Закарпатської обласної ради 8-го скликання[8]. З 2015 року очолював «Легіон Свободи», комбатантське об'єднання членів ВО «Свобода», які беруть участь у Війні на сході України. У березні 2017 року Слідчий комітет Російської Федерації порушив кримінальну справу проти Олега Куцина[9][10]. Окрема зведена штурмова рота «Карпатська Січ»З початком військових дій на сході України, наприкінці травня — початку червня 2014 року, Олег Куцин організував волонтерську групу з свободівців, яка почала збирати та доправляти допомогу українським військовим, які несли службу в районі окупованого Слов'янська Донецької області. Допомагали в основному бійцям Національної гвардії і суміжних підрозділах Збройних Сил України. Спочатку волонтерів було всього півтора десятка чоловік, основу складали хлопці зі Стрия, Закарпаття та Києва. На початку літа 2014 року волонтери ухвалили рішення вступити до лав Національної гвардії України. Добровольці пройшли навчання на тренувальній базі в Нових Петрівцях. Було вирішено створити єдиний підрозділ з побратимів-волонтерів, яких на той момент було вже 35 осіб. Так була створена Окрема добровольча чота «Карпатська Січ» 93-ї механізованої бригади Збройних сил України, яка отримала назву на честь української парамілітарні організації «Карпатська Січ», яка існувала на Закарпатті у 1938—1939 роках. Місцем постійної дислокації Окремої зведеної штурмової роти «Карпатська Січ» стала Дніпропетровська область. У жовтні 2014 року «Карпатська Січ» зайняла позиції у селищі Піски, та залишалась там до березня 2016 року. За цей час чота стало ротою, взяла участь в обороні Донецького аеропорту, боях за Піски, шахту «Бутовка», Водяне, Опитне[11], Первомайськ. Олег Куцин був поранений напередодні Різдва, у бою за селище Піски[12] Останні 10 місяців свого існування Окрема зведена штурмова рота «Карпатська Січ» перебувала під постійними обстрілами ворожої артилерії в околицях Донецького аеропорту. Під час виконання бойових завдань «Карпатська Січ» втратила 7 вояків, 40 вояків отримали поранення. 13 квітня 2016 року Окрема зведена штурмова рота «Карпатська Січ» була розформована[13]. 49-й окремий стрілецький батальйон ЗСУ «Карпатська Січ»З початком повномасштабної російської агресії 24 лютого 2022 року патріоти без досвіду бойових дій та добровольці з інших країн згуртувалися навколо ядра ветеранів «ОДЧ Карпатська Січ», створивши добровольчий батальйон. Вони обороняли Київ, тримали позиції в Ірпіні, Романівці, Стоянці та на Броварському напрямку. Після деокупації Київщини підрозділ виконує завдання на Ізюмському напрямку. У квітні 2022 року, коли треба було зупинити наступ на Барвінкове, де ворог намагався відсікти основні комунікації наших військ на Донбасі, командувач ОК «Схід» Олег Мікац, який вже кинув у бій усе, навіть батальон забезпечення, особисто звернувся за допомогою до Олега Куцина, командира добровольчого загону «Карпатська січ» і попрохав його негайно виїхати в Харківську область і очолити оборону в селі Вірнопілля — важливому рубежі перед Барвінковим.[14]. Перед тим 8 квітня у Вірнопіллі загинув комбат 2-го добровольчого батальйону львівського «Правого сектору» Тарас Бобанич. Куцин негайно виїхав у Вірнопілля із загоном добровольців, у яких на початку не було жодного протитанкового ракетного комплексу, і навіть гранатомети рахували поштучно. На них наступали бойові групи зі складу 1-ї гвардійської танкової армії — 4-ї гвардійської танкової Кантемирівської дивізії та 3-ї Червонопрапорної мотострілецької Вісленської дивізії.[14] Люди покинули село, яке безперервно обстрілювали танки, артилерія, гелікоптери, штурмовики. Були зруйновані усі будівлі, єдине укриття — підвал розбитої ще у березні школи. Загін «Карпатська січ», у якому воювали бійці 17 національностей, і росіяни, і американці, і грузини, і латвійці, і французи, і британці, стійко тримав оборону, рівняючись на свого командира. У Вірнопіллі Куцин організував якісну оборону, розвідку, забезпечення. 19 травня 2022 року на знак визнання високих заслуг добровольчого загону головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний за поданням ОК «Схід» утворив 49-й окремий стрілецький батальйон «Карпатська січ» ЗСУ, командиром якого став Олег Куцин. Загинув Олег Куцин 19 червня 2022 року на командному пункті у селі Вірнопілля від прямого влучання російської артилерії[15][16] 1-ша гвардійська танкова армія ворога через Вірнопілля так і не пройшла, Ізюмський плацдарм став для росіян пасткою, яку ЗСУ закрили у вересні[14]. Поховали загиблого комбата Олега Куцина за козацькими традиціями на Байковому кладовищі у Києві. На церемонії був білий кінь, який прощався зі своїм господарем. За труною йшов козак із оголеною шаблею, яка належала комбату. Грали бандуристи, лунали українські пісні.[17] Особисте життяБув двічі одружений, батько трьох дітей, сина — Тараса та доньок — Олесі та Милани. Старша донька живе в Івано-Франківську, має дві дитини. Син Тарас (був чемпіоном Закарпаття з вільної боротьби) служив у батальйоні батька. Молодшій — Милані, в рік загибелі батька виповнилось 5 років.[17] Нагороди
Вшанування пам'яті
Примітки
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||
