|
Куровець Іван
Іван-Теодозій Куровець (17 січня 1863, с. Батятичі, Жовківський повіт, Королівство Галичини і Володимирії, Австро-Угорщина — 13 травня 1931, м. Львів) — український громадський та політичний діяч, член Української Національної Ради, державний секретар з охорони здоров'я при уряді ЗУНР (1918—1919), Голова Українського Лікарського товариства (1920—1922), заступник голови природничо-лікарської комісії НТШ (1924), Почесний член Українського Лікарського товариства (1927), декан медичного факультету Українського таємного університету (1921—1925), директор амбулаторії «Народна лічниця» (1923—1931). ЖиттєписІван Куровець народився 17 січня 1863 року в с. Батятичах на Львівщині у родині греко-католицького священика. Початкову освіту здобув у рідному селі. Середню освіту здобув у Львівській академічній гімназії. З 1882 по 1887 роки навчався у Медичній Академії у Відні. Навчаючись в австрійській столиці, долучився до громадської праці в студентському товаристві «Січ», головою якого став у листопаді 1883 року (1883—1885 рр.). Був одним з найактивніших членів цієї студентської організації. Після закінчення Медичної Академії 2 роки стажувався у Відні, після чого почав практику в місті Калуші (зараз — Івано-Франківська область). Великий вплив на формування особистості Івана Куровця мав Іван Франко та його книгозбірня. Про це свідчать мемуарні нотатки не лише Івана Куровця, а й Євгена Олесницького. Зі спогадів Івана Куровця:
Студент Іван Куровець запам'ятав, як Іван Франко та Михайло Павлик давали читати йому «цікаві» брошури — «починалися і закінчувалися вони різними пристойними галицькими публікаціями, а між ними були заборонені женевські видання.» Іван Куровець у своїх спогадах описав взаємини Івана Франка з молоддю:
Після закінчення навчання І. Куровець розпочав лікарську практику в Калуші. На той час місто було невеличким, у якому працювали кустарні соляні промисли, калійне підприємство, дрібні ремісничі майстерні. А медицина була не настільки розвиненою. Часто спалахували епідемії. В спогадах про Івана Франка, Куровець описує мандрівки, де він і познайомився зі своєю майбутньою дружиною, цитую: «… В часі мандрівок пізнав я … пізніші світила нашого жіноцтва, які в емансипаційному жіночому русі відограли передову або визначну ролю, пізнав я тоді пані Наталію Кобринську (вульґо: жіночий рабін), п. Михайлину Рошкевич (вульґо: Довбуш), панни Окуневські, Бурачинські й інші — в часі мандрівок пізнав я також панну Бурачинську, свою пізнішу дружину, яка ціле життя була моїм найліпшим товаришем у щоденному житті та співробітником у суспільній народній роботі, овіяна духом Франка багато потрудилася до освідомлення та просвіти селянства й міщанства в Калущині, а до цієї праці саме заправилася ідеями Франка й лектурою, при помочі якої набула велике знання й освіту» Був лікарем широкого профілю, згідно сучасної термінології — лікарем загальної практики. Освоював малодосліджені, на той час, фтизіатрію (туберкульоз) та променеву діагностику(рентген). З 1889 року працював лікарем у Калуші, де здобув авторитет як першокласний фахівець, тут понад чверть століття мав лікарську практику. У Калуші, крім лікарської праці, розгорнув активну політичну, просвітницьку та політичну діяльність. Його дім по вул. Санітарній був завжди відкритий як для калушан, так і для селян Калуського повіту. Виступив одним із фундаторів Народного дому та греко-католицької церкви святого Архистратига Михаїла, фінансово підтримав будівництво церкви (1904—1911 рр.), а пізніше залишався почесним членом церковного комітету. У Калуші брав активну участь в українському русі — став одним із засновників місцевої філії «Хлопського Банку». Як член Української національно-демократичної партії (УНДП) відвідав кожне село Калущини. Також Іван Куровець був видавцем двотижневика «Калуський листок». Двічі обирався депутатом Галицького сейму (1908 і 1913 рр.) від Калуського повіту. Українська ідея була справою всього життя патріота. Був одружений з Цецилією Бурачинською (сестрою Тита-Євгена Бурачинського). Протягом кількох років подружжя Івана та Цецилії Куровців втратило своїх обидвох синів: Андрій помер 1 грудня 1912 року в Абації, Петро — військовий санітар, — помер 20 жовтня 1915 року в бою на березі ріки Сочі (Італія). Обидва сини Івана-Теодозія та Цецилії поховані в Італії. Під час першої світової війни І. Куровець перебував у Калуші під московською окупацією. Відступаючи, російські солдати влаштували грабунок та погром у його помешканні. Захоплений поляками, обміняний з професором Студинським на двох польських закладників.[2] 9 листопада 1918 року став державним секретарем (міністром) охорони здоров'я Державного секретаріату. На початку воєнних дій з поляками д-р Іван Куровець створив санітарну службу УГА та зорганізував санітарний відділ при Міністерстві внутрішніх справ ЗУНР. Він взяв під контроль усі шпиталі та лікувальні заклади в Галичині. Під кінець 1919 року під його головуванням створено Державну Раду здоров'я, Червоний Хрест, кілька шпиталів для епідемічних хворих, санітарні і дезінфекційні колони. Після закінчення війни усі свої сили віддавав «Народній лічниці» у Львові — українській медичній установі для населення краю, що функціонувала на засадах добровільності. Відновивши працю розграбованої росіянами — при їхньому відступі зі Львова — амбулаторії, він працював тут від лютого 1918 року. У той час там практикувало, крім нього, лише четверо лікарів. Тому, як досвідчений лікар, він працював не лише у внутрішньому відділі, й приймав хворих з отоларингологічними та очними хворобами. Крім того, він виконував обов'язки касира, а з 1923 року — і голови Товариства «Народна лічниця». Після польських реквізицій наприкінці 1918 року тут залишились голі стіни. Лише д-рові Куровцеві товариство завдячувало ліквідацією усіх боргів, проведенням ремонтів і початком усенародної акції за побудову у Львові повноцінного 24-годинного українського шпиталю. Після смерті д-ра Сильвестра Дрималика у 1923 році Іван Куровець став директором амбулаторії. З того часу побудова шпиталю «Народної лічниці» стала головною метою життя д-ра Куровця. У 1924 році не стало його дружини — Цецилії Бурачинської. У 1926 році з жертовною підтримкою Слуги Божого Митрополита А. Шептицького товариство набуває у власність велику земельну ділянку для побудови лікарні. У липні 1930 році магістрат після тривалих зволікань врешті дав дозвіл на будівництво. Водночас д-р Куровець докладав величезних зусиль для залучення до діяльності «Народної лічниці» висококваліфікованого персоналу і купівлі модерних засобів (кварцової лампи, рентгенапарату тощо). Від співробітників вимагав точності, солідності та почуття обов'язку. За час директорства д-ра Куровця в амбулаторії почали безоплатно працювати відомі лікарі, співробітники львівських та краківських клінік М. Панчишин, М. Дзерович, О. Подолинський, О. Пелех, Т. Туна-Надрагова, Є. Дурделло, О. Філяс, Я. Рудницька-Криштальська, Т. Бурачинський та інші (до 14 осіб у 1930 році). Значно зросла кількість хворих, які зверталися по допомогу до амбулаторії «Народної лічниці» (25278 осіб лише у 1930 році), а кількість операцій того ж року сягнула 432. Усі свої сили віддав д-р І. Куровець цій установі. Уже хворий, він приходив у амбулаторію, і цілком виснажений повертався додому. 9 травня 1931 року, страшенно знесилений, прийшов у лічницю на збори і виголосив звітну доповідь. Через чотири дні його вже не стало. Промовляючи на похоронах Івана Куровця, посол Остап Луцький нагадав про чотири гасла, якими в житті керувався покійний:«
Д-р Л. Максимонько в «Матеріалах до історії української медицини» писав так:
Похований у Львові на Личаківському цвинтарі, поле № 73.[3] ВшануванняВ Калуші на його честь названа вулиця поблизу центральної районної лікарні, встановлена меморіальна таблиця роботи І. Семака на фасаді колишнього Народного дому (нині — районний будинок культури), ним фундованого. У 2001 році Калуська районна рада і райдержадміністрація заснували премію імені Івана Куровця, яку присуджують медичним працівникам району — «лікарям-фармацевтам, фітотерапевтам, що не тільки виявляють високий рівень професійності, але й відзначаються високо загальною культурою, моральними якостями та активною громадською роботою», як писали в газеті «Галичина» за 10 листопада 2001 року. У Калуші проведено низку заходів, приурочених до 150-ї річниці від дня народження доктора І. Куровця. 6 грудня 2022 року рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради колишню вулицю Сергія Боткіна перейменували на пошану Івана-Теодозія Куровця[4]. Примітки
Джерела
Посилання
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
