Кримінальні справи щодо ЄЕСУ та Міноборони Росії

Головний офіс Газпрому, Москва
Будинок Кабінету Міністрів України

Кримінальні справи ЄЕСУ і Міноборони Росії — низка резонансних кримінальних справ, які розслідувалися в 2000 — 2003 роках в Росії та Україні; ці справи стосуються договорів (1996—1997 років) між ЄЕСУ і Міноборони Росії «про постачання будматеріалів та меблів» з метою погашення «газових боргів України перед Газпромом».

За вказаними справами в Росії проходили чиновники Міноборони і уряду Росії; в Україні справи було порушено проти керівників ЄЕСУ, зокрема проти екс-прем'єр-міністра Ю. Тимошенко. Засуджений був лише Георгій Олійник (за перевищення службових повноважень), але амністований через три місяця та незабаром реабілітований. Усі інші фігуранти або виправдані судом, або справи по них припинені через «відсутність складу злочину» та «закінчення терміну давності». 12 жовтня 2011 року генпрокуратура України порушила кримінальні справи проти Ю. Тимошенко за «договорами 1996—1997 років між ЄЕСУ і Міноборони Росії».

Фігуранти справ

Найвідоміші фігуранти

Найвідомішими фігурантами зазначених справ є: колишній генерал-полковник Георгій Олійник та екс-прем'єр-міністр Юлія Тимошенко. Олійник пробув в ув'язненні (до амністії у цій справі) три місяці, а через рік був повністю реабілітований: «Георгій Олійник виявився єдиним з учасників російсько-українських газових взаємозаліків, хто був засуджений», «Георгій Олійник спочатку отримав три роки колонії, потім вирок скасували, і він був реабілітований. Проте пізніше за іншим звинуваченням засуджений на п'ять років, позбавлений звання і нагород».[1]

2000—2005 роки

В Росії, Головна військова прокуратура Росії почала розслідувати «справу ЄЕСУ і Міноборони» в березні 2000 року; в 2001 році були відкриті справи по семи чиновникам Росії та справа щодо Ю. Тимошенко:
1) Генерал-полковник Олійник та його підлеглі в фінансовому главку Міноборони: головбух главку генерал-майор Євген Дацко (відразу ж подав рапорт про звільнення у запас); начальники управлінь главку генерал-майори Леонід Герасименко та Анатолій Воробйов.[2] Однак, вони не були засуджені, а справи стосовно них незабаром були закриті.
2) Два підполковника з ЦУМР (Центрального управління матеріальних ресурсів і зовнішньоекономічних зв'язків Міноборони РФ) Олександр Ізгагін і Борис Чурилов. Вони були виправдані судом в 2003 році.[3]
3) Перший заступник міністра фінансів РФ А. Вавілов. Справа по ньому була закрита[4][5] в перших числах грудня 2001 року (тобто за тиждень до передачі в суд справи Олійника).
4) Справа щодо Ю. Тимошенко була закрита в Росії в грудні 2005 року з формулюванням «у зв'язку із закінченням терміну давності».

В Україні в тому ж 2001 році — справи були відкриті проти Тимошенко, її чоловіка Олександра Тимошенко, та декількох керівників ЄЕСУ (в Україні справи закриті: в січні 2005 — генпрокурором, в листопаді 2005 року всі справи закриті Верховним судом України).

Період з липня 2011 року

Після 2005 року, в Росії інтерес до вказаних справ згас. Проте в Україні з літа 2011 року генпрокуратура знову відкрила кримінальну справу щодо «договорів ЄЕСУ і Міноборони Росії» за фактом боргів ЄЕСУ перед Міноборони Росії; а 12 жовтня 2011 року, ця ж справа була відкрита вже особисто проти Ю. Тимошенко — це була сьома кримінальна справа проти екс-прем'єр-міністра Ю. Тимошенко, яка була відкрита за півтора року правління президента Януковича.

На початку листопада 2011 генпрокуратура України оголосила, що за договорами «ЄЕСУ і Міноборони» проти Тимошенко за жовтень відкрито чотири кримінальні справи; також генпрокуратура України оголосила, що має намір відкрити кримінальні справи (за цими ж договорами «ЄЕСУ і Міноборони») проти свекра Тимошенко (75-річного Геннадія Тимошенко), а також проти співробітників ЄЕСУ.

Справа Олійника

Біографічні відомості про Георгія Олійника

Георгій Семенович Олійник (нар. у 1944 році) — колишній генерал-полковник, головний фінансист Міноборони Росії в 1996—2001 роках. 29 квітня 2002 був засуджений (за перевищення посадових повноважень) у «справі ЄЕСУ і Міноборони», але через три місяці амністований[6], в 2003 році реабілітований Президією Верховного суду Росії «у зв'язку з відсутністю складу злочину».[1][6]

Однак, в тому ж 2003 році Олійник був засуджений у справі про продаж «облігацій валютної позики» (справа не пов'язано з ЄЕСУ); по вказаній справі позбавлений всіх звань і нагород, відбув в ув'язненні три роки, не реабілітований.[7][8]

Дві кримінальні справи Георгія Олійника

Георгій Олійник був засуджений за двома кримінальними справами (в 2002—2003 роках):
1) По «справі ЄЕСУ» Олійник був засуджений 29.4.2002 «за перевищення посадових повноважень», але 16.8.2002 був амністований,[6] а 26.11.2003 був повністю реабілітований у даній справі рішенням Президії Верховного суду РФ «у зв'язку з відсутністю складу злочину».[6] Таким чином, Олійник перебував під арештом у «справі ЄЕСУ» три з половиною місяці.
2) У 2003 році генерал Олійник був засуджений по «справі про переуступку валютних облігацій „Воєнбанку“» (що ніяк не пов'язано з Тимошенко і ЄЕСУ) за звинуваченням в «перевищення посадових повноважень»; і знаходився в ув'язненні три роки (2002—2005), звільнений достроково.[9]

Після літа 2005 року — Олійник більше не притягувався до кримінальної відповідальності.

Справа щодо «облігацій валютної позики»

1 серпня 2002 Георгію Олійнику було пред'явлено звинувачення в перевищенні посадових повноважень при продажу «облігацій внутрішньої валютної позики» в 1998 році.[10]

24 липня 2003 Московським гарнізонним військовим судом генерал-полковник Георгій Олійник був засуджений:
 — До п'яти років позбавлення волі (у колонії загального режиму) за «перевищення посадових повноважень» при продажу за заниженою ціною державних облігацій «внутрішньої валютної позики» в 1998 році «Воєнбанку» (облігації знаходилися в довірчому управлінні у Міноборони), чим завдав державі збитків в 60 млн доларів;[9]
 — Також позбавлений військового звання, почесних звань і державних нагород, а також права займати державні посади протягом трьох років. Цивільний позов Міноборони на стягнення з Олійника 60 млн. 397 тис. дол і 344 млн руб. суд не задовольнив.[11]

Генерал-полковник Олійник провину не визнав, у останньому слові він сказав, що, передавав «облігації валютної позики» Воєнбанку, за дорученням міністра оборони Ігоря Сергєєва, який рятував Воєнбанк від фінансового краху (на рахунках банку зберігалися значні кошти військового відомства). Колишній міністр оборони Ігор Сергєєв, в показаннях свідків у суді, визнав, що приймав рішення про санацію банку, але «в деталі не вникав».[11]

19 липня 2005, Георгій Олійник був достроково звільнений з колонії. У даній справі пробув в ув'язненні три роки.[12]

Три договора Міноборони Росії і ЄЕСУ, про поставки будматеріалів з України

Будинок Міністерства Оборони Росії

Три договора

Всього в 1996—1997 роках, існувало три[13] договору Міноборони Росії з ЄЕСУ на постачання будматеріалів, всі договори підписувалися без участі Олійника. Він лише підписав одну платіжку (підпис під другою платіжкою начебто не Олійника) про йерерахування грошей по другому й третьому договорам (на момент підписання фатальної «платіжки за другим договором» Олійник пропрацював на посаді керівника главку лише один місяць)[7]:
1) Перший договір Ю. Тимошенко (ЄЕСУ) уклала з міністром оборони РФ Грачовим (у травні 1996 року), сума договору була 300 млн дол. Це відбувалося ще до призначення Олійника на посаду головного фінансиста Міноборони. Всі будматеріали, як сказав Олійник, були поставлені в повному обсязі: «Поставили, хоча в терміни не вклалися. І все одно, завдяки цим поставкам, Міністерству оборони вдалося вижити. Відремонтували казарми, шпиталі, тепломережі — коли б ще держава почала давати гроші! Загалом, перезимували».[7][14]

  • Ю. В. Тимошенко, 2002 рік
    Ю. В. Тимошенко, 2002 рік
  • П. С. Грачов, міністр оборони Росії з 18.5.1992 по 17.6.1996.
    П. С. Грачов, міністр оборони Росії з 18.5.1992 по 17.6.1996.
  • І. М. Родіонов, міністр оборони Росії з 17.7.1996 по 23.5.1997.
    І. М. Родіонов, міністр оборони Росії з 17.7.1996 по 23.5.1997.

2) Другий і третій договори (на 250 і 200 млн дол; 28.11.1996 і 3.3.1997)[7] були підписані в часи міністра оборони Ігоря Родіонова, і активну участь в оформленні договору брав перший заступник міністра фінансів Андрій Вавілов. За двома цими договорами було поставлено будматеріалів на суму 123 млн дол.; Але з середини 1998 року — уряд України, за словами Олійника, заборонив ЄЕСУ постачати матеріали в Росію, відібравши в ЄЕСУ «ліцензію на зовнішньоекономічні операції».[7][15]

Другий та третій договори (на 250 і 200 млн дол.)

У 1996 році Україна мала значні борги за газ перед Росією (близько 450 млн дол.), і прем'єр-міністр України Лазаренко запропонував погасити ці борги будматеріалами. З керівництвом російського уряду, була погоджена схема розрахунків — всі розрахунки були здійснені протягом одного банківського дня, і гроші не покидали межі Росії і одного банку (це важливо підкреслити, поскільки в пресі постійно існували спекуляції, що «з Росії було уведено за кордон 450 млн дол.»):
 — «Газпром» отримав від двох російських банків 450 мільйонів доларів кредиту. З цих сум він погасив свій борг перед держ. бюджетом. З держ. бюджету гроші були перераховані в Міноборони. Міноборони зробила передоплату за будівельні матеріали компанії «United Energy International Ltd.», яка є співзасновником і агентом ЄЕСУ. «United Energy International Ltd.» негайно перерахувала гроші в адрес Газпрому, погасивши борг України за природний газ. Газпром повернув банківський кредит, взятий на один день. Вся операція зайняла один банківський день. [2]

Причини зриву другого та третього договору

Георгій Олійник розповідав у квітні 2002 року (кореспонденту газети «Московський комсомолець»):

  • «Спочатку „ЄЕС України“ свої зобов'язання почало виконувати. Було поставлено майна приблизно на 123 мільйони, але раптом президент (Єльцин) вводить ПДВ на всі товари з України: двадцять відсотків. Відповідно, ціна будматеріалів зростає. Це тим більше дивно, що керівник Державної податкової служби Артюхов був у числі тих, хто підписував угоду. Тільки-тільки відбилися від ПДВ (ПДВ скасували) — нова напасть : український уряд відбирає у „ЄЕС Україна“ право на зовнішньоекономічну діяльність, а це означає, що нічого більше постачати вони нам не можуть».[15]

Ця заборона для ЄЕСУ на зовнішньоекономічну діяльність, сталася в середині 1998 року — тобто «уряд України (президент Кучма)» фактично заборонив ЄЕСУ постачати матеріали до Росії з середини 1998 року.[7] Після зупинки поставок, Міноборони Росії (в тому числі фінансовий главк Олійника) направили безліч письмових звернень у всі інстанції, зверталися до прем'єр-міністра, президента, до українського уряду: марно.[15]

Особи, які підписали договори на 250 і 200 млн дол.

Проведення вказаних взаємозаліків було оформлено двома Договорами. Генерал-полковник Олійник у відкритому листі у «Незалежну газету» від 13.1.2001 (яке він просив «опублікувати без купюр»)[16] писав, що «Договір між ЄЕСУ і Газпромом» був укладений 29.12.1995 року (на підставі міжурядової угоди від 18.2.1994). У рамках цього договору, Мінфін Росії ухвалив рішення про постачання матеріально-технічних цінностей з України, як бартерної оплати за газ — Мінфін Росії видав наказ № 247 від 30.4.1996 року, на підставі цього наказу:
 — 28 листопада 1996 року було підписано першу угоду (на 250 млн дол.).
 — 3 березня 1997 року було підписано друга угода (на 200 млн дол.).

На кожному з цих договорів стояли сім підписів і сім печаток, тому Олійник називав його «семисторонньою угодою»:
1) Від «Газпрому» підписували: і. о. голови РАС «Газпром» Шеремет; вдруге — голова «Газпрому» Рем Вяхірєв.
2) Міністр Міноборони Росії І. М. Родіонов. На другій угоді «печатка Міноборони різко відрізняється[15] від справжньої», підпис міністра Родіонова під другою угодою теж не схожа[15] на справжню (Родіонов не пам'ятає, щоб він візував цей документ).
3) Перший заступник міністра фінансів Росії А. П. Вавілов.
4) Від «Державної податкової служби» підписали: керівник Державної податкової служби (у ранзі заступника Голови Уряду Російської Федерації) Артюхов Віталій Григорович; вдруге — перший заступник керівника Державної податкової служби Павлов.
5) Президент корпорації ЄЕСУ Ю. В. Тимошенко.
6) Від банку-кредитора: перший заступник голови правління «Національного резервного банку» Ю. А. Кудімов; вдруге — старший віце-президент банку банку «Імперіал» В. М. Столяренко.
7) Керуючий англійської компанії «United Energy Ltd.» Ш. Е. Аксой.

Відповідно до цих угод цільові кошти, виділені казначейством Росії, були перераховані двома платежами за призначенням. За підписання цих платіжок й судили Олійника (треба зазначити, що судова експертиза встановила, що «підпис Оліника» під другою платіжкою відрізняється від підпису Олійником, ймовірно є підробним).[15]

Хронологія розслідування «справи ЄЕСУ і Міноборони» щодо Олійника

Перша перевірка в 1998 році. Порушення кримінальної справи у 2000 році

Ще в 1998 році «Головна військова прокуратура Росії» проводила перевірку щодо «договорів з ЄЕСУ»; в тому ж році проходила ревізія «фінінспекціі Міноборони Росії» (фінінспекцію очолював генерал-лейтенант Карімов) — порушень не виявили.[7] Однак у березні 2000 року Головна військова прокуратура порушила кримінальну справу за фактом порушень при постачанні будматеріалів за Договором з ЄЕСУ.[7]

Розслідування та суд у «справі ЄЕСУ та Олійника», 2000—2002

У рамках «справи ЄЕСУ» генерал-полковнику Олійнику було пред'явлено звинувачення за статтею 286, частина 3, пункт «в» Кримінального кодексу Росії (перевищення посадових повноважень із заподіянням тяжких наслідків).[7] Слід підкреслити, прокуратура ніколи не звинувачувала Олійника у «отриманні хабарів».

28 листопада 2000, його запросили на допит в прокуратуру; взяли підписку про невиїзд, і в той же день провели обшуки в кабінеті, вдома, на дачі…[7] Олійник підкреслив, що слідчі були здивовані, коли побачили його «генеральську дачу» — одноповерховий сарай вісім на десять, ділянка — шість соток.[7] 29 грудня 2000, президент Путін видав Указ про тимчасове відсторонення Георгія Олійника з посади, до закінчення розслідування.[17]

Лише через рік (10.12.2001) «Головна військова прокуратура РФ» завершила розслідування справи і направила його до суду.[18] Інформагентства повідомили, що Георгій Олійник, нібито з власної ініціативи, перерахував 450 млн дол. в Україну на рахунки англійської компанії «United Energy International Ltd.» як платню за будматеріали, але «ніяких поставок здійснено не було».[18]

12 березня 2002, Московський гарнізонний військовий суд почав розгляд справи Олійника.[19] 24 квітня 2002 року, Олійник виступив у суді з останнім словом. Він не визнав провини, і зажадав, щоб його справу повернули на дослідування. Він заявив, що:

  • При підписанні документів був «простим стрілочником».[20] Олійник підкреслив, що підписав платіжні документи на переказ грошей, виконуючи угоди, підписані вищими посадовими особами. «На тому етапі, я не вважав підписані угоди незаконними, у мене не було на це підстав, я розцінював їх як ще один етап погашення „заборгованості України за російський газ“».[20]
  • Олійник підкреслив, що вважає необґрунтованим — звинувачення в порушенні законодавства про валютні операції, оскільки «жодного вивезення капіталу з країни не було, всі операції були проведені протягом одного дня в одному банку, з якого гроші навіть не виходили, тому мова про отримання ліцензії від Центробанку не йшла».[20]
  • Також Олійник піддав сумніву рішення Генпрокуратури про припинення кримінальної справи стосовно заступника міністра фінансів Росії Андрія Вавілова, нагадавши, що сам він змушений був підписати розпорядження про перерахування грошей лише після дзвінка від Вавілова, який «прямо заявив про можливі негативні наслідки для мене».[20]

Держобвинувач заявив, що збитки від операції склали 327 млн дол.[20] У відповідь, Олійник нагадав, що «Арбітражний суд Москви» задовольнив позови «Головної військової прокуратури» про стягнення цих сум з української сторони. Держобвинувач вимагав засудити генерал-полковника Георгія Олійника до чотирьох з половиною років позбавлення волі з позбавленням військового звання і позбавленням права протягом ще трьох років обіймати керівні посади на державній службі.

На суді «головний військовий прокурор» запропонував перекваліфікувати звинувачення Олійнику на «халатність», щоб відразу ж його амністувати, але Генеральна прокуратура (відповідь підписав Юрій Бірюков) відповіла відмовою.[15]

Під час суду по «справі ЄЕСУ і Міноборони» — майже всі свідки говорили[15] про непричетність Олійника, а ініціатором «угоди про постачання будматеріалів» називали Вавілова. Також експертиза встановила, що:
 — На одній з двох платіжок — підпис генерала Олійника підроблений[15] (а судили Олійника саме за «підписи на двох платіжках»).
 — Також підробленим[15] виявився підпис Л. Куделіної (колишнього начальника оборонного департаменту Мінфіну).
 — На другому Договорі — «печатка Міноборони різко відрізняється[15] від справжньої»; підпис міністра Родіонова під другим Договором теж не схожий[15] на справжній (Родіонов не пам'ятає, щоб він візував цей документ).

29 квітня 2002, генерал-полковника Олійника засудили до трьох років позбавлення волі, до позбавлення військового звання і можливості займати державні посади після звільнення протягом трьох років. Його взяли під варту в залі суду. Адвокат Олійника Ада Яковлєва заявила, що оскаржить вирок в «Московському окружному військовому суді», в судах Росії, а також, якщо знадобиться, «навіть за кордоном».[21]

Коментарі щодо суду над Олійником

Станом на 2011 рік, Олійник виявився єдиною[1] людиною (в Росії і Україні) хто був засуджений у гучній «справі ЄЕСУ і Міноборони Росії».

Екс-міністр оборони Ігор Родіонов сказав в грудні 2000 року, коли Олійнику були пред'явлені звинувачення: «Його просто підставили. Це брудна справа, в яку Олійник, сам того не бажаючи, потрапив».[7]

Газета «Московський комсомолець» писала під час суду над Олійником у «справі ЄЕСУ і Міноборони Росії» (квітень 2002):

  • «Абсолютна більшість коментаторів сходиться в єдиній думці: Олійник — лише цап-відбувайло. На нього перевалюють зовсім чужу провину», «Генпрокуратура розуміє: інакше за зниклі гроші доведеться відповідати Вавілову і Черномирдіну».[15]

Амністія і реабілітація Георгія Олійника у справі ЄЕСУ, 2002—2003

Після засудження Г. Олійника, його адвокати подали касаційну скаргу з вимогою застосувати до нього амністію, як до орденоносця, який засуджений вперше на строк не більше трьох років. 16 серпня 2002 Московський окружний військовий суд (МОВС) амністував генерала Олійника у справі ЄЕСУ,[22][23] однак Олійник був негайно заарештований вже по іншій справі (про продаж валютних облігацій). 2 жовтня 2002, президія МОВС відхилила протест «Головного військового прокурора», який прагнув відмінити «амністію Олійника», і водночас президія МОВС ухвалила рішення про зменшення «вироку Олійника у справі ЄЕСУ, від 29.4.2002» до двох років позбавлення волі.[6]

26 листопада 2003, «Президія Верховного суду РФ» скасувала обвинувальний вирок, винесений колишньому головному фінансисту Міноборони генерал-полковнику Георгію Олійнику по «справі ЄЕСУ», і припинив зазначену справу за відсутністю складу злочину.[6]

Однак, 24 липня 2003 року «Московський гарнізонний військовий суд» виніс вирок[6] по другій кримінальній справі Олійника (щодо продажу «облігацій внутрішньої валютної позики»), і, таким чином, Олійник залишився під вартою і після реабілітації по «справі ЄЕСУ».

Справа підполковників Ізгагіна і Чурилова

У середині 2000 року, в рамках «справи ЄЕСУ», Головна військова прокуратура РФ порушила справу проти двох підполковників ЦУМР (Центральне управління матеріальних ресурсів і зовнішньоекономічних зв'язків Міноборони РФ) Олександра Ізгагіна і Бориса Чурилова. У 1996—1999 роках вони брали участь у реалізації угоди про поставки будматеріалів фірмою ЄЕСУ. За версією слідства, Ізгагін отримав хабар у 5 тис. дол., а Чурилов у п'ятсот дол. — і за ці хабарі вони, нібито, завищили вартість поставлених ЄЕСУ будматеріалів на 98 млн дол., завдавши збитків Міністерству оборони на ці 98 млн дол.[3][24][25]

Олександр Ізгагін[3], повідомив газеті «Комерсант» (27.1.2005), що звинувачення щодо «хабарів від Тимошенко» в основному базується «на порівнянні вартості меблів, поставленої за контрактом з України, і вартості меблів, що випускається в системі Держуправління виконання покарань» :

  • «Зрозуміло, що вартість товару, який вироблений в колоніях і без врахування ПДВ, набагато нижча. До того ж, ми в рамках угоди між Росією та Україною лише оформляли документи».[3][24] «Ніяких хабарів вона (Тимошенко) мені не давала, це просто смішно. А в зустрічах по тій угоді брали участь не тільки ми, але і Єльцин з Кучмою».[24]
  • Звинувачення на адресу Тимошенко, Ізгагін називає «маячнею», а саму справу — політичною. За словами офіцера, після арешту в 2000 році від нього вимагали свідчень на Тимошенко й високопоставлених чиновників Міноборони, обіцяючи випустити із СІЗО.[24]

Держобвинувач вимагав засудити Ізгагіна до восьми, а Чурилова — до п'яти років позбавлення волі з конфіскацією майна (обидва звинувачувалися в отриманні хабара від ЄЕСУ, Тимошенко).[26]

Але 7 липня 2003 року «Московський окружний військовий суд» повністю виправдав Ізгагіна і Чурилова, оскільки суд визнав недоведеними «звинувачення у вчинення ними будь-яких дій на користь ЄЕСУ», а також «звинувачення в отримання Ізгагіним і Чуриловим через посередника будь-яких грошей від Тимошенко». «Військова колегія Верховного суду РФ» залишила в силі виправдувальний вирок, не задовольнивши касаційне подання Головної військової прокуратури. [3][26]

Питання про завищення вартості поставлених будматеріалів і меблів

Важливим є питання про вартість поставлених будматеріалів та меблів. Наприклад, генерал-полковник Леонід Івашов образно сказав: «Фактично, нам пропонували купувати звичайні унітази за ціною золотих»,[27] мовляв, Олійник «не хотів купувати за такими божевільними цінами, але тоді на нього натиснули з уряду РФ».[27] Але сам Георгій Олійник вказував, що подорожчання будматеріалів сталося, зокрема, через запровадження[15] на них ПДВ (незабаром цей податок був скасований); а підполковник Ізгагін вказав, що висновок про «завищення вартості будматеріалів» робився на основі однієї експертизи, яка порівняла «вартість меблів в Україні» і «вартість меблів, виробленої ув'язненими в Росії».[3][24]

Звинувачення в хабарництві «генералів та вищих офіцерів Міноборони Росії» виявилися голослівними

Треба підкреслити, що лише Ізгагіна і Чурилова звинувачували в отриманні хабарів від ЄЕСУ (але Ізгагін і Чурилов виправдані судом влітку 2003 року); всіх інших звинувачували лише в «перевищенні службових повноважень» (саме за цією статтею був засуджений Г. Олійник).

Олійник заявив, що ні про які хабарі з його боку не могло бути мови, бо він не укладав ці угоди, не контролював конкретні поставки матеріалів, а лише поставив підпис на платіжці з перерахування грошей: «Які хабарі! Тимошенко я бачив два рази в житті. Один раз вона приїжджала до Косована (А. Д. Косован, заступник міністра оборони з будівництва) в Москву, від нього разом з Зобніним (начальник Центрального управління матеріальних ресурсів Міноборони) зайшла до мене. Іншим разом ми зустрілися на нараді у Косована. Навіть словом не перемовилися».[7]

Олійник заявляв, що він не міг не перерахувати зазначені гроші, оскільки це було прямо передбачено зазначеними угодами. Олійник сказав: «ГУВБІФ (фінансовий главк Міноборони) виконав технічну роботу».[16]

Справа першого заступника міністра фінансів Вавілова

У рамках розслідування «справи ЄЕСУ і Міноборони», 28 травня 2001 року Головна військова прокуратура пред'явила звинувачення «в перевищенні посадових повноважень» колишньому першому заступнику міністра фінансів, а нині голові ЗАТ «Північна нафту» Андрію Петровичу Вавілову.[13] Однак, в перших числах грудня 2001 справу Вавилова «за договором ЄЕСУ і Міноборони» було закрито.[4][5]

«Справа ЄЕСУ та Олійника» знову актуальна в Україні і Росії, 2009—2011 роки

Фільм «Я відсидів за Тимошенко», 2009 рік

Також Г. Олійник знявся в публіцистичному фільму, в якому «голос за кадром» недостовірно повідомляє про хабарі «десяти чиновником Міноборони Росії» при поставках будматеріалів з України.

У 2009 році (під час виборів президента України) на телеканалах України був широко показаний піар-фільм «Я відсидів за Тимошенко. Григорій Олійник» (фільм знятий піар-фірмою ТОВ «Регіон Київ Медіа», 2009 рік, тривалість фільму 9 хвилин):

  • Фільм стверджує, нібито Г. Олійник відсидів «по справі ЄЕСУ, з вини Тимошенко» три роки.[28] Хоча в реальності Олійник у «справі ЄЕСУ» був амністований через три місяці після суду (16.8.2002), а «три роки в ув'язненні» відбував по зовсім іншій справі.
  • Фільм стверджує, нібито «генеральна прокуратура з'ясувала, що Юлія Тимошенко створила цілу систему з підкупу чиновників міністерства оборони (Росії), хабарі отримали близько десяти високопоставлених співробітників відомства, які відповідали за постачання будматеріалів, на роздачу хабарів було виділено понад дев'яносто тисяч доларів».[28] Але в реальності по «справі ЄЕСУ в Росії» не було засуджено жодної[1] людини, окрім Олійника (який був амністований та реабілітований); і навіть Олійнику по «справі ЄЕСУ» прокуратура не висувала звинувачень в корупції.

Поновлення «справи ЄЕСУ і Міноборони Росії» в Україні, жовтень 2011

Протягом 2002—2011 років, політики і преса Україні і Росії часто використовували «справу ЄЕСУ та Олійника» як «чорний піар».

12 жовтня 2011 генпрокуратура Україні — відновила «справа ЄЕСУ» проти екс-прем'єр-міністра Ю. Тимошенко, на тій підставі, що 11.10.2011 Тимошенко була засуджена «за договори з Росією про поставки та транзит газу від 19.1.2009», мовляв, через цей «новий злочин» всі старі справи можуть бути відкриті заново, оскільки (на думку генпрокуратури України) втрачають «термін давності».

Через день, 14 жовтня 2011 року, у «справі ЄЕСУ» висловився генерал-полковник Леонід Івашов (начальник Головного управління міжнародного військового співробітництва Міністерства оборони РФ в 1996—2001 роках) який пояснив, що Росія давно закрила справу проти Юлії Тимошенко: «Нова справа — це шарлатанство. Росія, по суті, пробачила Україна цей борг заради більш високих стратегічних цілей».[27] Вислів генерала Івашова «Нова справа — це шарлатанство» був широко розтиражований в пресі.

Однак генерал-полковник Леонід Івашов помилково сказав (14.10.2011), що Олійник «відсидів за поставки будматеріалів з України майже чотири роки».[27] Насправді ж — три місяці; й амністований та реабілітований.

19 жовтня 2011 (в інтерв'ю німецькому виданню «Frankfurter Allgemeine Zeitung») президент України Янукович помилково стверджував, що через Тимошенко генерал Олійник був засуджений на шість років (без згадки про реабілітацію Олійника у «справі ЄЕСУ»), і в Росії, мовляв, була виявлена «зацікавленість (тобто хабарі?) з боку співробітників міністерства оборони Росії»:

  • «Найскладніші питання відносяться до періоду, коли Тимошенко очолювала ЄЕСУ… Це відомо зі справи російського генерала Георгія Олійника», «Якби не було процесу в Росії, де був засуджений до шести років позбавлення волі і також ув'язнений генерал-полковник Олійник: у цьому злочині Тимошенко була задіяна безпосередньо, особливо у випадках, де була зацікавленість з боку співробітників міністерства оборони Росії».[29]

Також недостовірна інформація подана (29.10.2011) у виступі першого заступника генпрокурора України Рената Кузьміна:

  • «Чиновники міністерства оборони Росії за отримання хабарів і за інші порушення, які були допущені на користь компанії Тимошенко, були засуджені, а сама Тимошенко була звинувачена у цій справі і була визнана винною в організації дачі хабарів».[30]

Але в реальності у «справі ЄЕСУ в Росії» не було засуджено жодної[1] людини, крім Олійника. І навіть Олійнику по «справі ЄЕСУ» не висували звинувачень в корупції.

В жовтні 2011 року в Україні відкрито 4 справи щодо «ЄЕСУ 1996—1997 років»

Після вироку Тимошенко 11.10.2011 (за «газові договори з Росією» від 19.1.2009) президент Янукович сказав, що Тимошенко може вийти на волю за схемою «декриміналізації статті» (для цього політсили Януковича повинні були проголосувати у Верховній Раді). 16 жовтня 2011 року, депутат Тарас Чорновіл в ефірі радіо «Свобода» висловив переконання, що відкриття «справи ЄЕСУ від 12.10.2011» демонструє, що президент Янукович не збирається «звільняти Тимошенко»[31] Дійсно, наступного дня (17.11.2011) в інтерв'ю західним ЗМІ президент Янукович сказав: «А хіба я щось обіцяв»,[32] й заявив, що Тимошенко скоїла злочин узгодивши «газові договори з Росією» — ця зміна позиції Януковича викликала погіршення його стосунків з Євросоюзом :

  • 18.10.2011 керівники Євросоюзу (Жозе Баррозу, Герман ван Ромпей) заявили, що їх зустріч з Януковичем відкладена на невизначений термін.
  • 27.10.2011 Європарламент прийняв чергову (третю за рік) резолюцію стосовно України; в цій резолюції було кілька разів підкреслено, що без звільнення лідера опозиції Тимошенко, буде припинений процес євроінтеграції України.

Чотири справи за три тижня

28-29 жовтня 2011 року перший заступник генпрокурора України Ренат Кузьмін повідомив, що «стосовно діяльності ЄЕСУ» відкрито чотири справи :
1) Весь комплекс справ відновила і розслідує генпрокуратура України — це перша «справа».
2) Договори «ЄЕСУ та Міноборони Росії» — розслідує СБУ.
3) Питання боргів ЄЕСУ перед держбюджетом (ухиляння від податків з використанням оффшорних зон) розслідує податкова міліція.[33]
4) 28.10.2011 (у відповідь на запит генпрокуратури України) Шевченковский райсуд м. Києва ухвалив рішення, яким дозволив генпрокуратурі (в кассаційному порядку) оскаржити своє рішення від 30-31.12.2004 про закриття справ на керівників ЄЕСУ Геннадія Тимошенко (свекор Ю. Тимошенко) та Антоніну Болюру (главбух ЄЕСУ).[34]

В партії Тимошенко «Батьківщина» наголосили (28.10.2011), що всі «справи справи ЄЕСУ» давно закриті, й «повний текст рішення двох палат Верховного суда України» від 11.11.2005 (про закриття усіх справ проти Тимошенко) розміщено на багатьох сайтах, зокрема, на сайті БЮТ.[35] Але 11.11.2011 року президент Янукович видав Указ, яким скасував обов'язкове оприлюднення всіх рішень судів на інтернет-сайті «Державний реєстр судових рішень».[36]

10 листопада 2011 року, «податкова міліція» офіційно пред'явила звинувачення Тимошенко за вказаною вище справою «податків ЄЕСУ» (причому з 5-7 листопада у Тимошенко почалися болі в спині, і Тимошенко стало важко ходити. На думку керівництва СІЗО, болі почалися внаслідок фізичної зарядки. Доктор мед. наук Олександр Бур'янов, який очолював тюремну комісію, заявив, що допити Тимошенко можна проводити під час «постільного режиму»).[37] В інтерв'ю радіо «Свобода», донька Тимошенко — Євгенія, заявила, що «режим намагається морально зламати» Тимошенко.[38]

Ці «нові справи ЄЕСУ» ще більше загострили стосунки «влади Януковича» з ЄС. Навіть прихильний до Ющенка та Януковича — екс-президент Польщі Квасневський (11.11.2011) попередив, що якщо влада України не виконає свої обіцянки щодо звільнення Тимошенко, то буде втрачено «шанс євроінтеграції України» на багато років.[39] Треба сказати, що в самому Євросоюзі в ці дні відбувалися бурхливі події (під тиском Євросоюзу 9.11.2011 відбулася відставка прем'єра Панандреу, 10.11.2011 про майбутню відставку заявив прем'єр Берлусконі); аналогічно і з України стали вимагати виконання взятих зобов'язань. Всередині України також відбулися певні зміни : 8-10 жовтня 2011 року замінені на посадах «міністр МВС» Могильов; та голова Вищого адміністративного суду (ця судова гілка засудила Тимошенко по «газовій справі»).

11 листопада 2011 року лідер «Європейської народної партії» Вільфред Мартенс офіційно запросив Ю. Тимошенко (хоча вона знаходиться в СІЗО) узяти участь в ХХ-у ювілейному конгресі ЄНП, який відбудеться 8-9 грудня 2011 року: «Я захоплююся Вашою мужністю та з нетерпінням очікую на зустріч з Вами у Марселі».[40] Джерела в ЄНП заявили, що на конгресі ЄНП буде прийнята резолюція (яка матиме великий вплив на позицію Європарламента, Євросоюзу): без звільнення Тимошенко, євроінтеграція України буде згорнута.

Мультимедійні матеріали

Див. також

Посилання

Примітки

  1. ↑ а б в г д «Навіщо згадали справу Вавилова?» (генпрокурор Устинов в присутності членів слідчої бригади нібито наказав: «Вавілова не чіпати!»), Олег Рубніковіч. Сайт газети «Новий час» («The New Times»), № 02 від 19.2.2007.
  2. ↑ а б «Ознаки змови: Юлія Тимошенко». Олег Єльцов, опубліковано в 2001 році в газеты «Україна кримінальна», повторно опубліковано на сайті «ua-pravda.com» в жовтні 2011 року. Архів оригіналу за 11 травня 2012. Процитовано 13 листопада 2011.
  3. ↑ а б в г д е Тимошенко, Олександр Геннадійович. Сайт «Генштабъ», 24.11.2011.
  4. ↑ а б Без шуму і пилу. До Андрія Вавілова претензій більше нема. Олександр Шварьов. Сайт газети рос. «Время новостей», 6.12.2001.
  5. ↑ а б «Глухо, як у банку. Андрій Вавілов поза підозрою». Ігор Найдьонов. Газета рос. «Общая газета», 20.12.2001 (з сайтів «Personize» і «Компромат. Ру»). Архів оригіналу за 18.11.2011. Процитовано 13.11.2011.
  6. ↑ а б в г д е ж [ http://grani.ru/Society/Law/m.51942.html Президія Верховного суду Росії виправдала головного фінансиста Міноборони по першій кримінальній справі. Сайт «Грани.ру», 26.11.2003.]
  7. ↑ а б в г д е ж и к л м н п Олійник Георгій в новинах та пресі. Хінштейн Олександр, стаття в газеті «Московський комсомолець» від 25.01.01. Сайт «personize.ru», січень 2001. Архів оригіналу за 1 березня 2017. Процитовано 13 листопада 2011.
  8. ↑ Олійник Георгій Семенович. Сайт "Комерсант. Довідник ", 21.10.2011. Архів оригіналу за 16.07.2014. Процитовано 13.11.2011.
  9. ↑ а б Суд залишив у силі вирок Олійнику. Сайт «Грани.ру», 8.7.2004.
  10. ↑ Видана санкція на повторний арешт генерала Олійника. Сайт «Грані.ру», 8.8.2002.
  11. ↑ а б Генерал Олійник більше не генерал (колишній головний фінансист Міноборони засуджений до 5 років колонії загального режиму). Сергій Ванін. 25.7.2003.
  12. ↑ Олійник звільнений з колонії". Сайт «Gorod.fm» (Єкатеринбург), 19.7.2005. Архів оригіналу за 16.10.2013. Процитовано 13.11.2011.
  13. ↑ а б Вавіловські мільйони. Таїсія Белоусова. Газета рос. «Совершенно секретно», серпень 2001.
  14. ↑ рахунок прем'єр-міністра. Олександр Хінштейн (депутат Державної Думи ФС РФ 5-го скликання по Нижегородській області).Газета «Московський комсомолець» від 25.01.2001.[недоступне посилання з червня 2019]
  15. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р Закон вазеліну (чому Генпрокуратура покриває Черномирдіна і Вавилова?). Олександр Хінштейн. Газета «Московський комсомолець» (також на сайті «Компромат. Ру»), 19.04.2002.
  16. ↑ а б «Прошу опублікувати без купюр» — відкритий лист генерал-полковника Г. Олійника в рос. «Независимую газету». Сайт газети рос. «Независимая газета», 13.01.2001.[недоступне посилання з листопадаа 2019]
  17. ↑ «Міністр оборони пропонує тимчасово усунути з посади головного військового фінансиста». Сайт «NEWSru.com» (Новости Росії), 25.12.2000.
  18. ↑ а б Головна військова прокуратура направила до суду справу генерала Георгія Олійника. Сайт «NEWSru.com» (Новини Росії), 10.12.2001.
  19. ↑ У Москві починається суд над відставним генералом Олійником. Сайт «NEWSru.com» (Новини Росії), 12.03.2002.
  20. ↑ а б в г д Генерал Олійник заявив про свою невинуватість і зажадав додаткового розслідування. Сайт «NEWSru.com» (Новости Росії), 24.4.2002.
  21. ↑ Генерала Олійника посадили на три роки. Сайт «NEWSru.com» (Новини Росії), 29.4.2002.
  22. ↑ Головному фінансисту Міноборони скоротили термін до двох років. Сайт «Грани.ру», 2.10.2002.
  23. ↑ Головна військова прокуратура завершила слідство у справі генерала Олійника. Сайт «NEWSru.com», 13.9.2002.
  24. ↑ а б в г д «У чому звинувачується Тимошенко?» Сайт українського телеканалу «Інтер», програма «Подробиці», 27.1.2005.
  25. ↑ Юлія Володимирівна Тимошенко, «Кримінальне» досьє. Сайт «Анти-оранж», 31.1.2005. Архів оригіналу за 21.01.2012. Процитовано 13.11.2011.
  26. ↑ а б Військова колегія РФ залишила в силі виправдувальний вирок офіцерам, звинувачувались в отриманні хабара від Тимошенко. Сайт «Грані.ру», 26.02.2004.
  27. ↑ а б в г Російський генерал: РФ пробачила борг ЄЕСУ. Сайт газети «Лівий берег», 14.10.2011.
  28. ↑ а б Фільм «Я відсидів за Тимошенко. Григорій Олійник». ТОВ «Регіон Київ Медіа», 2009 рік.
  29. ↑ «Янукович: Якби Тимошенко хотіла компромісу, вона б розповіла, чому порушила закон». Сайт «Українська правда», 19.10.2011.
  30. ↑ «Тимошенко в Росії визнали винною», — заст. генпрокурора Ренат Кузьмін. Сайт «Цензор.нет», 29.10.2011.
  31. ↑ Чорновил намекнул, что преследование Тимошенко выгодно Фирташу. Сайт «ТСН», 16.10.2011.
  32. ↑ The Wall Street Journal: Президент України поводиться зухвало. Сайт «Kyiv Post», 18.10.2011. Архів оригіналу за 23.10.2011. Процитовано 13.11.2011.
  33. ↑ Проти Тимошенко розслідують ще три справи. СБУ, податкова міліція і Генпрокуратура розслідують кожна по справі про ЄЕСУ. Сайт «ТСН», 29.10.2011.
  34. ↑ Суд разрешил Генпрокуратуре «прессовать» свекра Тимошенко. Сайт «ТСН», 28.10.2011.
  35. ↑ У БЮТ наполягають, що справа ЄЕСУ давно закрили. У партії «Батьківщина» відзначають, що існує рішення Верховного Суду України щодо закриття справ проти Юлії Тимошенко. Сайт «ТСН», 28.10.2011.
  36. ↑ Янукович скасував обов'язкове оприлюднення всіх рішень судів. Сайт «Українська правда», 10.11.2011.
  37. ↑ Лікар: Тимошенко можна допитувати прямо в ліжку. Сайт «Українська правда». 11.11.2011.
  38. ↑ Євгенія Карр: «Маму хочуть довести до такого стану, щоб нічого не хотілося». Сайт «Українська правда», 11.11.2011.
  39. ↑ Янукович і Коморовський обговорять справу Тимошенко — Кваснєвський. Сайт «Українська правда», 11.11.2011.
  40. ↑ Друзі Тимошенко кличуть її у Марсель. Сайт «Українська правда», 11.11.2011.