|
Крапив'янський Петро Андрійович
Петро́ Андрі́йович Крапив’я́нський (нар. 24 квітня 1926 року ( с.Червоні Партизани, Носівський район, Чернігівська область) - помер 12 січня 2023 року (м. Ніжин, Чернігівська область) – учасник Другої Світової війни, службовець у другому полку партизанського з’єднання «За Батьківщину», з 2015 року Почесний громадянин Чернігівської області[1][2][3]. РодинаНародився 24 квітня ||1926 року, в мальовничому селі Червоні Партизани. Батьки хлопчика Андрій Трифонович та Гафія Григорівна були з козацького роду потомственними хліборобами. В родині було четверо дітей: Оля, Петя, Марія та Вітя. Батько, який був учасником громадянської війни, воював у загоні троюрідного брата Кропив’янського Миколи Григоровича, коли організовували колгоспи, записався до них першим. Та незрозуміло по якій причині в 1937 році був репресований. Ось тоді Петтро, хоч ще був дитиною, мусив тяжко працювати, щоб допомогти матері звести кінці з кінцями. Так, пасучи чужі корови, весь час дивився на поїзди, котрі зупинялися на 17 полустанку – виглядав батька. Друга Світова війнаУ 1940-му році повернувся додому Андрій Трифонович, Коли розпочалася німецька окупація – став допомагати партизанам працюючи мірошником у млині, а мати Гафія пекла для них хліб. Знайшлись поліцаї, які доповіли німцям про зв`язок Андрія Трифоновича з партизанами. Батька забрали і розстріляли в Ніжині на території в`язниці. А в 1942 Петро поклявся помститися за смерть батька і 150 односельців, хоч йому було лише шістнадцять років. Спочатку юнак працював на залізниці і виконував завдання партизан як розвідник, а коли за доносом його заарештували, то повідомлені партизани чудом врятували юнака. З 1943 року Петро служив у другому полку партизанського з’єднання «За Батьківщину», займався розвідкою, підривав поїзди, залізничні мости, відбивав атаки при проведенні облав. Ворог лютує: спалюють разом із людьми [[Село Козари|села Козари]], Сулак, Коробчине і частину Червоних Партизан. Дивом уціліла їхня хата, і мама забирає до себе жити 6 сімей сусідів. Щоб врятувати партизанський загін, командир І.М. Бовкун і комісар М.І.Стратілат вирішили вночі вирватися з оточення і відступити за Десну. Пройшло кілька тижнів, ніякої звістки від партизан і мама повірила в найгірше… По-християнськи пом’янула своїх убієнних дітей. А коли незабаром партизани повернулися і Петро навідався в село, радощам мами не було меж, діти живі. Партизани підірвали німецький бронепоїзд «Адольф Гітлер», загинув троюрідний брат Петра Андрійовича – Петро Єгорович Кропив’янський. Партизани, що з’явилися за продуктами, були з чужого села і коли мама спитала: «Як там мої діти?», - стримано сказали – «Ми вашого сина Петра Кропив’янського поховали в лісі під липами». І знову, вже вдруге, поминає мати свого сина. А через кілька днів вночі Петро прийшов до матері, як вона плакала, від радості – син живий. Велику роль відіграли партизани з’єднання «За Батьківщину» при звільненні Києва, допомагаючи своїм військам, захопивши плацдарм на правому березі і успішно утримуючи його до підходу регулярних військ. Після звільнення Києва, Петра Крапив’янського направляють в Унзенську полкову школу, з якої він вийшов молодшим сержантом, командиром відділення 82 м. м. міномета, і зразу ж на фронт. При взятті міста Гумбінін ворожий снаряд накрив міномет, яким командував сержант Крапив’янський. Всі, хто був поблизу, бачили, що на місці міномета залишилась глибока воронка. І знову матері, вже втретє, повідомляють про смерть сина. Але і на цей раз Петро виявився живим. Похоронна команда збирала з поля бою вбитих. Коли відгребли з-під землі бійця, то виявили в нього ознаки життя і відправили в госпіталь. Молодий організм при допомозі лікарів переміг смерть. Після лікування знову фронт і закінчив війну Петро аж у Східній Пруссії. Відступаючи гітлерівці палили села, забирали вціліле майно, часто знищуючи людей[4].  Подальше життяВлітку 1955 року Петро Крапив`янський навчався в Харківському юридичному інституті. В цей час одружується на Олександрі Несторівній. А в 1957 році у них народжується син Сергій. Закінчивши інститут Петро Андрійович працював помічником прокурора міста Ніжина, а потім слідчим залізничної міліції станції Ніжин. Більше 500 справ пройшло через руки й серце слідчого Крапив’янського. Але не раз у сни ветерана приходили жахливі картини військової буденності. Після виходу на пенсію, він ще кілька років працював адвокатом при Ніжинському нарсуді. НагородиПетро Андрійович має близько 35 нагород. Це два ордени: Орден Великої Вітчизняної війни II ступеня за хоробрість, стійкість, і мужність, проявлені в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками; Орден «За мужність»; Нагрудний знак «Партизан України»; Медаль «Партизан Вітчизняної війни» за відвагу і мужність; Медаль «За розвиток науки, техніки та освіти»; Медаль «За віру і вірність» та інші. Література1. Невигадана історія життя ніжинського партизана. Валентина Згода. — 2020. [Архівовано 10 листопада 2021 у Wayback Machine.] Примітки
|
||||||||||||||
