|
Олійник Георгій Семенович
Гео́ргій Семе́нович Олі́йник (рос. Гео́ргий Семё́нович Оле́йник; нар. 1944, с. Лісові Волиці, Хмельницької області, Української РСР) — колишній генерал-полковник, головний фінансист Міноборони Росії в 1996—2001 роках. 29 квітня 2002 був засуджений (за перевищення посадових повноважень) у «справі ЄЕСУ і Міноборони», але через три місяці амністований[1], в 26.11.2003 повністю реабілітований Президією Верховного суду Росії «у зв'язку з відсутністю складу злочину».[1] Таким чином, по гучній «справі ЄЕСУ і Міноборони Росії» був засуджений лише один Георгій Олійник, але і він незабаром був реабілітований.[2] Однак, в 2003 році Олійник був засуджений по справі щодо продажу «облігацій валютної позики» (справа не пов'язано з ЄЕСУ); по вказаній справі позбавлений всіх звань і нагород, відбув в ув'язненні три роки, не реабілітований. ПоходженняГеоргій Семенович Олійник, народився в 1944, в с. Лісові Волиці, Хмельницької області, Української СРСР). Одружений. Його батько проживав у Хмельницькій області до своєї смерті влітку 2002 року, у віці 86 років.[3] Військова кар'єраУ 1965 р. закінчив Ярославське військове фінансове училище ім. Хрулева.[4] У 1976 р. закінчив військовий факультет при Московському фінансовому інституті.[4] Кар'єру починав начфіном батальйону хімзахисту в Білоруському окрузі. Служив у Забайкальському, Прикарпатському округах (у Прикарпатському окрузі в Україні служив в 1976—1979 роках, начальником фінвідділу дивізії),[5] в «Групі радянських військ в Німеччині»; очолював фінслужби Приволзько-Уральського і Середньоазійського округів.[5] У 1993 році йому було присвоєно звання генерал-майора. З 1993 р. переведений до Москви; на посаду заступник начальника «Військової академії економіки, фінансів і права Збройних Сил РФ» з навчальної та наукової роботи.[4] У 1994—1996 рр.. — служив начальником «Військового фінансово-економічного факультету» Фінансової академії при Уряді РФ.[5] З жовтня 1996 по січень 2001 року — начальник Головного управління військового бюджету і фінансування Міноборони Росії, до того часу досяг звання генерал-полковника, був нагороджений орденом «За службу батьківщині в Збройних Силах» III ступеня, медаллю ордена «За заслуги перед вітчизною».[4] Заслужений економіст РФ,[5]кандидат економічних наук. Дві кримінальні справи Георгія ОлійникаГеоргій Олійник був засуджений за двома кримінальними справами (в 2002—2003 роках): Після літа 2005 року — Олійник більше не притягувався до кримінальної відповідальності. Справа щодо «облігацій валютної позики»1 серпня 2002 Георгію Олійнику було пред'явлено звинувачення в перевищенні посадових повноважень при продажу «облігацій внутрішньої валютної позики» в 1998 році.[7] 24 липня 2003 Московським гарнізонним військовим судом генерал-полковник Георгій Олійник був засуджений: Генерал-полковник Олійник провину не визнав, у останньому слові він сказав, що, передавав «облігації валютної позики» Воєнбанку, за дорученням міністра оборони Ігоря Сергєєва, який рятував Воєнбанк від фінансового краху (на рахунках банку зберігалися значні кошти військового відомства). Колишній міністр оборони Ігор Сергєєв, в показаннях свідків у суді, визнав, що приймав рішення про санацію банку, але «в деталі не вникав».[8] 19 липня 2005, Георгій Олійник був достроково звільнений з колонії. У даній справі пробув в ув'язненні три роки.[9] Три договора Міноборони Росії і ЄЕСУ, про поставки будматеріалів з УкраїниТри договораВсього в 1996—1997 роках, існувало три[10] договору Міноборони Росії з ЄЕСУ на постачання будматеріалів, всі договори підписувалися без участі Олійника. Він лише підписав одну платіжку (підпис під другою платіжкою начебто не Олійника) про йерерахування грошей по другому й третьому договорам (на момент підписання фатальної «платіжки за другим договором» Олійник пропрацював на посаді керівника главку лише один місяць)[5]: Другий та третій договори (на 250 і 200 млн дол.)У 1996 році Україна мала значні борги за газ перед Росією (близько 450 млн дол.), і прем'єр-міністр України Лазаренко запропонував погасити ці борги будматеріалами. З керівництвом російського уряду, була погоджена схема розрахунків — всі розрахунки були здійснені протягом одного банківського дня, і гроші не покидали межі Росії і одного банку (це важливо підкреслити, поскільки в пресі постійно існували спекуляції, що «з Росії було уведено за кордон 450 млн дол.»): Причини зриву другого та третього договоруГеоргій Олійник розповідав у квітні 2002 року (кореспонденту газети «Московський комсомолець»):
Ця заборона для ЄЕСУ на зовнішньоекономічну діяльність, сталася в середині 1998 року — тобто «уряд України (президент Кучма)» фактично заборонив ЄЕСУ постачати матеріали до Росії з середини 1998 року.[5] Після зупинки поставок, Міноборони Росії (в тому числі фінансовий главк Олійника) направили безліч письмових звернень у всі інстанції, зверталися до прем'єр-міністра, президента, до українського уряду: марно.[12] Особи, які підписали договори на 250 і 200 млн дол.Проведення вказаних взаємозаліків було оформлено двома Договорами. Генерал-полковник Олійник у відкритому листі у «Незалежну газету» від 13.1.2001 (яке він просив «опублікувати без купюр»)[14] писав, що «Договір між ЄЕСУ і Газпромом» був укладений 29.12.1995 року (на підставі міжурядової угоди від 18.2.1994). У рамках цього договору, Мінфін Росії ухвалив рішення про постачання матеріально-технічних цінностей з України, як бартерної оплати за газ — Мінфін Росії видав наказ № 247 від 30.4.1996 року, на підставі цього наказу: На кожному з цих договорів стояли сім підписів і сім печаток, тому Олійник називав його «семисторонньою угодою»: Відповідно до цих угод цільові кошти, виділені казначейством Росії, були перераховані двома платежами за призначенням. За підписання цих платіжок й судили Олійника (треба зазначити, що судова експертиза встановила, що «підпис Оліника» під другою платіжкою відрізняється від підпису Олійником, ймовірно є підробним).[12] Особи, за якими було порушено кримінальні справи по «справі ЄЕСУ і Міноборони»Після всіх розслідувань і судів у «справі ЄЕСУ і Міноборони»: «Георгій Олійник виявився єдиним з учасників російсько-українських» газових взаємозаліків, хто потрапив під суд", «Георгій Олійник спочатку отримав три роки колонії, потім вирок скасували, і він був виправданий. Проте пізніше за іншим звинуваченням засуджений на п'ять років, позбавлений звання і нагород».[2] Головна військова прокуратура Росії почала розслідувати «справу ЄЕСУ і Міноборони» в березні 2000 року. А в 2001 році були відкриті справи по семи чиновникам Росії та справу щодо Ю. Тимошенко: Хронологія розслідування «справи ЄЕСУ і Міноборони» щодо ОлійникаПерша перевірка в 1998 році. Порушення кримінальної справи у 2000 роціЩе в 1998 році «Головна військова прокуратура Росії» проводила перевірку щодо «договорів з ЄЕСУ»; в тому ж році проходила ревізія «фінінспекціі Міноборони Росії» (фінінспекцію очолював генерал-лейтенант Карімов) — порушень не виявили.[5] Однак у березні 2000 року Головна військова прокуратура порушила кримінальну справу за фактом порушень при постачанні будматеріалів за Договором з ЄЕСУ.[5] Розслідування та суд у «справі ЄЕСУ та Олійника», 2000—2002У рамках «справи ЄЕСУ» генерал-полковнику Олійнику було пред'явлено звинувачення за статтею 286, частина 3, пункт «в» Кримінального кодексу Росії (перевищення посадових повноважень із заподіянням тяжких наслідків).[5] Слід підкреслити, прокуратура ніколи не звинувачувала Олійника у «отриманні хабарів». 28 листопада 2000, його запросили на допит в прокуратуру; взяли підписку про невиїзд, і в той же день провели обшуки в кабінеті, вдома, на дачі…[5] Олійник підкреслив, що слідчі були здивовані, коли побачили його «генеральську дачу» — одноповерховий сарай вісім на десять, ділянка — шість соток.[5] 29 грудня 2000, президент Путін видав Указ про тимчасове відсторонення Георгія Олійника з посади, до закінчення розслідування.[18] Лише через рік (10.12.2001) «Головна військова прокуратура РФ» завершила розслідування справи і направила його до суду.[19] Інформагентства повідомили, що Георгій Олійник, нібито з власної ініціативи, переказав 450 млн дол. в Україну на рахунки англійської компанії «United Energy International Ltd.» як платню за будматеріали, але «ніяких поставок здійснено не було».[19] 12 березня 2002, Московський гарнізонний військовий суд почав розгляд справи Олійника.[20] 24 квітня 2002 року, Олійник виступив у суді з останнім словом. Він не визнав провини, і зажадав, щоб його справу повернули на дослідування. Він заявив, що:
Держобвинувач заявив, що збитки від операції склали 327 млн дол.[21] У відповідь, Олійник нагадав, що «Арбітражний суд Москви» задовольнив позови «Головної військової прокуратури» про стягнення цих сум з української сторони. Держобвинувач вимагав засудити генерал-полковника Георгія Олійника до чотирьох з половиною років позбавлення волі з позбавленням військового звання і позбавленням права протягом ще трьох років обіймати керівні посади на державній службі. На суді «головний військовий прокурор» запропонував перекваліфікувати звинувачення Олійнику на «халатність», щоб відразу ж його амністувати, але Генеральна прокуратура (відповідь підписав Юрій Бірюков) відповіла відмовою.[12] Під час суду по «справі ЄЕСУ і Міноборони» — майже всі свідки говорили[12] про непричетність Олійника, а як ініціатора «угоди про постачання будматеріалів» називали Вавілова. Також експертиза встановила, що: 29 квітня 2002, генерал-полковника Олійника засудили до трьох років позбавлення волі, до позбавлення військового звання і можливості займати державні посади після звільнення протягом трьох років. Його взяли під варту в залі суду. Адвокат Олійника Ада Яковлєва заявила, що оскаржить вирок в «Московському окружному військовому суді», в судах Росії, а також, якщо знадобиться, «навіть за кордоном».[22] Коментарі щодо суду над ОлійникомСтаном на 2011 рік, Олійник виявився єдиною[2] людиною (в Росії і на Україні) хто був засуджений у гучній «справі ЄЕСУ і Міноборони Росії». Екс-міністр оборони Ігор Родіонов сказав в грудні 2000 року, коли Олійнику були пред'явлені звинувачення: «Його просто підставили. Це брудна справа, в яку Олійник, сам того не бажаючи, потрапив».[5] Газета «Московський комсомолець» писала під час суду над Олійником у «справі ЄЕСУ і Міноборони Росії» (квітень 2002):
Амністія і реабілітація Георгія Олійника у справі ЄЕСУ, 2002—2003Після засудження Г. Олійника, його адвокати подали касаційну скаргу з вимогою застосувати до нього амністію, як до орденоносця, який засуджений вперше на строк не більше трьох років. 16 серпня 2002 Московський окружний військовий суд (МОВС) амністував генерала Олійника у справі ЄЕСУ,[23][24] однак Олійник був негайно заарештований вже по іншій справі (про продаж валютних облігацій). 2 жовтня 2002, президія МОВС відхилила протест «Головного військового прокурора», який прагнув відмінити «амністію Олійника», і водночас президія МОВС ухвалила рішення про зменшення «вироку Олійника у справі ЄЕСУ, від 29.4.2002» до двох років позбавлення волі.[1] 26 листопада 2003, «Президія Верховного суду РФ» скасувала обвинувальний вирок, винесений колишньому головному фінансисту Міноборони генерал-полковнику Георгію Олійнику по «справі ЄЕСУ», і припинив зазначену справу за відсутністю складу злочину.[1] Однак, 24 липня 2003 року «Московський гарнізонний військовий суд» виніс вирок[1] по другій кримінальній справі Олійника (щодо продажу «облігацій внутрішньої валютної позики»), і, таким чином, Олійник залишився під вартою і після реабілітації по «справі ЄЕСУ». Справа підполковників Ізгагіна і ЧуриловаУ середині 2000 року, в рамках «справи ЄЕСУ», Головна військова прокуратура РФ порушила справу проти двох підполковників ЦУМР (Центральне управління матеріальних ресурсів і зовнішньоекономічних зв'язків Міноборони РФ) Олександра Ізгагіна і Бориса Чурилова. У 1996—1999 роках вони брали участь у реалізації угоди про поставки будматеріалів фірмою ЄЕСУ. За версією слідства, Ізгагін отримав хабар у 5 тис. дол., а Чурилов у п'ятсот дол. — і за ці хабарі вони, нібито, завищили вартість поставлених ЄЕСУ будматеріалів на 98 млн дол., завдавши збитків Міністерству оборони на ці 98 млн дол.[25][15][26] Олександр Ізгагін[15], повідомив газеті «Комерсант» (27.1.2005), що звинувачення щодо «хабарів від Тимошенко» в основному базується «на порівнянні вартості меблів, поставленої за контрактом з України, і вартості меблів, що випускається в системі Держуправління виконання покарань» :
Держобвинувач вимагав засудити Ізгагіна до восьми, а Чурилова — до п'яти років позбавлення волі з конфіскацією майна (обидва звинувачувалися в отриманні хабара від ЄЕСУ, Тимошенко).[27] Але 7 липня 2003 року «Московський окружний військовий суд» повністю виправдав Ізгагіна і Чурилова, оскільки суд визнав недоведеними «звинувачення у вчинення ними будь-яких дій на користь ЄЕСУ», а також «звинувачення в отримання Ізгагіним і Чуриловим через посередника будь-яких грошей від Тимошенко». «Військова колегія Верховного суду РФ» залишила в силі виправдувальний вирок, не задовольнивши касаційне подання Головної військової прокуратури. [27][15] Питання про завищення вартості поставлених будматеріалів і меблівВажливим є питання про вартість поставлених будматеріалів та меблів. Наприклад, генерал-полковник Леонід Івашов образно сказав: «Фактично, нам пропонували купувати звичайні унітази за ціною золотих»,[28] мовляв, Олійник «не хотів купувати за такими божевільними цінами, але тоді на нього натиснули з уряду РФ».[28] Але сам Георгій Олійник вказував, що подорожчання будматеріалів сталося, зокрема, через запровадження[12] на них ПДВ (незабаром цей податок був скасований); а підполковник Ізгагін вказав, що висновок про «завищення вартості будматеріалів» робився на основі однієї експертизи, яка порівняла «вартість меблів на Україну» і «вартість меблів, виробленої ув'язненими в Росії».[15][25] Звинувачення в хабарництві «генералів та вищих офіцерів Міноборони Росії» виявилися голослівнимиТреба підкреслити, що лише Ізгагіна і Чурилова звинувачували в отриманні хабарів від ЄЕСУ (але Ізгагін і Чурилов виправдані судом влітку 2003 року); всіх інших звинувачували лише в «перевищенні службових повноважень» (саме за цією статтею був засуджений Г. Олійник). Олійник заявив, що ні про які хабарі з його боку не могло бути мови, бо він не укладав ці угоди, не контролював конкретні поставки матеріалів, а лише поставив підпис на платіжці з перерахування грошей: «Які хабарі! Тимошенко я бачив два рази в житті. Один раз вона приїжджала до Косована (А. Д. Косован, заступник міністра оборони з будівництва) в Москву, від нього разом з Зобніним (начальник Центрального управління матеріальних ресурсів Міноборони) зайшла до мене. Іншим разом ми зустрілися на нараді у Косована. Навіть словом не перемовилися».[5] Олійник заявляв, що він не міг не перерахувати зазначені гроші, оскільки це було прямо передбачено зазначеними угодами. Олійник сказав: «ГУВБІФ (фінансовий главк Міноборони) виконав технічну роботу».[14] Справа першого заступника міністра фінансів ВавіловаУ рамках розслідування «справи ЄЕСУ і Міноборони», 28 травня 2001 року Головна військова прокуратура пред'явила звинувачення «в перевищенні посадових повноважень» колишньому першому заступнику міністра фінансів, а нині голові ЗАТ «Північна нафту» Андрію Петровичу Вавілову.[10] Однак, в перших числах грудня 2001 справу Вавилова «за договором ЄЕСУ і Міноборони» було закрито.[16][17] «Справа ЄЕСУ та Олійника» знову актуальна в Україні і Росії, 2009—2011 рокиФільм «Я відсидів за Тимошенко», 2009 рікТакож Г. Олійник знявся в публіцистичному фільму, в якому «голос за кадром» недостовірно повідомляє про хабарі «десяти чиновником Міноборони Росії» при поставках будматеріалів з України. У 2009 році (під час виборів президента України) на телеканалах України був широко показаний піар-фільм «Я відсидів за Тимошенко. Григорій Олійник» (фільм знятий піар-фірмою ТОВ «Регіон Київ Медіа», 2009 рік, тривалість фільму 9 хвилин):
Поновлення «справи ЄЕСУ і Міноборони Росії» в Україні, жовтень 2011Протягом 2002—2011 років, політики і преса Україні і Росії часто використовували «справу ЄЕСУ та Олійника» як «чорний піар». 12 жовтня 2011 генпрокуратура Україні — відновила «справа ЄЕСУ» проти екс-прем'єр-міністра Ю. Тимошенко, на тій підставі, що 11.10.2011 Тимошенко була засуджена «за договори з Росією про поставки та транзит газу від 19.1.2009», мовляв, через цей «новий злочин» всі старі справи можуть бути відкриті заново, оскільки (на думку генпрокуратури України) втрачають «термін давності». Через день, 14 жовтня 2011 року, у «справі ЄЕСУ» висловився генерал-полковник Леонід Івашов (начальник Головного управління міжнародного військового співробітництва Міністерства оборони РФ в 1996—2001 роках) який пояснив, що Росія давно закрила справу проти Юлії Тимошенко: «Нова справа — це шарлатанство. Росія, по суті, пробачила Україна цей борг заради більш високих стратегічних цілей».[28] Вислів генерала Івашова «Нова справа — це шарлатанство» був широко розтиражований в пресі. Однак генерал-полковник Леонід Івашов помилково сказав (14.10.2011), що Олійник «відсидів за поставки будматеріалів з України майже чотири роки».[28] Насправді ж — три місяці; й амністований та реабілітований. 19 жовтня 2011 (в інтерв'ю німецькому виданню «Frankfurter Allgemeine Zeitung») президент України Янукович помилково стверджував, що через Тимошенко генерал Олійник був засуджений на шість років (без згадки про реабілітацію Олійника у «справі ЄЕСУ»), і в Росії, мовляв, була виявлена «зацікавленість (тобто хабарі?) з боку співробітників міністерства оборони Росії»:
Також недостовірна інформація подана (29.10.2011) у виступі першого заступника генпрокурора України Рената Кузьміна:
Але в реальності у «справі ЄЕСУ в Росії» не було засуджено жодноё[2] людини, крім Олійника. І навіть Олійнику по «справі ЄЕСУ» не висували звинувачень в корупції. Мультимедійні матеріали
Посилання
Примітки
|
||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
