|
Кременецьке Богоявленське братство Кременецьке Богоявленське братство (повна назва Кременецьке Богоявленське Свято-Миколаївське братство) — національно-релігійна громадська організація православних українських шляхтичів та міщан Кременця у XVII—XIX століттях. Перший періодЗаснуванняІніціаторами створення братства у Кременці були шляхтичі: волинський хорунжий Даниїл Єло-Малинський, волинський чашник Лаврентій Древинський; також єпископ луцький Атанасій Пузина. 18 березня 1633 року було видано королем Сігізмундом ІІІ Вазою привілей. При заснуванні братство носило назву «Богоявленське» з огляду на те, що було започатковано разом з Богоявленським монастирем у місті. У 1636 році митрополит Петро Могила підтвердив заснування братства та дозволив відкрити школу за зразком Київського колегіуму. Після цього фундатори засновують школу «для обучения деток», богадільню (лікарню, «шпиталь») і друкарню. Школа при Богоявленському братстві мала назву Братської школи. Відомості про Кременецьку лікарню, яка була заснована за сприянням кременецьких братчиків, знаходимо у грамоті Лаврентія Древинського, де йдеться про заповіти засновника: «… а до шпитали местного Кременецкого русского по мерце жита, змоливиши у своем млине, и по пети золотых польских по вечные годы и сам, а по мне потомки мои давати повинни будемо»[1]. При Кременецькому монастирі поряд з братством була зведена богадільня. «Призревалось там 10 человек бесприютных старцев и стариц; при них две прислуги — сторож и кухарка. Итого в богадельне 12 человек»[2]. ДіяльністьПро історію існування братства цього періоду збереглося дуже мало інформації, значна частина архівних документів була знищена під час пожежі в місті Кременці. Відомо, що братство вело господарчу діяльність і збирало «добровольные пожертвования», оскільки 20 лютого 1668 року на прохання братчиків була видана «Сборная книга для сбора доброохотных пожертвований»[3]. З книг, що випустила братська друкарня найбільш відомою є «Граматика, или письменница языка словенского, тщателем и вкратце издано в Кременце», в основі якої була «Граматика» Мелетія Смотрицького. Відмінністю є передмова, де була застосована інша — силабічна — система версифікації. Друкарня працювала до 1638 року. Також було надруковано промову Афанасія Пузини на єпархіальному Соборі, передрук праці Сильвестра Косова «Дидаскалія». За наказом уряду Речі Посполитої У 1725 році, разом із монастирем православне Богоявленське братство було закрите. Приміщення монастиря були передані для користування католицьким монахам-францісканцям.[4] Новий періодВідновленняЗ другої половини XIX ст. розпочинається новий історичний період існування та діяльності братства. У 1880 р. згідно з наказом Священного Синоду було поновлено братство. До його назви було додано «Свято-Миколаївське». Це пояснюється тим, що братство існувало при монастирському храмі св. Миколая Чудотворця, який було побудовано у 1841 році у братському корпусі, в приміщенні василіанської трапезної. Основним ініціатором відкриття братства у Кременці був Віталій, єпископ Острозький, вікарій Волинської єпархії, управляючий Кременецьким Богоявленським монастирем. Проект статуту Богоявленського Свято-Миколаївського братства був затверджений церковною та світською владою. Після цього, 28 лютого 1880 року, статут було представлено для затвердження «Его Святейшеству Милостивому Государю». Сього оригінал статуту братства зберігається у Державному архіві Тернопільської області. Згідно з ним, одним із основних завдань роботи братчиків було «попечение о внутреннем и внешнем благоустроении Кременецкого Богоявленского монастыря». Крім головної, духовно-просвітницької місії братства, яка полягала в організації шкіл церковно-приходського типу та забезпеченні «богослужебными книгами и церковными принадлежностями» храмів єпархії, до основних функцій братства входило: «Оказание материальной помощи бедным людям: а) через выдачу единовременных пособий; б) через содержание в городе Кременце богадельни для бесприютных стариков и стариц; в) через устройство братских трапез для бедняков; г) содержание в Кременце дешевой народной чайной-читальни с библиотекой при ней религиозного общеобразовательного характера»[5] та інше. У 1890 році, згідно зі Статутом, головою та покровителем братства був Преосвященніший Модест, єпископ Волинський і Житомирський. Поточне управління справами братства належало, Раді братства, до складу якої входило 12 членів: чотири — обов'язкові (три настоятеля церков Кременця, а також намісник або скарбник Богоявленського монастиря) і вісім, що обиралися Загальними зборами з числа дійсних членів братства. Усі члени братства поділялися на дійсних і прихильників. Перші мали право голосу на Загальних зборах, а другі, в міру своїх можливостей, допомагали в діяльності братства. До почесних членів братства належали відомі ієрархи, землевласники та купці. Їх нараховувалося до 100 осіб. Нова діяльністьПри братстві також діяла бібліотека, яка постійно поповнювалась періодичними виданнями. Журнал «Кормчий», «Наставление и утешение святой веры», «Почаевский листок» були основними духовними виданнями того часу на Волині, які окрім просвітницько-виховного характеру носили ще і ознайомчо-фактологічний. На нижньому поверсі будівлі Богоявленського монастиря було розміщено братську церковно-приходську школу. У ній щороку на навчання набирали близько 30 учнів лише чоловічої статі, серед яких були й діти з Чехії. У школі викладали: Закон Божий, російську мову, арифметику, церковнослов'янську грамоту, катехізис, історію Старого й Нового Заповітів, «об'ясняли смысл праздников и постов, годичный цикл богослужений». Учні проходили «богослужебную практику» на монастирських службах. Кременецьке братство вело активну діяльність у створенні церковно-приходських шкіл при інших храмах, де викладачами були місцеві священики або, найчастіше, члени братства. Діяльність братства припинилася з початком XX століття: або у роки боротьби України за незалежність. Примітки
Джерела
|
||||||
